Улюблені книги: Тетяна Стрижевська

02.07.2017

Переглядів: 2772

http://chytay-ua.com/

Тетяна Стрижевська – письменниця, киянка, книголюбка і щаслива мама дворічної донечки. Літературним дебютом авторки став роман «Ad libitum», який побачив світ 2014 року у видавництві «Смолоскип». Це книга про Київ, який ми втрачаємо, про перше кохання, яке трагічно обірвалося, а також зізнання письменниці в коханні своєму місту. 

У 2016 році Тетяна Стрижевська перемогла в конкурсі «Напишіть про мене книжку» від видавництва «Фонтан Казок» з рукописом «Файні товсті дівки, йо!». Вже напровесні 2017-го книга вийшла друком. Це перша спроба автора заговорити до підлітків, і вона виявилася вдалою. Пригоди двох подруг-киянок – запальної Зоряни та спокійної Мілани у Карпатах сподобалися і дівчаткам, і хлопцям, які побачили в повісті своєрідний путівник по дівчачих вибриках та витребеньках. Книга стала підлітковим бестселером на «Книжковому Арсеналі-2017».

А сьогодні Таня Стрижевська розповідає читачам Читай.ua про книги, які обожнює сама.

Книга: паперова чи електронна?  Паперова! Вона пахне, шурхотить і приємно гріє пучки пальців. Обирати паперову книгу – це цілий ритуал для мене! Закохатися в обкладинку. Чи назву. Погортати книжку. І навіть понюхати її ;) Не купити. Піти із книгарні, щоб наступного дня повернутися за нею, бо вона тобі снилася, марилася, ввижалася. Так було з «Танжером» Йвана Козленка (ця мариністична обкладинка просто мене полонила!), «Яблуками в тайстрі» Валерії  Чорней (незнайоме слово «тайстра» звучало мені як чарівна гуцульська мелодія), «Моя неймовірна подруга» Елени Ферранте (я закохалася в ту бузкову блакить на обкладинці). Хіба така магія буває, коли ти просто завантажуєш txt на рідер? 

Книга, з якою асоціюєте себе.  Мабуть, це «День та ніч» Вірджинії Вулф. І її «Хвилі». Просто для мене передусім важливо ЯК. А не лише ЩО написано. Не дія, а відчуття. Відтінок. Натяк. Так пише Вірджинія Вулф. Густа багатоголоса проза, яку треба відчути, скуштувати на смак, звук, навіть дотик. Шкода, що більшість сучасних авторів втратили поетичність у гонитві за екшеном. 

Книги, котрі читати НЕ будете.  Я не читатиму книги, в якій пропагується насильство та жорстокість. Навіть якщо ця книга очолює всі всесвітні бук-рейтинги. 

Недочитані книги.  Я починаю читати книжок п’ять водночас. І дочитую лише ті, які мене захопили з перших двадцяти-тридцяти сторінок. Якщо якась не зачепила – починаю іншу. І так доки не знайду «свою», в яку порину з головою. Я не змогла читати Кінселлу. І, шокую всіх, Стівена Кінга. А ще я не подужала Джордана, улюбленого фентезійного письменника мого чоловіка. 14 томів мене лякають, чесно ;) Але з Джорданом ще повоюю, щойно з’явиться трішки більше вільного часу, а ось і з Софі Кінселлою – навряд. 

Особистість, котра надихає.  Мері Бірд, відома антикознавиця. Заповзяття, з яким вона розповідає про стародавній Рим, мене надихає. А ще її закоханість у справу життя, її манера оповіді – щира, імпульсивна, без напускного академізму чи телевізійної манірності. Вона для мене взірець того, як можна бути щасливою мамою, дружиною та науковцем водночас.

Музика, що створює настрій.  Це сюїти Баха для віолончелі. Або сучасне драйвове звучання віолончелі, як у хорватського дуету «2CELLOS».

Фільм, що вразив.  Документальні фільми професора Брайана Кокса. Виявляється, фізика, хімія, астрономія можуть бути цікавими! 

Життєве кредо.  Роби все з любов’ю.

Люблю Вірджинію Вулф та Кейт Аткінсон.  Позаяк моє життя зараз тісно пов’язане з підлітковою літературою, розповім про свій топ книжок для «майже дорослих».  

Едіт Патту «Схід». Знакова для мене книга. Вона допомогла мені згадати власні смаки в 12-13.  А я тоді шалено любила казки, але вже не про звірят-малят, а про зачарованих принцес та принців, всілякі випробування заради кохання. Я гадала, що переросла таку літературу. А ось і ні! Дівчинка, спрагла книг про чари та кохання, і досі жила в мені! І ця дівчинка поставила роман Едіт Патту на перше місце ;) Зачарований білий ведмідь, зла королівна тролів, смілива дівчинка Роуз, яка вирушає у далеку небезпечну подорож… Не буду більше спойлерів робити, скажу просто, що це класнючий фентезійний роман зі скандинавським чаром (хоч і написала його американка). Читала цю книгу під жовто-багряним кленом у парку, тепер щоразу, як проходжу повз це дерево, згадую магію «Сходу».

Марія Парр «Тоня Ґліммердал». О, як же я люблю вибухових і драйвових дівчат «із перцем»! Тоня злітає на лижах з верхівки засніженої гори, не боїться висловити свою думку «дорослим дядькам», а ще вона обожнює своє містечко Ґліммердал, хоч у ньому вона – одна-єдина дитина. З нудьги можна сконати? Аж ніяк, якщо ти віхола Тоня! Знову Норвегія, знову класний динамічний сюжет. Просто знахідка, я вважаю! А ще в цієї ж авторки я дуже люблю «Вафельне серце». Там про любов-дружбу, а це одна з моїх улюблених тем у літературі;) 

Крістіне Нестлінгер «Маргаритко, моя квітко». Читаючи цей роман, у мене було лише одне питання: «Чому його не переклали українською раніше, коли я була підлітком?». У це важко повірити, але ще якихось 15 років тому підліткову літературу майже не перекладали. Ну хіба що «Гаррі Поттера». І українські письменники не надто поспішали писати для підлітків. Величезна прогалина, яку нам пропонували затулити зі шкільної програми «Айвенго», «Маленьким Принцом», «Ромео та Джульєттою» чи «Миколою Джерею». А от так, щоб підліток міг впізнати себе? Приміром, щоб героїня запала на двох хлопців. Чи мала трабли у школі… Чи переймалася через розлучення батьків і свою зайву вагу… Зараз «teen-літ» у розквіті, і я тішуся, що сучасним підліткам своєчасно нагодяться романи Крістіне Нестлінгер. Вона – тонкий психолог і, здається, знає геть чистісінько все, чим вони переймаються. 

Сью Таунсенд «Таємний щоденник Адріана Моула». Ох і люблю я шпикасте слово цієї авторки! Адріан почав строчити свої щоденники в 13. Найбільше сподобалися перші три томи. А коли Адріан обзавівся дитятком і посварився зі своєю красунею-дружиною – чари цієї книги для мене вивітрилися. Весь її смак у цих опришкуватих, хлопчачих, дещо наївних світопізнаннях. А так буває, лише коли тобі 13 минає.

Карлос Руїз Сафон «Тінь вітру». Я завжди була закохана в Італію. І Англію. І Францію. І Норвегію. А от Іспанія до мене ніколи не промовляла. Але вона до мене заговорила. Та що там – заволала, коли я прочитала «Тінь вітру». Я полюбила Барселону так, як любив її у своїх романах про «Кладовище книг» Сафон – у нестримний дощ. У глупу ніч. У спекотну днину. Задля одного опису, як Даніель гуляє вуличками Барси, я вже ладна ставити лайки цій книзі. А що вже сюжет закручений, і кохання шалене! Перечитала потім усе в цього автора, але відданою лишилася «Тіні вітру».

poster