Історія Середньовіччя: Умберто Еко "Бавдоліно"

Найкращий спосіб вшанувати пам’ять великого письменника – поринути у створений ним світ. Так я собі вирішила і взялася читати одне із творінь славнозвісного Умберто Еко. Цього разу мій вибір припав на не дуже «розкручений» (порівняно із тим же «Ім’ям рози» чи «Празьким цвинтарем») його роман «Бавдоліно». І знаєте, друзі, я побувала в ТАКОМУ світі!

Правда, все розпочалося досить стрьомно. Перша глава цього роману явно не для слабкодухих. В ній відображені перші вправи з письма нашого тоді ще юного героя Бавдоліно. Чесно кажучи, не знаю, яка має бути у людини ерекція мозку, щоб достеменно зрозуміти всю оту писанину. Як каже Вікіпедія, написана ця глава штучною мовою, яка є сумішшю латині, середньовічної італійської і чогось там ще. Звісно, в книзі ми маємо переклад усієї цієї мовної мішанини, але суть написаного від цього не стає набагато яснішою. Для прикладу: «бігме боже ніколи не знайду чи то equus а чи equum все милю ся бо в нас кінь то є завжди cavallo і квит і я ніколи не милю ся бо ніхто не пише Kavallo бо не пише нічо бо не вмійе читати». Ну, ви зрозуміли. Еко був би не Еко, якби не дав мозкові читача (а заодно і перекладача) трохи прикурити. Але це виявилося найбільш химерною у плані розуміння річчю у романі. Насправді ті, хто не готові ґвалтувати свій мозок подібним «словоблудством», можуть із легкістю пропустити цю главу. Головна інформація в ній, яка потрібна для подальшого читання роману, в принципі, міститься в анотації до книги: «<…>Підліток на ім’я Бавдоліно випадково зустрічає імператора Священної Римської імперії Фрідріха І Барбароссу та допомагає йому вибратися з лісу, в якому той заблукав<…>». Єдине, що до цього ще можна додати, - після цієї пригоди імператор забрав Бавдоліна з рідного дому і зробив його своїм названим сином. Тож, кидати читання, очманівши від цієї глави, точно не варто. Треба просто забути її як страшний сон і продовжувати свій читацький шлях.

У своєму романі Умберто Еко переносить нас у Середньовіччя, а саме у другу половину XII – початок XIII ст. І, чесно кажучи, певні знання з історії при прочитанні цієї книги точно не завадять, бо наводяться в ній, зокрема, абсолютно реальні історичні постаті і події. Не скажу, що я повністю володіла усією необхідною історичною інформацією, але знову ж таки Вікіпедія частково заповнила мої прогалини і допомогла мені приблизно уявити тогочасну Італію. Тим романи сеньйора Еко і прекрасні, що розширюють кругозір читача. Дізнатися щось нове завдяки книзі – одна із радостей читання.

Але при всьому цьому історичним романом даний твір навряд чи назвеш. Це скоріше фантасмагорія, в якій сплелися реальні історичні сюжети з найрізноманітнішими легендами і міфами, а також відвертими фантастичними вигадками автора. Світ, у який нас відправляє Умберто Еко, - напівсправжній, напівміфічний. На сторінках цієї книги він описує нам і складності правління Фрідріха І в Італії, зокрема, його італійські походи та непрості стосунки з Папським Престолом, і народження італійського міста Алессандрія, і аж два хрестові походи, третій і четвертий, та інші реальні фрагменти історії. Причому всі ці історичні події рясно приправлені вигадкою автора. І дуже часто ключовою фігурою в них виступає наш Бавдоліно. Крім того, у книзі зустрічається безліч релігійних реліквій, які Еко також наділяє своєю альтернативною історією. Це і Святий Ґрааль (куди ж без нього), і плащаниця Христа, і голова Йоана Хрестителі та ін. До всього цього «компоту» автор додає і зовсім чудернацькі речі. Тут ми можемо побачити, наприклад, міфічну річку Самбатіон, яка тече бурхливими потоками каміння і зупиняється тільки раз на тиждень, по суботах (цей міф має єврейське коріння), потемки Абхазії – місце повної темряви, крізь яку не здатне продертися жодне світло, а також безліч дивних міфічних створінь, як-то одноноги, панотії, понції, блемії, сатири, птахи рух та купа інших.

Але найголовнішим дивацтвом цього роману є царство Пресвітера Йоана. Ним наш герой разом зі своїми друзями марить протягом усього твору. Це їх ідея фікс – знайте те омріяне царство. Воно їм бачиться найпрекраснішим і найдивовижнішим місцем у світі. Спочатку вони просто мріють і фантазують про нього, але поступово настільки розчиняються у власному вигаданому світі, що втрачають зв’язок із реальністю. Іноді мені здавалося, що я й сама його втрачаю, бо Еко настільки чаруюче описує царство Пресвітера Йоана через чудернацькі фантазійні видіння Бавдоліна і його друзів, що ти наче сам переносишся у той неймовірний світ.

І всі ці реальні і химерні речі так гармонійно сплітаються в єдину історію, що просто неможливо не захоплюватися знову і знову неймовірною майстерністю неперевершеного Умберто Еко. Він мене дійсно заволік у цю свою феєричну казку для дорослих. Мені навіть снилося, що я – Бавдоліно (ну логічно – ми ж з ним так схожі).

Знаєте, якщо ви хочете познайомитися із творчістю цього письменника, але побоюєтеся його досить непростих текстів – розпочинайте знайомство саме з «Бавдоліно». Роман написаний досить легко (першу главу і вживання слова «Пндапецім не рахуємо», в ньому немає довжелезних речень і майже відсутнє фірмове еківське філософствування. До того ж, як ви могли прочитати вище, у цьому романі досить цікавий і оригінальний сюжет. Ну і ті, хто раніше вже читав інші творіння Еко, але оминув своєю увагою цей роман, теж не проходьте повз.