Соня Атлантова "Миші"

09.01.2018

Переглядів: 1704

http://chytay-ua.com/

З книгою „Миші” сучасна українська дитяча письменниця Соня Атлантова стрімко увійшла в коло вибраних, веселих та повчальних, затишних та милих творів, які багато років радують як діточок, так і їхніх батьків. Кажете, книга увійти не може? Так, мені здається, її внесли на своїх тендітних плечах такі собі мишки-книгоносці. Ті самі, що на сторінках книги були котлетоносцями. Внесли, дрібно тупочучи крихітними ніжками, попискуючи і поблискуючи крихітками-оченятами. Внесли, поклали у коло добрих книг і розсілися поруч, слухаючи нас, читачів. А маленькі та дорослі книголюби, поринувши у казковий світ мишачих пригод, незчулися, як перетворилися - хто на дітей, хто на мишей, хто на дорослих, а потім навпаки… І так всеньку книгу.  Але ж, як би не було захопливо читати, прийшов час підняти очі від розгорнутої книги і розповісти, що ж там такого чудового і якої саме форми та кольору набуло диво на сторінках казки-шкряботушки?

Дорослий погляд читача каже нам, що „Миші” – казкова повість. Погляд дитячий цілком згоден з обкладинкою і стверджує, що це – казка-шкряботушка. А ще: казка-веселинка, казка-коханюшка, казка-затишуська та казка-подружинка. 

„Миші”. Така простенька, коротенька назва. Інтригує? Аякже! Що саме там з мишами коїться? Які пригоди їх чекають? І взагалі, скільки їх, тих мишей? Які вони?

Головні герої – мишки дід Рудольф, бабуся Мимруся, їхня онучка Оришка та спритний парубійко Рекс. Миші, які наділені всім тим, що притаманне й людям. Дід Рудольф полюбляє читати нотації, повчати всіх довкола, приймати рішення одноосібно та ставити оточуючих у глухий кут заборон та наказів. А ще любить попоїсти та має кругленьке черевце, дорожить своєю затишною норою і піклується про долю улюбленої онучки. Бабуся Мимруся – тиха, добра, скромна, працьовита мишка, яка понад усе любить свою родину і свій дім. Онучка Оришка – жвава, проворна, мила, добра, слухняна, любляча. Мріє створити свою сім`ю. Її велике кохання – молодий бешкетник Рекс, наділений як розумом, так і лінкуватістю. Цікаво спостерігати за тим, як він змінюється, дорослішає, долає перешкоди на шляху до свого щастя, хоч якими б важкими не здавалися вони на перший погляд.

Яскраву мозаїку персонажів доповнюють і доброзичливий кіт Елджернон, і маленьке кволе мишеня Штайнер, і недалека біла красуня-мишка Шушка, і крикливий хлопчик з добрим серцем на ім`я Шурко, і старенький Мурат Карлович. Всі вони так вдало зображені, такі симпатичні, що хочеться їх усіх обійняти чи хоча б полоскотати за вушком!

Особливо мені сподобалося мишеня Мусій. Всі вважали його посміховиськом, „цілковитим непорозумінням”, та він і сам вже ніким іншим себе й не бачив. Але найголовніше те, що ми розуміємо: навіть якщо ти в чомусь інакший, проте в тебе є добре серце і ти завжди приходиш на допомогу тим, хто того потребує – самотність не вічна. Одного разу тебе оцінять і ти знайдеш найдорожчий скарб – друга чи подругу. Тільки залишайся собою.

Хочеться відзначити й те, що найбільше сподобалося дітям: динамічність розповіді, різноманітність пригод, веселі порівняння, які змушують хихотіти, сміятися, реготати… А чого варті такі гарні, яскраві ілюстрації, створені самим автором! Їх хочеться розглядати знов і знов – такі ці малюночки милі. І кожного разу знаходиться щось нове: якась дрібничка, деталь, яка талановито доповнює цілісну картину наших вражень від книги.

Дорослим найбільш припаде до душі тематичне різнобарв`я твору. Тут і тема кохання, і тема дружби, і тема відносин батьків і дітей, і тема інакшості. Миші в книзі, виявляється, дуже схожі на людей. Їм притаманні і ті ж почуття, які хвилювали людство у всі часи, і ті ж недоліки, притаманні чи не кожній людині. Ми не ідеальні – миші теж.

Але, на жаль, не обійшлося без маленької ложечки дьогтю в діжці меду. Розумію, що ця казка - для сучасних дітей молодшого та середнього шкільного віку (як зазначено в книзі). Але чи дійсно сучасність неможлива без „дуреп”, „придурків” та „ідіоток”? Чесно кажучи, ці слова неприємно вразили мене, бо книгу читала своїм дітям. Перед цими словами я розгублено зупинялася, підшукуючи якийсь прийнятний синонім лайливих слів, але ж восьмирічну дитину так просто не надуриш… Син швиденько заглядав до книги і прочитував ті самі „незручні” слова. Одразу скажу, що вражений був навіть більше за мене… Звісно, діти бувають різні, культура спілкування у всіх теж різна, але ж існують якісь правила, норми вживання слів в літературі для дітей? Мені здається, невеличка коректура тут необхідна.

Якщо заплющити очі на оце крихітне непорозуміння, твір залишив по собі надзвичайно приємне враження. Найбільше подобається в книгах затишок, домашнє тепло, аромат випічки, щирі родинні посиденьки… Все це – і навіть більше – подарунки кожному читачу. Ними хочеться ділитися кожного дня в родинному колі. Адже, за Сонею Атлантовою, саме сім`я – найбільша цінність і найвища нагорода. І людям, і мишам.

poster