онлайн-журнал про книги та літературу
«Фонтан казок» – видавництво відкриттів: завдяки конкурсу «Напишіть про мене книжку!» ми відзначаємо класні рукописи і видаємо дебютні книжки письменників – таким чином відкриваємо нові імена в сучасній українській дитячій літературі. А ще, звісно, читачам цьогоріч варто чекати нових книжок від улюблених дитячих письменників – Івана Андрусяка, Олега Чаклуна, Сашка Дерманського тощо. Ми готуємо ще багато книжкових сюрпризів, але поки що розповімо про такі книжки.
Олена Колінько «Шпалереон»
У 2016 році Олена Колінько із Полтави взяла участь у нашому конкурсі «Напишіть про мене книжку!» і перемогла у номінації «Добрі пригоди». Вона вже давно пише для дітей, але тільки цього року вийде друком її перша книжка - захоплююча й дивовижна повість «Шпалереон»!
Олена Колінько зізнається, що сюжет «Шпалереона» родом з її дитинства:
«Усі мої твори почали вигадуватися ще в дитинстві, хоча тоді я ще цього не знала. Я собі спокійно лазила деревами, грала з друзями у хованки біля під’їзду, пекла картоплю за нашою дев’ятиповерхівкою. А ще з мамою ми влаштовували традиційні зимові марсіанські війни на снігових кучугурах, звичайний піщаний кар’єр біля будинку ставав для нас Африкою і ми ловили там крокодилів, а в серпні уявляли себе астрономами, спостерігаючи з балкона за зорепадом.
Десь саме тоді, між марсіанськими війнами і крокодилячими ловами, килим над моїм ліжком перетворився на прообраз Шпалереона. А якось на виставці рептилій мені дозволили потримати класного хамелеона. Я просто закохалася у цю зелену милоту з кумедними лапками, чудернацькими очима і довгим хвостом. А він, бідолаха, навіть і не здогадувався, що років через двадцять потрапить у книжку».
Ілюстрації до книжки намалювала художниця Катерина Рейда.
Анастасія Лавренішина «Дрімучий ліс»
Анастасія Лавренішина – ще одне відкриття «Фонтану казок» і конкурсу «Напишіть про мене книжку». «Дрімучий ліс» - ось як називатиметься її перша книжка для підлітків. Анастасія Лавренішина живе в Обухові Київської області і займається створенням мультиків.
Письменниця стверджує, що писала «Дрімучий ліс» досить довго:
«Дрімучий ліс» - солодкий біль десяти років. Я почала писати його ще в універі. Химерний Сірий Вовк, наївна маленька Відьма, загублені душі в нетрях дрімучого лісу. Я не хотіла прощатися з текстом, думала, де б іще присмачити.
Поки писала, я читала цю казку своєму чоловікові, Анатолію Лавренішину. Він як режисер давав мені цінні поради.
Також я вдячна дитячій письменниці Валі Вздульській передусім за те, що їй сподобалась історія, за поради до історії і за пораду надіслати твір на конкурс у «Фонтан казок».
Коли я відправляла «Дрімучий ліс» на конкурс, я розуміла, що Уляна не сучасний підліток, що вона поза межами світів. Однак я вдячна суддям за те, що вони зійшлися на думці, що ця казка таки для підлітків, тим паче в мене на умі ще друга частина, де я маю розповісти, хто ж то такий - Сірий Вовк».
Ілюстрації до «Дрімучого лісу» малює художниця Надія Дойчева-Бут. До речі, перша ілюстрація до цієї книжки отримала відзнаку міжнародного конкурсу ілюстрації “IJungle Illustration Awards-2017». Уявляєте, перша ілюстрація до книжки – і вже відзначена суперавторитетним журі, що складалося з найкращих ілюстраторів світу!
Іван Андрусяк «Зайчикова книжечка»
Іван Андрусяк розповідає про свою нову книжку так:
«"Зайчикова книжечка" – одна з трьох моїх "головних" книжок для дітей. Для середнього шкільного віку – "Бурундук", для молодшого – "Чакалка", а для дошкільнят – "Зайчики". Як і перші дві книжки, ця писалася протягом тривалого часу, і казки, що до неї увійшли, раніше виходили в різних виданнях, навіть у різних видавництвах; зокрема найновіша з них, "Зайчикове Різдво" – у "Фонтані казок". А тут вони, нарешті, всі зібрані під одну обкладинку.
Це збірка з семи віршоказок і колискової. У кожній казці маленький Зайчик переживає різноманітні пригоди, а наприкінці з’ясовується, що це Тато-Зайчик розповідає своїм зайченятам про те, що з ним траплялося, коли він був маленьким. В ідеалі мені хотілося написати таку книжку, яка б зближувала тата й маля – адже не секрет, що в багатьох сім’ях тати значно менше часу проводять з дитиною, аніж мами, і це кепсько як для тата, так і для маляти. Я сам лише з третього разу, з найменшою дочкою, зміг відчути всю повноту щастя такого спілкування, і саме це спонукало мене написати "Зайчикову книжечку".
Це буде красиве подарункове видання, ілюстрації до якого робить моя улюблена художниця Ольга Кузнецова. З Олею в мене склався дуже гарний творчий тандем, наші стилі суголосні, ми добре відчуваємо "письмо" одне одного, тож я сподіваюся, що нове покоління українських "зайченят" полюбить цю книжку так само, як їхні старші братики й сестрички полюбили попередні видання цих віршоказок».
Олег Чаклун «Монстри, що живуть у шафах»
Це гумористичні казки про наші страхи, які ми зазвичай придумуємо собі самі – й самі їх лякаємося.
Олег Чаклун проявив себе справжнім майстром у творенні яскравих, ефектних, колоритних, близьких дитині «мультикових» образів – маленький супергерой Мікробот, різнокольорові роботи Веселки, геніальна принцеса Синтія, таємничий Дворецький… Ці образи в нього зазвичай поєднувалися з відкриттям дитині світу технологій – як сучасних, так і науково-фантастичних технологій майбутнього.
У новій його книжці образи так само напрочуд яскраві й ефектні – Малюк, Забіяка, Хвалько, Незграба, а особливо – Хтось із темряви… Однак ця книжка вийшла зовсім не «технологічною». Її «фішка» – теплий ненав’язливий гумор, яким тонко просякнута вся оповідь. Письменник не насміхається зі страхів, якими так часто оповивають себе діти (та й дорослі також), а разом зі своїми читачами усміхається до цих страхів – і добра сила цієї усмішки така дієва, що легко перетворює монстрів на друзів.
Ілюстрації до цієї книжки також особливі – художниця Оксана Липка виконала їх в унікальній технології «малювання голкою і ниткою», так що монстри будуть вишиті!
Сергій Товстенко «Пташка Пін на прізвисько Гвін»
Сергій Товстенко переміг у конкурсі «Напишіть про мене книжку!»-2017 у номінації «Добрі пригоди» із рукописом «Пташка Пін на прізвисько Гвін». Ось що він розповідає про свою майбутню книжку:
«Якось у природничому музеї ми із малим сином стояли перед діорамою, яка зображала антарктичний пейзаж і колонію пінгвінів. Син раптом сказав: «Подивись, наскільки вони схожі на людей!». І справді, ця діорама була трохи «мультиковою»: у ній, як у картинці з дитячої книжки, ввижалися якісь події, сюжети, навіть пригоди пінгвінячої громади. І хоча пейзаж той був сніжно-крижаним, від нього віяло теплом справжнього і цікавого життя. Саме тоді зблиснула ідея веселої дитячої повісті про пінгвінів.
А коли трохи пізніше ми із сім’єю подивилися документальний фільм про Антарктиду, то пінгвіни стали здаватися настільки ж знайомими, «сусідськими», як і тварини наших широт. Можливо, саме тому моя повість «Пташка Пін на прізвисько Гвін» починається з того, як пінгвіни жили на теренах України. Це жартівливе уявлення про давніх пінгвінів таке ж світоцентристське і таке ж казкове, як і багато інших у нашій міфології. Кожній нації приємно пофантазувати на тему, що увесь світ обертається навколо тієї самої вишні, над якою гудуть хрущі біля твоєї хати. Ну а далі… Далі у повісті – купа неймовірних, але надзвичайно правдивих пригод із життя малого пінгвіна Піна, який є пташкою, але досі жодного разу не літав. Пін знаходить друзів, майструє різні корисні речі із криги, збирає до торбини веселку, навіть примудряється відшукати в Антарктиді солодощі, але постійно і повсякчас думає про те, як би його політати… І нарешті йому вдається навіть це!
У кожної дитини є своя заповітна мрія. Кожна хвилина дитячого життя насичена різними подіями, і дорослому може здатися, що увага дитини розпорошена на тисячі дрібниць. Однак десь там у дитячій підсвідомості повсякчас мерехтить прагнення здійснити цю заповітну мрію. Книжка «Пташка Пін на прізвисько Гвін» саме про це».
Чекайте новинок уже незабаром!
