Оксана Сайко "Волоцюги"

Оксана Сайко «Волоцюги» - Київ: ВЦ «Академія», 2017 – 128 с.

Люди з іншого життя, яких у суспільстві звикли ігнорувати і робити вигляд що їх немає, тому що простіше жити не звертаючи уваги на проблеми, аніж знайти рішення. У соціальній повісті «Волоцюги», львівська письменниця Оксана Сайко привертає увагу до буднів, проблем, побуту безхатьків. 

Відразу скажу, що книга викликає дуже суперечливі емоції. З одного боку – співчуття до людей, які потрапили в складні життєві ситуації і опинилися на «соціальному «дні»», а з іншого – зневагу, через майже постійне бажання бездомних людей знайти можливість випити спиртне, закурити цигарку, через відверті зізнання одного з персонажів, що  жебракувати вигідніше, ніж працювати щодня на заводі: 

«…- А ти добре подумай! Мені моє жебрацтво дає пристойні заробітки. На заводі того за місяць не заробиш, що я маю за кілька днів.

У кожного свій шлях, - відказав Назар і махнувши жебракові рукою, почвалав геть» 

З наведеного уривку, можна зробити висновок, що незалежно від того, які складні життєві обставини, у людини завжди залишається вибір, як діяти, який шлях обрати, як ставитися до подій: впасти в депресію, жаліти себе, заглядати в чарку,  звинувачувати у своїх проблемах суспільство,  дружину, що обрала багатого і успішного, чи принаймні, докладати маленьких зусиль, щоб змінити ситуацію на краще.

Ще однією наскрізною темою повісті є байдужість пересічних людей до проблем тих осіб, хто чимось від звичайних людей відрізняється і не «вписується» у загально прийняті норми суспільства, небажання зрозуміти інших, тому що кожен за себе: «Для людей завжди важливо, ким ти є. На першому місці в них гроші, крута робота й добрий заробіток… вони заповнюють своє життя мотлохом, заради того, аби їм заздрили, заради влади над кимось, а то й може, просто, щоб утекти від самотності, чи здобути чиюсь любов, щоб надати своєму життю сенс. Саме тоді вони вважають, що варті поваги, що чогось досягли.. » 

Позбутися самотності, відчувати що комусь потрібний, піклуватися про когось, щоб так знаходити сенс життя - на мою думку, саме це є найбільшим прагненням кожного героя цієї книги. Письменниці вдалося донести цей посил до думки і серця читача.

Актуальність книги у тому, що в тексті показано глибинні причини внаслідок яких люди опускаються на соціальне дно (Зрада дружини, депресія, квартирне шахрайство, непорозуміння у родині). «… стільки наобіцяли… тому я  й підписала ті папери... Крім того, була трохи п`яна. Їх підіслала та тварюка, начальник ЖЕКу….Я знаю!... А тепер у моїй квартирі ремонти… Вирубали інший вхід… Кажуть, там буде ресторан. Це ж перший поверх »

Застосовуючи прийом відкритості фіналу повісті, Оксана Сайко залишає читачеві можливість домислювати в уяві фінал історії. У головного героя, залишається надія на зустріч з Іванкою. Чекання на неї стало для Назара сенсом існування. Можливість цієї зустрічі асоціюється із вірою у краще, дає наснагу на подальше життя, адже добро завжди перемагає, принаймні, у книжці про пошук справжніх цінностей, яка написана бездоганною українською мовою.

Читайте також: Оксана Сайко "До сивих гір" і Оксана Сайко "Птахи завжди повертаються"