Про повість Тетяни Стрижевської "Де ESC з моїх халеп?" очима підлітка

Пам’ятаєте відому приказку про те, що людину зустрічають за одягом? Тоді книгу, мабуть, за обкладинкою. Як же я зрадів, «зустрівши» нову повість Тетяни Стрижевської з інтригуючою назвою «Де ESC з моїх халеп?»! Чому зрадів? Бо як справжній прихильник фантастики, прочитавши цю, погодьтесь, неординарну назву, вмить навигадував собі фантастичний сюжет, у центрі якого така собі дівчина-андроїд (та, що на обкладинці) і подібні до неї напівлюди-напівроботи, що одним-єдиним натиском потрібної кнопки вимикають свої негаразди.

Почавши читати повість і зрозумівши, що її герої – звичайні підлітки, мої ровесники, ні-ні, я анітрохи не розчарувався. Бо наше підліткове життя часом робить такі карколомні віражі, що та фантастика нервово палить у сторонці. До речі, щодо паління в книзі… Повернуся до цього трохи згодом.

А зараз іще про те, з чого я почав – про обкладинку. Вона не дуже багата на кольори. І на мою думку, це не випадково. Білий і чорний – основні барви, які використала ілюстраторка Ольга Кузнецова. Це ж наше підліткове життя! Саме таким чином його часто розфарбовує, як полюбляють зверхньо говорити деякі дорослі, наш «юнацький максималізм»: все або нічого! Отримали все – супер, ми тоді «білі й пухнасті»; нічого – і ми темніші за найчорнішу хмару, яка ось-ось лусне, і піде дощ, точніше справжня злива з емоціями-блискавками. Ну і чорний кіт (що до невдач, ггг!) із хвостом-знаком питання – теж сюди.

Тож закінчивши оду художниці-ілюстраторці, на яку вона повністю заслужила, нарешті перейду до самого сюжету. Повість, як я вже писав, виявилася зовсім не фантастичною, але не менш захоплюючою «енциклопедією ДЛЯ і ПРО підлітків». І повірте, не тільки для дівчат, хоча й головна героїня – одна з них, та са́ма сучасна Мальвіна, що подорослішала, з обкладинки. Вірніше, Сніжана-Сніжка. «Сніжана – значить білявка… Чому ж тоді волосся синє?» - запитаєте ви. Логічно. Та в тої Сніжки все так заплутано! Цілі кучугури халеп навалило на її голову! А ось кнопки «ESC» немає. Бо як би це банально не звучало, ми живемо в реальному світі, а не у віртуалі. Хоча са́ме останній частіше за все прихищає п’ятнадцятирічну дівчину від проблем, що ростуть разом із нею. О, вона така: комп’ютерні ігри й аніме Сніжці більше до смаку, ніж нескінченні балачки про моду з її мінливими трендами-брендами. Та й у друзях у дівчини здебільшого протилежна стать. Тож, як я й обіцяв, хлопцям, упевнений, книга стане в нагоді. Героїв-чоловіків, як і героїнь, у повісті вистачає. Та чи всі вони справжні чоловіки і дійсно герої? Це й з’ясовуватиме Сніжка.

Усі персонажі Тетяни Стрижевської яскраві, живі й справжні. Не пласкі, а наче 3D-шні. Занурившись у книгу, в комусь впізнаєш свого однокласника чи сусіда, а в комусь (якщо навіть і не дуже до вподоби) – себе. І не просто впізнаєш, а співчуваєш, виправдовуєш, часом засуджуєш, головне, намагаєшся зрозуміти й підтримати. Бо, повторюся, як на мене, повість – це маленька енциклопедія. Але не із сухими фактами та постійними скороченнями, а наповнена щирими емоціями, гарним гумором, а ще, хотілося б особисто відзначити, такою «смачною» мовою! 

«Розділів», як і повинно бути в справжній енциклопедії, тут немало: кулінарний, мистецький, зі світу моди, про братів наших менших (пам’ятаєте кота з обкладинки?), психологія тощо. Один із моїх найулюбленіших – «Підлітково-дорослий розмовник». Клас! Шановні дорослі, щоб краще зрозуміти своїх дітей (закреслено - підлітки), рекомендую повість Тетяни Стрижевської до спільного читання. Як ми, власне, й робили з моєю матусею. 

Але розуміти слова одне одного – це, мабуть, не головне й у житті, і в книжці. Про це й інші її «розділи»: «Як зрозуміти самого себе?». Сніжка, як і більшість із нас її віку, намагається збагнути, хто вона. Далі, «Що таке справжня дружба?». Шлях головної героїні від псевдодружби до справжньої – ще одна сюжетна лінія повісті. І куди ж у нашому віці без батьків, без суперечок, а часто й конфліктів із ними? Це чергова халепа Сніжки, з якої вона шукає вихід. «А як же кохання?»  - чую питання, й не одне. Без нього нікуди! І це, напевно, найбільша халепа Сніжани, що змінює її життя і спочатку навіть ледь не «ламає» її. Та чи може справжнє почуття руйнувати людину? Ні! І мені здається, це є найголовнішим меседжем авторки як старшої подруги до нас, підлітків. Са́ме подруги, бо повість, із одного боку, написана напрочуд легко, а з іншого – пані Тетяна порушує багато важливих і іноді таких болючих питань. Але, головне, що вона робить це не з позиції дорослого-всезнайки, а як друг. Хоча, незважаючи на всю її дружність, через «рожеві окуляри» на нас не дивиться. Пригадуєте, я писав про паління? Спершу мене це трохи здивувало, бо особисто я – за ЗОЖ. А тут один із друзів Сніжки безсоромно палить! Та коли мій справедливий гнів трохи вщух, я зрозумів: повість Тетяни Стрижевської не фантастична, і письменниця знає, що підлітки, буває, палять. Але вустами Сніжки, якій паління не припало до душі, авторка засуджує шкідливу звичку. Та робить це без прямих повчань, які в нашому підлітковому віці теж шкідливі.

А ось жити реальним життям, набивати гулі, що стануть досвідом, дружити, закохуватися, і, головне, при цьому не перетворюватися на іншу людину, підлаштовуючись під своє «кохання», а ставати «кращою версією себе» - дуже корисно.

І, думаю, найкраще, що немає тієї чарівної кнопки ESC, що миттю знищить усі наші трабли. Бо вони, певно, теж потрібні в житті. Справа в тому, яким чином ми з них вийдемо, якими  людьми після них залишимося. Ну а якщо вам зараз зовсім кепсько, щиро рекомендую класну повість Тетяни Стрижевської «Де ESC з моїх халеп?», що містить слушні підказки, дружні поради, яким чином зі слова «кепсько» видалити другий склад, щоб стати «КЕПом» (капітаном) свого життя!