Джеральд Даррелл «Гончаки Бафуту»

17.09.2018

Переглядів: 1329

http://chytay-ua.com/

Даррелл Дж. Гончаки Бафуту : роман / пер. з англ. О. Леська. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2017. — 208 с. 

Я не хотів би жити у світі без птахів, без лісів,

без тварин усіх розмірів і видів…

Дж. Дарелл

Джеральд Мальком Даррелл — британський натураліст і мандрівник, який присвятив усе своє життя порятунку різних видів диких тварин. Він першим запропонував збереження зникомих тварин шляхом їх розмноження в умовах неволі. З цією метою 1959 року Джеральд Даррелл заснував відомий і дотепер зоопарк на острові Джерсі, а 1963 — міжнародний Фонд охорони дикої природи, що після смерті зоолога було перейменовано на його честь.

Джеральд Даррелл з ентузіазмом займався своєю справою, але після перших поїздок до Камеруну та Гаяни наприкінці 1940-х натхнений захисник природи лишився з порожньою кишенею. Тоді Джеральдів старший брат Лоуренс Даррелл, який на той час уже був відомим письменником, запропонував йому зайнятися написанням книжок про тварин. Джеральд дослухався до братової поради, і вже після першого виданого твору він знайшов свого читача й отримав схвальні відгуки критиків. Гонорари за дебютні книжки дозволили організувати нові експедиції та стимулювали до продовження письменницької справи.

2017 року у видавництві «КСД» з’явився переклад другого роману Джеральда Даррелла з камерунської серії під назвою «Гончаки Бафуту» (цікаво, чому почали не з першого тексту «Перевантажений ковчег»?). Це, по-перше, стало подією для дорослого покоління читачів, які в юні роки зачитувалися пригодницькими книжками Джеральда Даррелла, але переважно не українською мовою, а, по-друге, дало можливість молодшому поколінню познайомитися з творчістю видатного письменника-анімаліста ХХ століття.

«Гончаки Бафуту» — це роман, у якому описано другу подорож письменника-натураліста до Камеруну задля пошуку рідкісних видів місцевої фауни. За порадою тамтешнього голови окружної адміністрації Джеральд подається до гірського району Бафут, де всім керує фон (вождь), заслуживши милість якого, можна отримати допомогу його підданих. За словами камерунського чиновника, «найкоротший та найпевніший шлях до його (фонового) серця — довести, що ви можете випити не менше за нього», оскільки той — відомий старий гульвіса (с. 9). Джеральдові легко вдалося ввійти в довіру до фона й вже наступного дня він мав цілу команду, що складалася з найкращих мисливців у селищі. Вони чудово знали місцевість і були готові допомогти спіймати бажаного звіра для свого «маса». За відданість справі й спритність під час ловів Джеральд прозвав їх «гончаками Бафуту».

Здавалося б, якщо зоолог створює подорожні записки під час своїх експедицій у пошуках тварин, то це скоріше за все має бути документальний текст, переповнений суто науковими описами. Але Джеральд Даррелл виявляє неабиякі письменницькі здібності й перетворює зібраний матеріал на повноцінний художній твір. І таке перетворення відбувається, насамперед, завдяки образам тварин — білки, сови, щури, мавпи й волохаті жаби стають в один ряд із персонажами людей. Поряд із характеризуванням тварин як представників певного виду письменник розповідає про особливі риси кожної з них, описує унікальну поведінку та дає відповідні клички. Наприклад, одну мавпочку, яка мала хист до танцю, Джеральд називає Балериною, а ручне й пустотливе білченя — Любчиком, — бо всі любили його за його слухняність попервах і втішну вдачу.

Текст Даррелла важливий не лише через пізнання екзотичного тваринного світу — цінними є й етнографічні замальовки. Письменник із захватом розповідає про побутові дрібнички місцевих, про їхні здібності, зокрема в мисливстві та орієнтуванні, про звичайний одяг пересічних селян і білосніжні святкові шати фона, про родинний устрій, за якого вождь має багато жінок, а відповідно й безліч дітей. Джеральд Даррелл намагався зафіксувати все найцікавіше у звичаях та поведінці тубільців, а іноді додумував і вигадував, аби ще більше зацікавити читача, дати змогу відчути таємничість моменту й емоційно його пережити. Одного разу він бачить дивну сварку посеред селища за участю молодої пари та жіночки в літах. Хлопець із дівчиною сперечалися про щось, доходило навіть до ляпасів, тимчасом як стара крутилася навколо них із бамбуковою палицею і пронизливо вищала. Завдяки багатій уяві Джеральд інтерпретував цю подію як наслідок чаклунства, у якому запідозрив дівчину молодик. Можливо, вона хотіла отруїти чоловіка дрібно посіченими леопардовими вусами, що дала їй стара жінка, — безумовно, бафутянська відьма. Але такі здогади мов вітром розвіяло, коли місцевий помічник письменника пояснив йому, що то була звичайна сімейна сварка між голодним чоловіком, дружиною, яка не приготувала обід, і тещею, котра встромляє всюди свого носа.

«Гончаки Бафуту» не мають цілісної оповідної лінії, це радше зібрання маленьких оповідань, основою яких стали цікаві випадки, що трапилися з письменником-натуралістом під час його другої подорожі до Британського Камеруну. Джеральд Даррелл розповідає про природу із захопленням, і проникливий читач це відчуває. Заради можливості побачити різноманіття тваринного світу та зрозуміти важливість головної Дарреллової ідеї про збереження зникомих видів цю книжку варто прочитати. До того ж роман «Гончаки Бафуту» є актуальним у сучасному світі з його численними екологічними проблемами, оскільки під час читання такого тексту, як і будь-якого іншого анімалістичного твору, в читацькій свідомості культивується неприйнятне ставлення до споживацького використання природних ресурсів та формується прагнення захистити й зберегти довкілля.

Ігор Ярославський

Читаю, рецензую, пишу.

author photo
poster