Вічність у тобі

14.01.2016

Переглядів: 1569

http://chytay-ua.com/

Інші літературні жанри можуть собі з плином історії виникати, розквітати й занепадати, але поезія, хай яка текуча й мінлива у своїх формах, пребуде допоти, допоки люди – людьми. Взагалі, першим у історії поетом мусимо вважати хіба не кого іншого, як прабатька Адама, котрий, пам’ятаємо, перший дав перед Божим лицем імена доти безіменній “польовій звірині і птаству небесному”.

Якщо ж розуміти тут звірину та птаство не в прямому, а в переносному значенні, – як таємничі неназвані химороди, котрими кишить наш внутрішній світ, – то цей біблійний вірш виявиться найточнішим і найуніверсальнішим визначенням самої суті поетичного мистецтва: воно є мистецтвом чистого пойменування – докопування інструментом мови до надр передсвідомости з їхніми посплутуваними кореневищами безтямних почувань, снів і марень, з тим, аби ввести те все в коло “денної”, відтепер прирученої та ясно освітленої яви. Все неназване, непрояснене й незрозуміле – неминуче нас поневолює.

Поезія – це обіцянка визволення (навіть якщо слугує для визволу виключно самим поетам!): вона дарує людині надію, що життя “в принципі”, засадничо може бути опановане – хай не цілком, хай би лише у своїх найзначущіщих хвилинних проблисках (звісно, це також ілюзія, адже, хоч як ревно силкуємося вполювати ті самоцвітні хвилини в словесний невід, здебільшого вони нам таки вислизають…). Надія, проте залишається – а в остаточному підсумку, тільки вона ж і важить. 

Оксана Забужко “Апологія поезії в кінці ХХ століття” – лекція, виголошена 28 квітня 1998 року на публічному поетичному семінарі Шведського Інституту при Стокгольмському університеті. Ввійшла в збірку есеїстики “Хороніки від Фортінбраса” (2009)

Редакція Читай

Редакція літературного порталу Читай

author photo
poster