Володимир Яворівський "Автопортрет з уяви"

23.01.2019

Переглядів: 2065

http://chytay-ua.com/

Людині не дано вибору кольору епохи. Народилася - живи всупереч всьому...

Вона була добра, ніжна, турботлива, але усеньке життя самотня. Хотіла пізнати любов до останнього подиху, сподівалася мати сім'ю і бути коханою. Але не судилося. Вона уміла говорити з природою, а особливо з квітами. Жоржини, півонії, ромашки, левкої та інша квіткова дивовижа відкривали їй, своїй берегині, таємничий світ неповторної краси. Такою постає відома, впізнавана, геніальна і ніжна українська художниця Катерина Білокур на сторінках унікальної книги Володимира Яворівського "Автопортрет з уяви", з підзагаловком "Роман про трагічну та дивовижну долю Катерини Білокур". Цікаво, що вперше книга була видана ще 1981 року, і відтоді витримала уже багато перевидань. Найновіше, про яке якраз і йдеться, вийшло друком 2018 року у видавництві "Брайт Букс". Цю книгу приємно розглядати, гортати. На обкладинці - фрагмент картини художниці «Квіти на жовтому тлі».

Читач не знайде у цій книзі точних подробиць з життя героїні, якихось дат чи цифр, але тут є все те, що допомагає побачити зблизька душу Катерини, її світ. Без перебільшення, це роман-відчуття, роман- подих, роман-відкриття. Це твір про красу, внутрішню силу, тремтіння, подив і ще щось незвичайне. А що саме? Кожен може віднайти щось своє... Це своєрідна сага - ніжна і зворушлива - про долю незвичайної жінки, у котрої замість серця були квіти, але буденність висувала їй свої умови - пасти худобу, працювати у хліві, полі і всюди, де можливо. А ще й батьки цькували її майже всеньке життя за ту затію - малювання.

Та обпалена і ображена нерозумінням, творча особистість мусила радіти життю, попри все шукала відраду у своїх квітах, які потім знаходили місце на її скромних полотнах. Скромних, бо не мала належного приладдя. Але це не завадило творити, адже "коли немає для кого цвісти - здичавіти можна...".

А ще це історія про чудове і мальовниче, давнє козацьке село Богданівку, "яке починалося з однієї глиняної хати, у якій заночував Богдан Хмель, ідучи якось з Переяслава до Пирятина...". Село у творі є тим центром, де відбуваються всі події. З книги навіть можна довідатися, чим пригощали в ті давні роки на весіллі. Але не на Катриному - на безмежну любов сусіда Петра вона так і не відповіла, бо не змогла зрадити собі. Її ж так "перекапустило життя", що вона, ще зовсім молодою, лише у 57 років, виглядала, "наче стара баба, вимучена дітьми, онуками і правнуками..." Вона намагалася намалювати себе, але ніяк не виходило. Очі... їй не вдавалося їх зобразити, від цього жінка дуже мучилася. Свої, сплакані і спраглі любові та розуміння очі, не піддавалися пензлю.

Книга не читається на одному подихові, бо майже кожен абзац вимагає ретельного осмислення, пильної уваги, а ще хочеться якомога довше посмакувати розкішною мовою автора, придивитися до цікавих, навіть незнайомих слів, вслухатися і самому в ті звуки природи краю, де виросла така мистецька, талановита людина, чиїми роботами і досі захоплюється увесь світ!

Оригінально та несподівано у романі з'являється і образ ще одного художника, але уже нетутешнього - Пабло Пікассо. Ті уривки про цього, теж непересічного, митця гармонійно переплітають текст про Катерину, вплітаються туди, як стрічки до коси дівчини... 1958 року Пікассо вперше побачив картини нашої умілиці і саме тоді сказав уже відомі всім нині слова, які стали крилатими: "Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї цілий світ". З тієї пам'ятної виставки дві роботи з восьми не повернулися до України, бо їх хтось вкрав...

Якось в інтернеті одна жінка написала свої враження від побаченої наживо виставки робіт Катерини Білокур. Вона сказала, що сльози стояли в очах від того, наскільки дешевими фарбами змушена була малювати ця геніальна жінка, барви добряче вже потьмяніли. Але це не перешкоджає нам і зараз захоплюватися талантом митця! Ми, українці, маємо ким пишатися. Нехай слава про просту, але вельми небуденну унікальну українку, яка вимріяла собі квітковий світ і завше до нього тяжіла, буде нетлінною...

Ірина Садула

Вчитель української мови та літератури, книголюб

author photo
poster