Максим Гах "Прогулюючись пустелею"

18.08.2019

Переглядів: 1255

http://chytay-ua.com/

Раптом Володя виявив у собі прірву,

достатньо глибоку, щоб падати у неї все життя

Максим Гах «Прогулюючись пустелею»

Прогулюючись пустелею, ви не будете відволікатися на порожні звуки та контрастні кольори. Бо тут все збалансовано: і слова, і фарби, і світло, і тінь. Відтак, прогулянки дев’ятьма короткими оповіданнями нової збірки українського письменника Максима Гаха вам буде явно замало. 

Прогулюючись пустелею Максима Гаха, ви цілком ймовірно можете виявити, що прогулюєтеся знайомим містом або власними спогадами, чи галереєю емоційно сильних, композиційно виважених фотографій.

Тут немає жодного зайвого слова, але вам може захотітися більше: зазирнути за куліси або дочекатися акторів після вистави, аби спитати – це був сон? Гра бурхливої уяви? Пустощі розпеченого під палючим сонцем мозку? Тільки вам ніхто не відповість, бо актори роз’їхались. Оповідання закінчилось. Всі можливі варіанти розвитку подій поховані під безкрайою товщою піску. 

Тут немає найсильнішого чи найслабшого оповідання. Бо саме такою і є майстерна коротка проза. Читач сам обирає собі фаворита. З якими питаннями він відкрив книгу? З якими відповідями її закрив? 

Зрештою, автор не намагався дати відповіді на всі одвічні питання, натомість він поділився тим, що турбувало його, ниділо десь у підсвідомості, вичікуючи свого часу. А потім набуло конкретного змісту, контексту, обрисів, форм і вийшло назустріч читачеві у серії «Альтернатива» «Видавництва Жупанського». 

«Прогулюючись пустелею» – це свіжий подих для української літератури чи, якщо хочете, свіжий вітерець на літературних рівнинах – без мовних штампів, зі свіжими алюзіями. 

Оповідання не об’єднані спільною тематикою, локацією чи ідеєю. Деякі з них закінчуються раптово, так, ніби до кінця світу залишилось декілька хвилин і хтось вимкнув світло. Чи навпаки: вам сниться химерний, неспокійний сон і хтось вмикає світло і витягує вас із цієї тривоги. Або зненацька ви усвідомлюєте, що є тільки гвинтиком системи, а час збігає, ніби пісок в клепсидрі, що вимірює людське життя. Чи стаєте свідком боротьби не просто систем, а епох, світоглядів, але вже ваша зупинка і треба виходити. Чи навпаки: ви вирішили кудись поїхати, і частину минулого, як завий багаж, доводиться залишити за бортом. 

Герої оповідань є випадковими знайомими у транспорті, колегами по роботі чи давніми друзями – вони ведуть неспішні діалоги, згадуючи минуле, розмірковуючи про теперішнє, збурюючи щось давно призабуте в пам’яті читача. Їм є що сказати, але під зубами скреготить пісок, питна вода закінчується, а зі сходу насувається піщана буря.

Отже, «Прогулюючись пустелею» Максима Гаха – це дев’ять оповідань:

• про театральні декорації, які руйнуються десь на задвірках космосу чи уяви;

• про бажання, які адресують зіркам, що падають;

• про тибетських демонів смерті на шкільній лінійці; 

• про боротьбу епох в умовах цифрового суспільства; 

• про втрату і про щось «на пам'ять»;

• про систему, лозунгом якої є «наприклад, завтра»;

• про музику, яка крутиться в голові;

• про химерний фестиваль на зупинці автобуса;

• про пригоду, яка доживає віку в теракотовій вежі.  

poster