онлайн-журнал про книги та літературу
Василь Шкляр є символом для багатьох укарїнців. Його романи можна побачити на полицях книжкових магазинів, серед найбільш популярних книг. Для молодих людей "Чорний ворон. Залишинець" став ковтком свіжого повітря. Ця книга відкрила тисячам, героїчне минуле Холодного Яру, а самого Василя Шкляра зробила авторитетом пасіонарної молоді. Коли народжувався наш книжковий проект Читай.ua, ми могли лише мріяти про інтерв'ю з відомими письменниками. Але інколи мрії стають реальністю. Маємо за честь взяти перше інтерв'ю серед письменників, саме в Василя Шкляра. Дякуємо пану Василю за чіткі відповіді, цікаву та змістовну розповідь про книги, а також за побажання для проекту Читай.ua.
На вашу думку, як можна прищепити любов до книжок пересічній людині?
– Думаю, що цю любов можна прищеплювати лише в дитинстві. Зверніть увагу, що малюки на барвисту книжечку реагують з більшою цікавістю, ніж на іграшки. Потім вони з величезним захопленням слухають, коли ви їм читаєте казки чи віршики. Але пізніше одні залишаються спраглими до читання на все життя, другі стають, так би мовити, спорадичними читачами, а треті взагалі втрачають до цього інтерес. І тут немає нічого дивного, бо книголюбство – заняття інтелектуальне. Воно вимагає як розумових здібностей, так і розвинутої уяви, творчої фантазії. Я, наприклад, сприймаю свого читача, як співавтора, завжди залишаю йому простір для власного домислу й висновку. Таким людям насолоду читання не замінить ні кіно, ні телебачення, ні найдосконаліші електронні візії, бо вони не активізують творчу уяву. Щодо прищеплювання чи, я б сказав, виховання цього хисту – дару читання, то його, очевидно, треба плекати з молодшого шкільного віку. У початкових класах цьому варто присвятити навіть окремий предмет – живий, яскравий, з елементами гри та заохочень, тобто предмет, який даватиме не лише знання, але й формуватиме людину особливої душевної організації.
П’ять книг, які вплинули на вас упродовж життя? Можливо, є цікаві історії, пов’язані з ними, тобто чому саме вони?
– «Котигорошко», «Золотий ключик», «Гайдамаки» Шевченка, «Холодний Яр» Юрія Горліса-Горського, новели Григора Тютюнника… Ви ж розумієте, що цей перелік доволі умовний. Ну, Котигорошко… Перша зустріч з героєм-велетнем, історія, яка несе в собі національні реалії для дитини, котра ще навіть не знає, що це таке. Буратіно… Якось під Новий рік батько приніс мені цукерки «Золотий ключик» і книжку «Золотий ключик». У цьому вже були оті елементи гри і заохочення, про які я казав. Ну, і перша зустріч з екзотичними героями, з далеким, але чарівним світом. «Гайдамаки». Я їх читав у п’ятому класі. Читав уголос так натхненно, що батько запрошував своїх друзів, ставив мене на стілець і просив читати «Гайдамаків». На тому місці, де Гонта різав своїх синів, дядьки плакали. Горліс-Горський відкрив мені одну з найяскравіших сторінок нашої історії – боротьбу моїх земляків-холодноярців проти московської окупації. Григора Тютюнника я мав щастя знати особисто. Це найкращий український стиліст і неперевершений майстер зображення людського характеру. На своїй першій книжці новел «Зав’язь» Тютюнник мені написав: «Василю! Оце я тоді був ще молодий, і сум зі мною ходив теж іще молодий». Навіть в умовах «радянського суму» письменник творив велику літературу.
Що для вас таке поняття як «книга»? З чим воно асоціюється?
– Книга – це таємниця. Подорож у незнане. Продовження твого життя і помноження власного досвіду.
Чи були у вашому житті недочитані книжки? І якщо так, то чому?
– Так, мені траплялися книжки, яких я не дочитував до кінця. Якщо нецікаво – навіщо себе силувати? Я не зміг прочитати багатьох книжок з обов’язкової шкільної чи університетської програми. Хоча з літератури завжди мав відмінні оцінки. Та й у зрілому віці часто траплялося, що я відкладав книжку після кількох прочитаних сторінок. Особливе розчарування викликають надміру розрекламовані чи захвалені твори. Адже завищені оцінки налаштовують і на завищені очікування, на особливе захоплення. Це стосується і зарубіжних видань. У нас десятиліттями виховувалося переконання, що зарубіжне – це апріорі добре. Ні, не завжди. Хоча в читанні, як і в інших формах сприйняття світу, багато залежить від смаку. А на колір і смак товариш не всяк.
Яку книжку читаєте зараз?
– Роман американського письменника Ентоні Дорра «Все те незриме світло». Книжка вважається світовим бестселером, увінчана Пулітцерівською премією, але поки що я не скажу, що не можу від неї відірватися.
Люди, які вас надихають? Назвіть когось із таких людей?
– Це мої читачі. Їх дуже багато.
Ваш улюблений літературний жанр?
– Ви будете здивовані, але швидше за все оповідання. Напевно, тому, що в цьому жанрі українська проза сягнула найбільших вершин. Тесленко, Коцюбинський, Стефаник, той-таки Григір Тютюнник, Валерій Шевчук… Нині цей жанр пригальмований тим, що не має належної прихильності від видавців. У нас немає багатотиражних літературних часописів, надрукувати свіже українське оповідання практично немає де.
Ваша улюблена цитата?
– Ну, якщо вже ми говоримо про книжки, то ще раз згадаю Григора Тютюнника і його мудрі слова: «Читати – найдешевше і найкорисніше задоволення на землі».
