Дарія Піскозуб "Машина"

2020-04-02 16:44:08

Переглядів: 443

http://chytay-ua.com/

Правда нашого світу в тім, що колись людство вже сягнуло вінця свого розвитку. Побороло смерть і оживило метал. А потім зникло.

Дарія Піскозуб «Машина»

Кожне рішення – важче, ніж попереднє. Кожен вибір – не такий страшний, як наступний. Шах. Хід. Знову шах. Ще один хід. Шах. Який твій хід?

***

Колись люди жили в добробуті і постійному розвитку. Мали вдосталь їжі і не ховалися під землю від лютих морозів. Колись люди підкорили стихії і створювали неймовірні за складністю технології. Колись людська цивілізація досягла невимовного розквіту, будувала величні, сповнені енергії міста, що управлялися найрізноманітнішими механізмами і автоматронами. Колись люди стали богами.

А потім трапилося дещо, що дощенту зруйнувало і вивело з ладу всі людські досягнення. Цивілізація зникла. Епоха Сталі завершилася. Людство втратило все, окрім Машини. І в Машини виникли свої плани на цей новий, постапокаліптичний світ. Дарія Піскозуб знає, які.

«Машина» – дебютна книга письменниці, яка стала переможцем конкурсу фентезійних романів «Брама-2019». Цілком справедливо її можна назвати сумішшю технофентезі, постапокаліпсису та янгедалту, що певною мірою є новим і незвичним в українській літературі.

Незвичний для української літератури жанр, незвичні імена та назви, сама історія з біса незвична! Я не так щоби палкий прихильник фентезі, проте, читаючи, не припиняв дивуватися майстерності, з якою авторка вибудовує наповнений магією і в той же час дивовижно правдоподібний світ, над яким панує загадкова "Машина". Кажу, як є: відчув насолоду, коли в цей світ занурився.

Макс Кідрук. 

Вже з перших сторінок стає очевидно – ми отримали детально продуманий, виразно окреслений і чітко структурований світ, з виписаними правилами і механікою, логічними причинно-наслідковими зв’язками і персонажами, кожен з яких не просто глибоко прописаний, а й цілком заслуговує на власну окрему книгу. «Машина» – це той випадок, коли в книзі є все, чого вимагає жанр і сучасні тенденції, при цьому «інгредієнти» виміряні настільки точно і підібрані в настільки правильних пропорціях, що отримавши готовий продукт (книгу), про них навіть не задумуєшся. І це теж ознака якості: якщо чогось не вистачає, а чогось, навпаки, забагато, читач це обов’язково відчуває.    

Цивілізація зникла. Єдине, що залишилось від епохи прогресу, — Машина, божество, яке керує останніми племенами на Землі. Її закони прості: щороку воювати за нові території та збирати знання про минуле. Александра й Себастіан — близнюки з даром ткацтва, тобто підкорення волі живих істот. Етан — юний жрець, який уперше поведе плем’я Катакла до бою. Кожен із них чекає на сезон завоювань, але Машина звинувачує Александру в зраді. Новина досягає інших племен, і Катаклі оголошують Святу війну — війну до цілковитого знищення. Боротися чи підкоритися, довіритись Машині чи віднайти інший шлях — вибір, що постане перед героями й безповоротно змінить майбутнє світу Машини.

З анотації до книги

І фентезійних, і фантастичних, і науково-фантастичних книг про життя людства після глобальної катастрофи, що знищує цивілізацію, є немало. І це кидає новим авторам певний виклик. Фактично, всі вони отримують більш-менш однаковий набір ключових відправних  точок: колишня велич і розквіт людства – подія, яка призвела до руйнування цивілізації і знищення всіх благ та досягнень (природні чи техногенні катастрофи, епідемії, вторгнення чужинців) – відносно невелика кількість людей намагається вижити і призвичаїтися до нових умов існування.  

Як результат, аби виокремитися і виділитися, потрібно ввести в цю «схему» нові смисли і  наративи, нестандартні сюжетні ходи і – що особливо важливо – цікавих, складних, неоднозначних героїв. Потрібно не просто описувати персонажів і обставини, а розкривати механіку їхньої взаємодії. Потрібна не стільки оповідь про персонажа, скільки погляд зверху на всю «шахівницю», весь фентезійний світ. І Дарії Піскозуб дуже непогано вдалося це зробити!

«Машина» – це безперечно книга про життя і виживання після умовного кінця світу. Але сенси, в ній закладені, набагато глибші і складніші. Так, тут описана епоха постапокаліпсису, але зачепленими темами і поставленими запитаннями вона страшенно близька нам, епосі, яка вже дуже близька до епохи Сталі.  

 Я частина великого минулого й кровожерливого теперішнього.

Дарія Піскозуб «Машина»

Багато в чому «Машина» – це книга про вибір і тягар. Кожен з героїв відчуває на собі і перше, і друге, і кожен розуміє, що не буває дії без наслідку. Так воно і стається. Певною мірою, всі вони приводять в дію власний ефект метелика, помах крила якого тут піднімає хвилю цунамі там. 

ІДарія Піскозуб доволі нещадна до своїх персонажів. Вона прирікає їх на важкі, а подекуди страшні і жорстокі вибори. Вона закидає їх в ситуації, коли «хорошого» чи «правильного» рішення просто не існує, і ставить питання, які навіть самі, без відповіді, розривають серце Александри, Себастіана чи Етана. 

Почуття чи обов’язок? Я чи ми? Власні інтереси чи благо цілого племені? Старе чи нове? Наосліп довіритися чи відкинути прийняту думку? Перекреслити загальноприйняте минуле чи обрати непевне майбутнє? Зрада чи необхідність? Як вибрати між сестрою, матір’ю та людьми, яких тобі довірили захищати? 

Скільки сил і мужності потрібно, аби гідно нести тягар правителя, захисника, батьків, влади, відповідальності, прийнятих рішень і не забувати, що злочин – завжди злочин, хто б і з якою метою його не скоїв? Як знайти ту найтоншу межу між божевіллям, правильним, прийнятим і незвіданою правдою, що криється в темряві? І чи існує ця межа взагалі? 

«Машина» – той випадок, коли персонажам співчуваєш щиро і всім серцем. Вони не обирали таку долю, але їм їй протистояти і, можливо, змінювати. 

Мені страшна влада, яку ми дали власноруч створеним переконанням, і те, наскільки далекою може бути правда від них.

Дарія Піскозуб «Машина»

«Як легко викривляється правда!» – в розпачі говорить жрець Етан, коли розуміє, наскільки глибоко і він сам, і його плем’я, і все вціліле людство загалом застрягли в світі, зітканому з викривлених уявлень, вигаданих істин і холоднокровної брехні. 

«Тяжко покидати власного бога» – визнає він, коли усвідомлює, що всі отримані знання і переконання – лише ширма і прикриття, що все, у що вірили поколіннями, боги, яким поклонялися і довірялися століттями – зовсім не те, чим вони є насправді. Бо насправді боги – не обов’язково захисники, захисники – рідко коли боги, а божевільні, можливо, найближче підкралися до істини. 

Це дуже боляче і жорстоко – дивитися, як руйнується фундамент власної віри, розуміти, що тебе більше нікому захистити і зовсім немає на що опертися. Що попереду невизначеність, холод і війна, а позаду – скинуті ідоли. Це розпачливо-безпорадно – спостерігати і усвідомлювати, як легко маніпулювати натовпом, як мало потрібно, аби пробудити все найнижче і найжорстокіше в людині, як легко вправний ляльковод може привести до загибелі колись одне з наймогутніших племен. Бо насправді немає нічого прекраснішого, ніж чисте знання, і нічого гіршого, ніж напівправда.

Але вибори зроблені, рубікони перейдені і цілі визначені. Дарія Піскозуб фактично залишає відкритий фінал і сильний натяк на продовження. Дуже хочеться, щоб те продовження трапилося якнайшвидше!