Мілан Кундера «Вальс на прощання»

21.08.2020

Переглядів: 1007

http://chytay-ua.com/

«Надходить осінь…» - це перші слова роману Мілана Кундери «Вальс на прощання». Чеський письменник як романіст найвищого ґатунку з професійною обережністю добирає слова, щоб якнайкраще розповісти свою історію.

У «Вальсі на прощання» зміни в природі, коли «дерева вбираються жовтими, червоними та брунатними барвами», означають переміни, які неодмінно прийдуть восени, а також тяглість, яка є між різними порами року. Вже позаду легка і безтурботна літня пора, зміни будуть не лише в природі, а й в житті чеського курортного містечка, де розгортаються події роману.

Кінець літа – це легка нотка ностальгії за лагідними вечорами, які неодмінно будуть замінені осінньою меланхолією. Особливо яскравою декорацією осінь стає на маленькому курорті, де зустрічаються герої роману. Троє жінок і п’ятеро чоловіків, які пов’язані між собою дружбою, шлюбом, випадково проведеним вечором, лікарською таємницею, всі вони такі близькі і водночас такі далекі один одному. Вони закохуються й імітують кохання, розв’язують питання продовження роду та переривання вагітності, вони ведуть таке звичне для людей життя.  

Багато хто порівнює романи Кундери з музичними творами. Чеського письменника і справді можна порівняти з великим композитором, який в легкій літній мелодії здатен передати усю палітру почуттів та змусити слухача замислитися над складними екзистенційними питаннями. Кундера, як і інші, використовує ті ж самі сім нот і для нього цього цілком достатньо, щоб створити на сторінках роману справжню музику життя у всій її складності і багатогранності.

Історія восьми героїв «Вальсу на прощання» огорнута спокоєм провінційного курортного життя, де нічого особливого не може статися. На цьому курорті цікаві події така ж рідкість, як і чоловіки, яких рівно в дев’ять разів менше, ніж жінок. Усе життя цього містечка та людей, що з ним пов’язані, виглядає непорозумінням, воно дивує своєю нелогічністю. Один з героїв роману пропонує змиритися з існуючим перебігом подій:

«Життя потрібно приймати таким, яке воно є. Це найперша заповідь, іще до Декалогу»

Непередбачуваність, недосконалість, слабкість – це те, що є спільне для всіх людей, і такими їх описує Кундера у «Вальсі на прощання». Якщо на перший погляд – це типовий роман, де автор показує кохання та зраду, відчайдушну правду та прагматичний обман, випадкові сексуальні стосунки та  справжню пристрасть, то за всім цим ховається людська драма. У стосунках, що зароджуються і розвиваються між героями роману, ми можемо відчитати біль епохи, де діти платять за непокору батьків, а батьки – за непокору дітей.

Однією з найважливіших тем книги є значення батьківства. Якщо бути точнішим, то Кундера показує, наскільки важливим є зв’язок поколінь, як гріхи та злочини батьків впливають на життя їхніх дітей. Свобода людей може бути обмежена невидимою стіною зла, яку збудували попередні покоління. Як зруйнувати цю стіну? Відповідь, яку можна віднайти на сторінках роману, може здатися безнадійною:

«Щоб зберегти свободу в цій країні, треба відмовитися від дітей»

«Вальс на прощання» був написаний і виданий у 1970-ті, вже після подій «Празької весни», яка обернула великі сподівання на великий крах надій в 1968 році. Роман попри те, що описує побутову історію, є чудовою ілюстрацією тогочасного суспільного життя. Через прості життєві історії Кундера показує розчарування в політиці, яка не здатна змінити цей світ, яка в комуністичній Чехії подібно до піни з’явилася на поверхні і миттєво розчинилася, забравши з собою багато життів. 

 

Кінець літа також може символізувати кінець сподіванням на щось добре у майбутньому. Попереду лише втома та одноманітність. Що стало причиною цієї сірої монотонності, яка робить життя людей нестерпним? Розчарування в великих ідеях. Нещире кохання. Нездатність довіряти одне одному. Брак взаєморозуміння. Усі відповіді є правильними.  

Кожен з героїв став заручником власної слабкості і перетворився на пасивного спостерігача, який не здатен поставити себе на місце ближнього. Пасивний спостерігач може ототожнювати себе лише з катом. Герої роману ладні прийняти дух часу, який узаконює переслідування людей. У такому світі немає значення, кат ти чи жертва, адже усі пов’язані між собою і усі розділяють ту саму гірку чашу:

«Душа юрми, що колись ототожнювала себе з убогою жертвою, тепер ототожнює себе з убогістю переслідувачів»

В романі дуже точно відтворена атмосфера, де питання Раскольнікова зі «Злочину і кари» більше не актуальне. Людина може вбити іншу людину без докорів сумління. Люди живуть поза добром і злом. Життя – це безконечний діалог, який ведуть між собою люди з порожніми обличчями. Для Раскольнікова його злочин став важким тягарем, для сучасної людини – це легка ноша.    

Однак літо, яке минуло, і осінь, що йде за ним у слід, це ще й неймовірна краса. Кундера відкриває для читача справжнє обличчя людини. Він показує, що все ще можливо віднайти красу життя, навіть там, де ця  краса прихована за масками повсякденності, злостивості та заздрості. Відкрити красу іншого можливо тоді, коли любиш ближнього, коли не бачиш в кожному вбивцю.

Кундера надає особливого значення мимовільній зустрічі чи розмові за пляшкою вина. Теплий погляд, як і добре слово, здатні спричинитися до переображення людини. Раптом стає зрозуміло, що зло не здатне принести плоду, зло в своїй природі запрограмоване на самознищення.

Люди живуть, забуваючи про головне, – літо все ще триває. Ще є нагода поділитися його теплом і прийняти його красу. Життя попри нелогічність, нестерпність та абсурдність є прекрасним і вартує того, щоб його прожити. Життя триватиме, поки триває літо, поки можлива тепла розмова між людьми і поки існує щирий погляд, закоханий в красу.

Ми з легкістю можемо повторити за одним з героїв роману його тост:

«Друзі мої, скуштуйте цього вина. У нього солодкий смак минувшини. Посмакуйте його, всмоктуючи в себе, наче з довгої мозкової кістки давно забуте літо» 

poster