Пітер Мейл: Прованс як стан душі

21.08.2020

Переглядів: 1115

http://chytay-ua.com/

В сучасних реаліях наш перевантажений мозок відчайдушно прагне якогось позитиву, світла, тепла, спокою..., смарагдової оази серед барханів перегрітої, знервованої буденності. Немає сенсу перераховувати усі "радощі", якими нас обдаровує 2020-й, про них трублять усі й усюди.

Душа ж прагне іншого, тим паче, коли надворі ніжний серпень з легкими нотками близької осені. Це стосується і літератури. Час від часу настає період, коли потрібно відкласти вбік черговий бестселлер про чергову проблему. Якщо її досі не вирішили 8 мільярдів ваших сусідів по планеті, вам теж можна трохи відпочити, скинути плащ Супермена та відкласти питання пукання корівок і пов'язаних з цим поневірянь пінгвінів Антарктиди на потім. Для таких випадків, коли змучені нейрони потребують ментального релаксу, існує Пітер Мейл та його мила творчість, присвячена Провансу, сонцю, лаванді, холодному розе під заспокійливий спів цикад.

В кожного з нас з дитинства закарбований спогад про першу зустріч з літом, з Півднем, в широкому значенні цього слова. Це не обов'язково було море чи якийсь дорогий курорт. Достатньо було сонячних променів та щирих усмішок дворових друзів. Погодьтесь, ви ніколи не забудете тепер вже не модних смородини, аґрусу та зеленої аличі. Їх ніколи не перевершити якомусь авокадо, ми вміли насолоджуватись простим. Чомусь ця властивість з часом втрачається. Пізніше, беручи участь в щоденних перегонах за чужими мріями, з ностальгією згадуємо часи безтурботності, це був наш внутрішній Прованс на теренах України. А тепер уявіть собі, власне, цей регіон, де час ніби застиг, де живуть не годинами чи днями, а сезонами; де насолоджуються всіма відтінками, текстурами, запахами та смаками саме тут і зараз. Такою любов'ю до звичайних людських радостей наповнені книжки Пітера Мейла. Нічого особливого, рецепт простий Encore Provence:

"Однак того ранку, вийшовши на подвір'я о сьомій годині, я побачив над головою прозору блакить, подібну кольором до пачки сигарет «Голуаз». Кам'яні плити брукованого двору приємно гріли босі ноги, ящірки вже завмерли на стіні в променях сонця. Прокинутися в такий ранок - вже прекрасний подарунок до дня народження. Рано вранці жаркого літнього дня в Любероні, зручно вмостившись на терасі, насолоджуватися під дзижчання бджіл в лаванді чашкою кави з вершками і милуватися обмитою сонячним світлом зеленню далекого лісу - що може бути краще на цьому світі? Тепло вселяло мені оптимізм і впевненість у власних силах"

"Мій годинник вже давно лежав в шухляді столу, а час я більш-менш точно визначав по положенню тіней у нас у дворі. Я постійно забував, яке сьогодні число і день тижня - це вже не здавалося мені важливим. Поступово я перетворювався в дуже щасливий овоч."

Пітер Мейл насправді описував те, як він насолоджувався життям і ділився цією радістю зі своїми читачами. Мало авторів здатні привернути нашу увагу до основного факту, що саме життя є даром, воно коротке, тому нам слід якнайкраще ним скористатись. Навчитись помічати милі деталі в період закритих кордонів - зруйнувати внутрішні, бути сп'янілим без вина, а при нагоді і з ним. Мейл, занурившись в атмосферу Провансу, зміг знайти насолоду від простих речей, які багато хто з нас або сприймає як належне, або ігнорує серед напруженості світу. Хоча англієць в основному описував південь Франції як місце з найкращою кухнею та вином, гарною погодою, колоритними сусідами, довгими обідами та сієстами, але насправді це речі, до яких більшість з нас має доступ, це питання вибору, а не грошей. Прованс Пітера Мейла - це стиль життя, стан душі.

Особисто для мене історії, написані англійським франкофілом, перегукуються з власним досвідом, з власними емоціями, щоправда пов'язаними з південною Італією. Кожен в них знайде щось своє, книги Мейла по-доброму приземлені, без зайвої філософії, вони сповнені кумедних ситуацій, життєвих турбот, самоіронії, моря, люберонських сосен, анісового лікеру, рецептів та вина, вина, вина... справжній joie de vivre. Після них вам неодмінно захочеться кудись піти, поїхати, усміхнутись випадковим перехожим, утнути романтичну дурницю, додати у свої будні дрібку здоровго гедонізму. Окремо хочеться виділити неповторний англійський гумор.

"Рік у Провансі":

"У ті хвилини, коли нещастя загрожує вашому шлунку, французи проявляють себе з найкращої, гуманної сторони. Розкажіть їм про важку хворобу або фінансову кризу - і вони в кращому випадку ввічливо висловлять співчуття, а в гіршому посміються. Але, якщо ви поскаржитеся на гастрономічні проблеми, вони будуть готові зрушити небо і землю і навіть столики в ресторані заради того, щоб допомогти вам"

"Кладовище нерідко розташовувалося на найвищому місці в селі. Один старий пояснив мені, чому це так. «Для мертвих важливіше красивий вид, - сказав він. - Адже вони влаштувалися там надовго»"

Пітер Мейл в Ла-Рейн, недалеко від його будиноку в Менербесі в Провансі. Фото: GETTY IMAGES

Бестселлер "Рік у Провансі" був визнаний найкращою туристичною книгою 1989 року. Для нас вона цінна не тільки уявною мандрівкою в географічному плані, це також подорож в часі. Для вас не буде відкриттям твердження, що Франція 30-річної давнини відрізняється від сучасної. Зміни торкнулися і французької провінції: не було відкритих кордонів, лоукостів, китайських туристів та всюдисущих бургерів. Автор згадує про це у своїй останній, посмертно виданій книжці "Мої 25 років в Провансі", комерціалізація регіону була неминучою, добре це чи погано - покаже час, але водночас Мейл оптимістично додає, що Прованс досі існує, його скарби нікуди не ділись, французи досі смачно їдять, виноградники дають врожай, а цикади шумлять. Тому неодмінно раджу додати ці місця у свій посткарантинний списочок.

Моя власна мрія - прогулянка в тіні кипарисів та віковічних платанів в Chateau la Canorgue, діючої виноробні, де відбувалися зйомки романтичної комедії "Хороший рік" оскароносного Рідлі Скотта за мотивами однойменного роману Пітера Мейла. До речі, знаменитий режисер "Гладіатора", перебуваючи під враженням від ідилії Провансу, придбав там нерухомість та оселився неподалік від свого старого друга. 

"Пригоди на мільйон":

" -Я б не назвав це заняття «байдикуванням». Це життя, між іншим. В провінції воно ще не остаточно вийшло з моди.

 - Що ти маєш на увазі? 

- Я маю на увазі те, що тут ще збереглося це дивне переконання, що життя - не тільки робота і телевізор"

18 січня 2018-го року читачі Пітера Мейла, які завдяки британцю закохалися у французьку провінцію та її жителів, отримали сумну звістку - продовження не буде, розповідь завершено. Улюбленого автора не стало, а подальші пригоди залежать лише від нас, від нашого бажання бути щасливими, виходячи з власних переконань та досвіду. Як стверджував французький філософ Ґабріель Бонно де Маблі: “Майже ніхто не має сміливості бути щасливим на свій смак, всі хочуть бути щасливими, як всі”. Серед похмурих адептів пледиків та хюґе, бажаю усім бути темпераментним, повнокровним, трохи старомодним Провансом. 

"Подорож з виделкою та штопором": 

"Ми їли спечений на грилі порей, загорнутий в тонку скибочку байонської шинки, ідеально засмажене курча з хрусткою скоринкою кольору старого золота, а під кінець замовили велику тарілку сирів - остання радість перед прийдешніми пісними днями. Нехай завтрашній день принесе нам все, що завгодно. Принаймні, ми зустрінемо його з повними шлунками"

Андрій Керод

Поціновувач прекрасного.

author photo
poster