«Доторк» Деніела Кіза: інфікування ненавистю до незвіданого

10.10.2020

Переглядів: 152

http://chytay-ua.com/

Кіз Д. Доторк : роман / пер. з англ. В. Куча. – Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2019. – 256 с.

А часом вже і думаєш, – а може, люди віруси,
от просто собі віруси на цій живій Землі?! 

Ліна Костенко

Людьми часто керує страх перед чимось невідомим. Добре, коли комусь вдається здолати всі побоювання, ступити в темну печеру незнання й запалити там хоча б один вогник — і як чудово, коли то буде світло одкровення, а не блимання поминальної лампадки.

У романі «Доторк» американський письменник Деніел Кіз розповідає історію подібну до тої, яка нещодавно трапилася у світі. Тільки замість небезпечного вірусу шириться радіація. І не всією планетою, а маленьким промисловим містечком, де, власне, й стався витік. Та головну схожість варто вбачати не в самому факті розповсюдження чогось шкідливого для здоров’я й навіть смертоносного, а в реакції суспільства на ситуацію. А реакція ця не менш загрозлива, ніж радіоактивний пил, бо вражає не лише тіла, але й душі населення. Згадаймо, як пів року тому зчинився ґвалт на Полтавщині, коли тамтешні мешканці (керовані видимою чи невидимою силою) були категорично проти перебування в місцевому санаторії евакуйованих із Китаю українців. Чи як на початку весни чернівчани «по-сусідськи» вимагали ізолювати дружину хворого — «нульового пацієнта» з коронавірусом в Україні. І все це відбувалося через вищезгаданий страх перед незвіданим, що заразив людей зневагою та ненавистю.

У книжці «Доторк» із недоброзичливістю місцевих жителів стикається родина Старків. Барні — здібний скульптор, який тепер ховає свої таланти у підвалі власного будинку, а на життя заробляє, працюючи промисловим дизайнером у «Нешнал Моторз». Разом із дружиною Карен вони давно мріють про дитину. Але одного дня в центрі досліджень компанії стається фатальний витік радіації, і всі плани на сімейне життя в гармонії йдуть шкереберть. Невидимий вбивця проникає у дім Старків — радіаційні частинки добряче в’їлися в одяг і тіло Барні, тепер вони можуть бути де завгодно.

За короткий проміжок часу історія нещасного випадку опроміненої родини трансформується в конфлікт із сусідами, а згодом і з громадою всього міста. З’ясувалося, що моральна токсичність людей навколо була набагато більшою, ніж фізична отруйність Старків. Люди перешіптувалися, насміхалися, боялися, погрожували, а потім, як найпідступніші віруси, тероризували подружжя, аби зламати їхній й до того вже підкошений імунітет самовладання. До того ж іще й представники компанії хочуть залагодити проблему з Барні, пропонуючи приємну винагороду за мовчання про аварію в центрі досліджень, але чи можуть якісь кошти компенсувати зруйновані життя, а тим паче стати індульгенцією задля знедоленої дитини в лоні Карен?

Якщо розглядати «Доторк» із науково-технологічної точку зору, то для читачів XXI століття він надто застарілий і нецікавий. Воно й не дивно, адже цей роман було надруковано наприкінці 1960-х. За останні п’ятдесят років людство пережило чимало техногенних катастроф, ба більше, кому, як не нам, українцям, розуміти, що таке радіаційна аварія після сумнозвісного 1986 року.

Деніел Кіз навіть і не намагається дати глибоке академічне роз’яснення процесам опромінення, але йому того й не потрібно. Кіз — психолог, він вибирає тему радіаційного лиха як тло задля ефективнішого висвітлення, по-перше, історії трагедії маленької родини та, по-друге, зображення правдиво потворного портрету суспільства, що навсібіч випльовує жовч саморуйнування.

Передусім роман «Доторк» буде цікавий поціновувачам творчості Деніела Кіза, які хочуть дізнатися не лише про психічний збій певної людини — багато хто вже добре знає історії множинного розладу особистості Біллі Мілліґана та шизофренії Клавдії Яско, — а про дволику дисгармонію всього галасливого людства, що розноситься інфекційною луною і донині.

Ігор Ярославський

Читаю, рецензую, пишу.

author photo