Ден Сенор і Сол Синґер «Країна стартапів»

29.11.2020

Переглядів: 378

http://chytay-ua.com/

"Кількість творчих підходів, які породив Ізраїль, пропорційна не розмірові нашої країни, а загрозам, перед якими ми опинились" (Шимон Перес (1923-2016), лауреат Нобелівської премії миру, президент Ізраїлю)."

"В який бік не підеш, на тридцять миль навколо не зустрінеш хоча б самотнього села. У двох-трьох місцях тиснуться один до одного намети бедуїнів, але осілих жителів тут немає. Тут можна проїхати десять миль, не зустрівши і десяти осіб. Безлюдні пустелі, похмурі, безплідні гори" (Марк Твен, відвідав Палестину у 1869 р.).

Раніше, читаючи різноманітні книжки та статті про те, як досягти успішного успіху, як добре там і сям, який кмітливий та розумний той чи інший персонаж - автоматично я завжди ставив галочки на полях своєї пам'яті за принципом: а От у нас, а От ми. Цього разу, оцінюючи дану книгу, хочеться уникнути подібних банальностей: усі ми знаємо свої внутрішні українські граблі, розумний читач після "Країни стартапів" сам дійде висновків, чому в них так, а у нас, м'яко кажучи, по-іншому. Посеред ідеального шторму Ізраїль проявляє стійкість, винахідливість та надзвичайну командну цілеспрямованість замість постійних скарг та пошуку винних:

"Бен-Гуріон (перший прем’єр-міністр Ізраїлю – ред.) був класичним біцуїстом – єврейське слово, яке приблизно відповідає поняттю «прагматик», але несе в собі помітний відтінок активізму. Біцуїст – це той, хто просто бере і робить. Біцуїзм є серцевиною першопрохідницького етосу та підприємницького драйву Ізраїлю. […] Це традиція, що веде від людей, які без страху перед мародерами осушували болота, до підприємців, які вірять, що зможуть подолати несприятливі шанси і з вітром навздогін здійснити свої мрії."

Натомість залишаючи наш локальний рівень, пропоную, аналізуючи успіхи ізраїльтян, порівняти ті виклики, що постали перед першими єврейськими переселенцями Палестини у1880-их; проблеми з якими від свого заснування стикається держава Ізраїль та її народ з сучасним лівим наративом вигаданих труднощів. 

У 2020-му більше за популярну застуду мене вразили кадри Америки, що палає: зруйновані пам'ятники батькам-засновникам, графіті з серпами та молотами, хронічно невдоволені та ображені БЛМ-активісти зі щойно вкраденими кросівками в ім'я ідеї расової рівності, білі діти багатих капіталістів у футболках з написом "eat the rich"...

Гадаю, цього року дана книга є актуальною, як ніколи: з одного боку підкаже можливий шлях подолання економічної рецесії чи принаймні настрій, з яким її зустріти, а з іншого - допоможе краще зрозуміти глибину екзистенційної кризи західного індоктринованого суспільства, яке за штучної відсутності реальних тривог тоне у болоті ілюзорних криз та істерик. Все-таки мужність полягає не у тому, щоб мужчині одягти спідничку, як дехто вважає у медіа, навчальних кампусах, державних інституціях провідних країн Старого світу, мужність - це створити оазу серед пустелі Близького сходу, населеного не надто привітними сусідами.

Перед нами книга-аналіз, де автори детально розбирають ті інгредієнти, які дозволили за короткий період часу мрійникам-інтелектуалам створити рецепт інноваційної країни-стартапу, незважаючи, на перший погляд, на абсолютно програшні умови. Ден Сенор і Сол Синґер розповідають про виграшний мікс національного характеру, тиску геополітичного розташування та унікального історичного досвіду.

У 1948-му році в оточенні ворожих арабських країн з'явилась нова держава. Жодної інфраструктури, 70 % території - пустеля Негев, відсутність навіть питної води, мультиетнічне населення кібуців з їхнім сільськогосподарським спрямуванням - єдиний фундамент новоствореної спільноти на мапі світу. Основний капітал молодої країни - її жителі. Здавалось жодних перспектив. Але Ізраїль вижив. Більше того за перші 62 роки свого існування - 7 разів був атакований і 7 разів переміг; у 5 разів збільшив своє населення; досяг 50-кратного зростання економіки. Одним словом досить гідно вийшов з тих умов, у які потрапив невловимими стежками тривалої історії своєї нації.

Не володіючи великою територією, перебуваючи під постійним ембарго сусідів, не маючи змоги розвивати великі промислові галузі - ізраїльтяни зробили ставку на науку та розвиток штучного інтелекту і зараз є світовими лідерами за процентною долею затрат економіки на дослідження. Ізраїльські підприємці вражають своєю продуктивністю : 1 стартап на 1844 жителі, що є найкращим показником серед розвинутих економік планети. Здається коліщата місцевої активності не зупиняються ніколи : під час тритижневої війни у Секторі Газа 2009 року, Тель-Авівська біржа в останній день військових дій демонструвала кращі показники, ніж до них. Але що передувало цьому успіху?

В історії економічного розвитку Ізраїлю автори книги виділяють 2 періоди стрімкого росту з періодом стагнації та гіперінфляції між ними, спровокованого Війною Судного дня, яка була виграна, але спричинилася до значної рецесії :

1. 1948 - середина 1970-их - супроводжувався значними вливаннями коштів в інфраструктуру молодої країни : будувались дороги, порти, електромережі, забезпечувалося водопостачання всієї території спекотної землі, було посаджено 240 мільйонів дерев. Ізраїль став світовим лідером повторного використання води, реалізовувався сільськогосподарський потенціал на базі кібуців (комун, які характеризуються спільним майном, повною відсутністю приватної власності, рівним розподілом праці і споживання між усіма жителями). 

2. 1985 - по сьогоднішній день і як результат - Ізраїль - глобальний центр інновацій. Уряд проводив широкомасштабну приватизацію, скорочував державний борг та ввів нову галузь венчурного капіталу, інвестиції якого у 2008-му році перевищували у 2,5 раза показники США та у 30 разів європейські.

Ключовим моментом ізраїльського економічного дива Ден Сенор називає приїзд у 90-их до країни 1-го мільйона освічених єврейських репатріантів з колишнього Радянського Союзу. Серед них переважали лікарі, інженери, вчені. З метою працевлаштування, а також забезпечення ресурсами та фінансуванням нових жителів - уряд створив 24 технологічні інкубатори для досліджень та розробок, стимулював створення сотень підприємств.

«Іммігрантів не відштовхує ідея почати все спочатку. Вони за визначенням є людьми, що йдуть на ризик. Країна іммігрантів – це країна підприємців,»– Гіді Грінштейн, засновник аналітичного центру Інститут Реут.

В Ізраїлі слово "іммігранти" не використовують, усі приїжджі євреї є репатріантами, які одразу по приїзді в аеропорту отримують паспорт. Але що об'єднує одеського Рабиновича, нью-йоркського юдея чи сина марокканського рабина ? А ще ж є темношкірі ефіопські євреї, які потерпають від хронічного безробіття та скаржаться на прояви расизму з боку решти краян. На думку авторів "Країни стартапів" своєрідним об'єднавчим клеєм мультикультурної країни є обов'язкова служба в армії і ті соціальні зв'язки, які вона отримує на решту життя. Адже після 2-3 років служби, резервісти щороку збиратимуться для проходження кількатижневих навчань. Цей процес забезпечує унікальну взаємодію різних груп, які за інших обставин ніколи б не зустрілись. Військовий вишкіл створює умови відсутності складної ієрархії, яка, наприклад, присутня в армії США, відсутності пієтету перед командирами та забезпечує атмосферу орієнтованості на командний результат. В структурах армії не прижилась і дідівщина, яку активно нав'язували вихідці з СРСР. Ізраїльський генерал не соромиться приготувати кави рядовим солдатам. Типовому командиру роти - 23 роки. Під його відповідальністю сотня солдатів, 20 офіцерів та сержантів, а ще військова техніка, боєприпаси та закріплена територія. Журналісти думали чи в багатьох країнах 23-річний несе таке навантаження та напругу мультизадачності. Армія прекрасна кузня кадрів для великої політики, бізнесу чи науки.

Військова служба також плекає таке властиве ізраїльтянам поняття, як "хуцпа", яке більш-менш точно можна перевести, як "зухвалість" чи "нахабство". Більшість іноземців, які вперше приїздять до Ізраїлю сприймають таку поведінку за відсутність культури. Однак пізніше переконуються у не образливому стосовно інших та позитивному значенні таких рис для формування успішного суспільства в умовах Близького сходу.

"Десь у плині життя – чи вдома, чи у школі, чи в армії – ізраїльтяни засвоюють, що напористість – це норма, а стриманість – це ризик залишитися десь позаду."

Автори дослідження не обходять стороною не тільки досягнення, а й недоліки сучасного Ізраїлю. Основним моментом серед них називають - високий процент населення не залучених до економічної діяльності, а саме ортодоксальних юдеїв та арабів, сумарна частка яких зросте з 29 % у 2008-му році до 39 % у 2029-му. Низький рівень освіти, багатодітні сім'ї, негнучкий патріархальний устрій мусульман та ортодоксів становлять загрозу для майбутнього розвитку.

"Ізраїль має рідкісний – можливо, унікальний – культурний та інституційний фундамент, який генерує і інновації, і підприємництво; але йому бракує певних корективів на рівні державної політики, щоб додатково підсилити та поширити ці позитивні аспекти в ізраїльському суспільстві. На щастя для Ізраїлю, змінити державну політику, вірогідно, легше, ніж змінити культуру."

Підтримати нас можна тут - Підтримати проект

Андрій Керод

Поціновувач прекрасного.

author photo