Ольга Токарчук «Книги Якова»

13.12.2020

Переглядів: 2023

http://chytay-ua.com/

Ви не знайдете згадок про секту франкістів у підручниках з історії Речі Посполитої. Концепція національної історії часто нехтує історією етнічних меншин. Найвідоміша польська авторка Ольга Токарчук робить спробу виправити цю несправедливість, послуговуючись жанром історичного роману. Сенси, що їх формулюють письменники, часом збурюють суспільство не гірше, ніж наукові теорії, і «Книги Якова» цьому яскравий приклад.

«Книги Якова» -  це епічна сага про самопроголошеного єврейського месію, що вийшла у Польщі наприкінці 2014-го. За два роки роман перекладають шведською і Токарчук одразу привертає до себе увагу нобелівського комітету. Лауреатка 2018-го, через сексуальний скандал в академії вона дізнається про премію за рік, у 2019-му, вже тримаючись за статуетку міжнародного Букера.

У Польщі книга була удостоєна найпрестижнішої національної літературної премії Ніке, але співвітчизники зустріли її неоднозначно. У поштовій скриньці письменниці схвальні відгуки чергувалися з погрозами. Ультраправі кола навіть розгорнули масштабну хейтерську атаку, називаючи авторку «бандерівською курвою» і «жидівською попихачкою» за те, що у своїй книзі вона підважила ностальгічну візію Речі Посполитої напередодні поділів, оголивши її політичну слабкість та колонізаторський вишкір.

Протягом шести років роботи над романом Токарчук перечитала багато тематичної літератури, працювала в архівах та бібліотеках, досліджувала метрики, щоб простежити долю франкістів, що стали прототипами для героїв книги. Вона відвідала описані в романі містечка Поділля та Галичини – Королівку, Рогатин, Буськ. Бувала й у Львові, де у 1759 році перші єретики отримали хрещення. Польське видання рясно доповнене тогочасними картами, портретами, гравюрами. Український читач має змогу оцінити «Книги Якова» у філігранному перекладі Остапа Сливинського, давнього друга письменниці.

Чому заглиблена у сучасність авторка, якій йдеться про глобалізацію та захист природи, звертається до історичного сюжету? Тема чужинця, стрижнева тема «Книг Якова», знайома і важлива для Ольги Токарчук. Вона обертає її з різних боків у всіх творах. Євреї у «Книгах Якова» – ідеальні чужинці. Вони не асимілюють, довгі бороди та характерний одяг одразу видають їх, гебрайська мова незрозуміла, а релігійні практики породжують страх та забобони серед решти місцевих. Після погромів та гонінь – тільки кінець світу, і він вже ось-ось! Тому ці ідеальні чужинці зважуються на «подорож через сім кордонів, п’ять мов і три великі релігії», щоб зрештою вчинити немислиме для тогочасної Польщі – перетнути соціальну межу, перейти в інший суспільний стан, спробувати стати «своїми». Межі, кордони, прикордоння, переходи… Авторка розмірковує над ними постійно і в усіх можливих значеннях. Вона поміщає своїх персонажів у межові стани й показує світ очима «вічних чужих», адже саме чужий бачить краще.   

 Центральним персонажем книги є Яків Франк – син рабина з Королівки, мандрівник і торгівець, що оголосив себе месією та повів прихильників до спасіння. Ким був цей чоловік? Харизматичним лідером чи геніальним аферистом? Візіонером чи пристосуванцем? Лялькою в іграх польської шляхти? Істинним єврейським месією? Містиком? Деспотом? Як зобразити таку неоднозначну особистість? Звісно, переповідаючи його історію! Для Токарчук важить саме переповідання – від імені як прибічників, так і скептиків. В цьому полягає її письменницький прийом, заточений на важливості оповіді як такої, на зміні фокусу та розставленні акцентів в залежності від особи оповідача. І хоча «Книги Якова» присвячені подіям цілком реальним, ба більше!, претендують на історичну достовірність, Токарчук дозволяє собі вплітати в сюжет химерні речі. Ці елементи, що більше пасують до магічного реалізму, вказують читачеві на ще одну межу, що має право бути, – між світом реальним і світом тонким. Там опиняється одна із героїнь, яка в такому пограничному статусі може бачити поза часом і простором.

Зображений в романі період – це ще й межа епох. Фоном для шляху франкістів слугує розвиток інтелектуального життя на теренах тогочасної Східної Європи, тому у романі нам зустрічаються, наприклад, цілком реальні творець першої польської енциклопедії Бенедикт Хмельовський та відома поетка Ельжбета Дружбацька. Особливе місце в оповіді займають книжкові сюжети. Книга для Токарчук виступає потужним символом. Вона може бути і ключем для порозуміння, і об’єктом розбрату. Книги дарують в знак приязні та паплюжать, якщо вони належать ідейним ворогам, пишуть, збирають, надихаються, фіксують у них своє буття.

«Книги Якова», як і решта романів письменниці, книга самодостатня, і ця окремішність дозволяє будь-кому сприймати її легко, незалежно від знання контексту та читацького досвіду. Всесвіт, що його творить Токарчук, об’ємний і деталізований. Авторка занурює читача в історію, як у товщу темної води, і він, підхоплений течією власної уяви, пливе, споглядаючи хитросплетіння людських доль в автентичних декораціях. Природа, архітектура, побут, одяг, манери, звички, релігійні обряди – все відтворено з прискіпливістю науковця.

Роман вражає строкатістю і всеохопністю! Авторка виписує три покоління героїв, і навіть другорядний персонаж «Книг Якова» повнокровний у своїй історії. Ідентичність для Токарчук завжди багатошарова, множинна, не зумовлена лише походженням, а навпаки – гнучка і мінлива під тиском життєвих перипетій. 

Література – це особливий різновид знання, - промовляє до нас зі сторінок авторський голос. Література Ольги Токарчук – це знання про межу між своїм і чужим, про взаємопроникнення, про можливість пристосуватись і зберегти себе, про дар бачити себе очима іншого, як би важко це не давалось. 

Підтримати нас можна тут - Підтримати проект

Саша Доморосла

Історик, бібліотекар, підпільний критик

author photo
poster