Віктор Єрофєєв "Енциклопедія російської душі"

29.01.2016

Переглядів: 1853

http://chytay-ua.com/

Фото (AP Photo/ Ivan Sekretarev)

Вперше у моїй «читацькій практиці» виникла ситуація, коли увагу до книги привернуло не ім’я її автора, а – перекладача, адже переклад роману «Енциклопедія російської душі» сучасного російського письменника Віктора Єрофєєва українською мовою здійснив письменник Василь Шкляр, а кожна його книга стає бестселером та лідером книжкових рейтингів… 

Ще однією особливістю роману В. Єрофєєва, що спонукала мене уважніше поставитися до книги та її автора, стало те, що в сучасній Росії роман перебуває під суворою забороною цензури та офіційної влади. Отже, поділюся власними враженнями та міркуваннями стосовно прочитаного твору…

Правду кажучи, якби автором книги був не росіянин, то могла б виникнути думка про упереджене ставлення до цієї країни та її народу, адже, щоб надати стільки негативних характеристик на адресу власної нації -  це, як на мене, мужня і правдива позиція головного героя.

За словами пана Єрофєєва, книга є «пародією на енциклопедією», а «судження персонажа не можна трактувати як точку зору автора, бо це роман»… Чому ж тоді, так перелякалися російські можновладці, що виключили цього самобутнього іронічного автора зі Спілки письменників РФ і оголосили його роман «спрямованим на розпалювання міжнаціональної ворожнечі»?

Центральним персонажем роману є образ Сірого, що уособлює обивателя – безініціативну людину, яка не має власних поглядів, моральних, світоглядних принципів, а в усіх своїх негараздах звинувачує «капіталістичну Америку і загниваючий Захід». Для свідомості цієї людини характерні «безпуттєвість» і «туга», а нормальний стан – сп’яніння.

Основним художнім прийомом в книзі є іронічність. Віктор Єрофєєв безкомпромісно змальовує психологічний портрет середньостатистичного росіянина – жителя глибинки, якому притаманні «непомірні претензії на порожньому місці, невибагливість, дикий алкоголізм, відсталість, яка не піддається аналізу, при тому, що цілий день не вимикається телевізор, сварки, лайки, як норма життя, нашіптування, пересуди…» (с. 121). Головний герой констатує, що люди в його країні не хочуть мислити, змінювати навколишній життєвий простір, адже у «казці, де все за тебе вирішує «цар», жити краще та безпечніше.

Дуже влучно автор  вустами свого героя  характеризує епохи становлення суспільно – політичного вектора в країні, алегорично порівнюючи ці процеси із футбольним матчем: «Хрущов почав із центру поля й, сам не знаючи чому, погнав м’яч у Європу. Брєжнєв відправив його в Азію. Горбачов грав на європейському боці поля. Єльцин продовжив його гру, але в другому таймі розгубився. Стоїть і не знає – куди бити. Пролунав свисток. Закінчилось пропущене століття.» (с.36).

Образність та алегорія є визначальними особливостями стилю роману. Наприклад, характеризуючи систему правосуддя та «справедливості», персонаж доходить висновку про те, що «Російський суд страшніший за Страшний Суд». (с.43)

Саме так, короткими афоризмами і простою мовою, письменник прагне достукатися до сердець та свідомості читачів, щоб його народ перестав бездумно довіряти та боятися відверто репресивної державної системи, тому що,  на його думку, росіян опонував тотальний «параліч волі», а така ситуація неминуче стане причиною занепаду країни і «навіть якщо Росія пропаде, то за кордоном цьому всі радітимуть», (с.29) а всередині країни навіть не помітять змін.

На мою думку, книга орієнтована, насамперед, на російського читача, оскільки автор прагне збудити власний народ зі сну байдужості, щоб  кожна людина із безликого колективного «ми», стала індивідуальним «я» і несла відповідальність за майбутнє своєї країни.

Слідкуйте за нашими найцікавішими публікаціями в соціальних мережах Facebook і ВКонтакті

Ігор Зіньчук

Філолог, автор книжкових оглядів, блогер, копірайтер

author photo
poster