Лі Бардуґо «Дев'ятий дім»

04.02.2021

Переглядів: 520

http://chytay-ua.com/

“Доросла” Лі Бардуго - читати чи не читати?

Маленька передісторія. Лі Бардуго - американська письменниця, яка пише переважно в жанрі young adult. Більше року тому у світовому книжковому просторі поширилась інформація, що письменниця береться за дорослу книжку, при чому, на тому, що книжка саме доросла наголошувалось неодноразово і досить так категорично. Всі затамували подих і стали чекати. Проте новинка викликала досить неоднозначні та часто полярні думки та відгуки. Тож, коли з'явився український переклад, постало закономірне питання: “Чи вартує він тих грошей?” 

Спробую пояснити свої враження.

Концепт історії

Події роману розгортаються у сучасному Єльському університеті (до речі Alma mater авторки), де магія не лише збереглась, а й успішно практикується. Існує 8 Домів Серпанку, кожен з яких практикує певний вид магії з відчутним душком окультизму. Череп та кістки - передбачення майбутнього по нутрощах тварин і людей (вам це яскраво опишуть і покажуть). Сувій та ключ - магія порталів та проекцій.

Книга та змій - некромантія та закляття на кістках.

Вовча паща, як не важко зрозуміти, мова тут іде про перевертнів.

Манускрипт - магія дзеркал, ілюзій та інших нештячків, які можуть легко задурити вам голову.

Авреліан - магія слів, спеціалізуються на різного роду договорах. До речі. їхні обряди мені були найцікавіші.

Святий Ельм - магія погоди. Круто, якщо ти можеш заварити шторм у чашці.

Берцеліус - так толком і не зрозуміла, чим вони займаються, в книзі про них майже не згадують.

Є ще Дев'ятий дім Лети, який слідкує за тим, щоб решта вісім не порушували норм хорошого тону і не вбивали всіх наліво-направо. А ще, щоб у ритуали не втручались Сірі (вони ж привиди), яких оці всі магічні штучки дуже навіть приваблюють. Саме система магії була для мене родзинкою у цьому романі, бо кожен Дім функціонує за своїми чітко визначеними правилами і принципами.

В Дім Лети потрапляє головна героїня - Алекс Стерн. У неї не зовсім презентабельне минуле і не надто вражаючі академічні успіхи для Єльського університету, але вона може бачити Сірих без будь-яких еліксирів чи підручних засобів, тож таким нехитрим способом стає студенткою і отримує можливість змінити своє життя.

Виклад та атмосфера

Отут все дуже неоднозначно, бо з одного боку Бардуго одразу кидає читача в гущу подій (що для неї досить властиво), з іншого - намагається пояснити все і одразу. В результаті першу половину книги сюжет скаче, як п'яна білка - постійно міняється таймлайн, оповідач і фокус історії. Мені якби було норм, але я розумію, що зайде таке не всім.

Другий нюанс - купа наративу з історії Єлю, Домів Серпанку, минулого головної героїні. Авторка це все вдало маскує під навчання Алекс у Домі Лети, але іноді цього забагато і невчасно.

Десь після половини Бардуго сказала все, що хотіла сказати, тож сюжетна лінія нарешті вирівнюється та набирає темп.

Особисто мені сподобалась купа відсилок до Таро та міфології. Ось, наприклад, Лета - це одна з підземних річок в потойбічному царстві, а конкретніше річка забуття. І таких замаскованих натяків по книжці дуже багато. Лі Бардуго взагалі полюбляє символізм, а з такою темою книги, сам бог велів вибудовувати друге, а то й третє дно.

Про атмосферу

Атмосфери Єльського університету я тут не відчула, що трошки дивно, адже авторка сама там навчалась, а склалось враження, що всі конкретні факти вона просто брала з Вікі. Але в романі є хороша готично-депресивна атмосферка і чорнуха, яку Бардуго щедро розливає по сторінках (ну ви ж пам'ятаєте, це ж доросла книжка). Я не надто ніжна панянка, але від деяких епізодів мурахи поза шкірою пробігали.

Про персонажів

Скажу одразу з жодним з них у мене любові не сталось, хіба що з детективом Тернером, але він - другорядний персонаж.

Алекс - агресивний і некомфортний персонаж. В минулому у неї череда психіатрів (ну бо дитина бачить привидів), нехороша компанія, наркотики, соціальне дно - словом повний фарш. Вона постійно насторожі і готова в будь-який момент відбити удар. Іноді її життєвий принцип “против лома нет приема” відверто дратував, але така поведінка цілком і повністю пояснюється її минулим. Та і посеред правильних та благородних головних героїнь вона вигідно виділяється.

Дарлінгтон - це одна з причин, чому Лі Бардуго не вдалось до кінця відійти від young adult, бо він рафіновано ідеальний. Від такого сумного і одинокого джентльмена будуть пищати дівчатка 14-16 років. А ще з образу Дарлінгтона чітко визирають вуха змужнілого Каза Брекера. Словом, не мій сорт трави))) Та і нестиковки в його поведінці теж є. От, наприклад, у минулому у нього теж були серйозні складнощі, але на деякі вчинки Алекс він реагує, як благородна панянка, біля якої сказали матюк.

До речі, головного поганця я досить легко вгадала, але за ним був ще архіпоганець, на якого я навіть не думала, тому в цьому питанні все норм.

Висновок. Читати продовження буду, бо цікаво чи вивезе Лі Бардуго заявлену тему. Але цю книжку скоріш за все не перечитуватиму.

Кому читати?

Якщо ви фанат Лі Бардуго.

Якщо ви любите історії на межі магічного реалізму і фентезі та не проти дрібки окультизму.

Якщо ви цінуєте добре продумані магічні системи.

Кому НЕ читати?

Якщо ви не любите чорнухи - наркотики, кишки, розбиті черепи і все таке. 

Якщо ви погано сприймаєте рваний стиль оповіді.

Вікторія Гнипа

Автор текстів

author photo