Мене звати Андрій Новіков (у літературі використовую псевдо Новік). Автор наразі двох книжок «Останній спадок» та «Аномалія», що вийшли друком у видавництві «Клуб сімейного дозвілля». Колись зарікся працювати в єдиному жанрі, тому, якщо перші два романи написані як гостросюжетні трилери (із домішками детективу та наукової фантастики), то наступна буде зразком добротного темного ретро-фентезі з політичною, міжрасовою та пригодницькою складовими. Планується вона на осінь 2021 року, тому схрещую пальці на руках та з нетерпінням чекаю.
Окрім літератури захоплююся подорожами, вони значно впливають на формування сюжетів та головних героїв. Бачити різні культури, побут людей та розуміти їхнє інакше мислення дуже допомагають розвиватися у творчому руслі, та й в життєвому також. Наразі помандрував шістнадцятьма країнами і зупинятися не планую.
БЛІЦ-ІНТЕРВ’Ю
Книга: паперова чи електронна? Тут однозначно паперова. Я з тих людей, для яких книга не лише збір інформації (прочитав – то можна й продати), а своєрідний артефакт. Не знаю, можливо, це через те, що колись для мене книги були важкодоступними за ціною та можливістю придбати, або ж просто вони приносять вдосталь естетичного задоволення. Однак все частіше я звертаюся до електронного чи авдіо-формату за браку можливості читати вдома. Тоді беру в руки Kindle, або ж навушники у вуха, та їду по справах, отримуючи добову норму книжкового екстазу.
Книга, з якою асоціюю себе. Важко сказати. Либонь, жодну не асоціюю із собою. Мабуть, свої авторські книги можна віднести до цієї категорії, але це таки буде банальною відповіддю.
Книги, котрі читати НЕ буду. Таких книг надто багато, щоб про них згадувати. Є ймовірність, що навіть ті книжки, які були куплені на Форумі кількарічної давнини, так і залишаться лежати на полиці та збирати пил на палітурках. Якщо ж серйозно подумати над цим питанням, то протягом останніх років для читання перш за все обираю книжки та авторів, чиї побудова та формування тексту, сюжету, персонажів мене захоплює. Кожна книга є підручником, тому я щоразу вчуся, щось занотовую, намагаюся зрозуміти. Втім, серед книг, які я точно НЕ читатиму, ті, які я називаю «зроблені тяп-ляп». Це стосується і якості видання і текстового начиння.
Недочитані книги. Книги, які починав читати в підлітковому віці. Тоді я хапав майже все поспіль і частенько натрапляв на треш, який так і не посилив. Їх надто багато і більшість навіть не пам’ятаю. Отже беруся до читання виключно переконаним на 80%, що книга мені зайде. Навіть складно згадати коли востаннє я залишав щось недочитаним.
Особистість, котра надихає. Якби потрібно було описати одну людину, то це був би збірний образ. Я люблю навчатися в найкращих, але так стається: де в одному він митець, то в іншому… Немає ідеальних людей, божеств чи надихунів, однак є ті, чий приклад може підштовхнути до розвитку в певних категоріях мислення. До прикладу, дуже поважаю та люблю Макса Кідрука як людину та, перш за все, професіонала своєї справи. Усім новачкам варто в нього повчитися будівництву письменництва як професії з усіма можливими бізнес-складовими. Також на художнє мислення добре вплинув Ден Браун — як на мене, гуру пригодницької літератури, в якій будь-які наукові, мистецькі чи історичні факти можна обіграти у карколомний сюжет. З ним же грає правило «митець та …», адже, що стосується розвитку та побудови персонажів, я б радо утік вчитися до іншого автора.
Музика, що створює настрій. О-о-о, музика для мене є своєрідним наркотиком. Якщо кілька днів я не послухаю бодай два-три улюблених треки, настрій стає дещо апатичним. З кожним роком дорослішання вона стає все різноманітнішою. Серед простого «буц-буц» шукаю гарний конструктор із хороших слів та насиченого неодноманітного звучання. Якщо до плейлисту й додались треки неокласики, типу Єгора Грушина чи Ludovico Einaudi, чи хіти мюзиклу «Найвеличніший шоумен», та все ж я виріс на добротному рокові: Linkin Park, Nightwish, Shinedown, Papa Roach і тд. Це музика, від якої мурашки йдуть по шкірі.
Фільм, що вразив. Є одна історія. Свій перший роман «Останній спадок» я надсилав усім видавництвам. Відповідь знадобилось чекати довго, дехто так і не відписав, а решта надіслали відмову. Певний час я намагався освоїтися із цими думками, спробувати жити з ними та продовжити боротися, але письменники-новачки не надто славляться витримкою — їм подавай усе й одразу. На той час я почав роботу над наступною історією, що вийшла під назвою «Аномалія», про друзів, котрі рушили у мандрівку до Марокко і втрапляють у халепу. Гадав, що варто забути про «Спадок» та рухатись далі. Це був час Різдва, у кінотеатрі почався прокат фільму «Найвеличніший шоумен». Вирішили разом із дружиною сходити, подивитися. Історія Фінеаса Барнума та його шаленої жаги до своєї праці дала сильного копняка й мені. На хвилях емоцій та переродженої впевненості узявся редагувати текст, вносити правки, удосконалювати його. Вирішив спробувати знову, але цього разу із максимумом, що можна було з мене витиснути. Із друзями зняли буктрейлер, зробили дизайн обкладинки, листівок та закладинок й усе це я повторно надіслав видавництвам. За деякий час отримав листа від видавництва із пропозицією співпраці.
Нобелівську премію з літератури я б вручив Джорджу Мартіну. Чиї ще книжки здійснили вплив таких масштабів за останні роки?
Топ-3 наймотиваційніших книг. Якщо йдеться про мотиваційний нон-фікшн, то такого практично не читаю. Якщо ж оцінювати питання загально, то читайте вище — кожна книга для мене мотиваційна та навчальна.
Найкраща нон-фікшн книга українського автора Олександр Михед «Я змішаю твою кров із вугіллям».
ТОП-5 КНИГ
«Чому нації занепадають? Походження влади, багатства і бідності» Дарон Аджемоглу, Джеймс А. Робінсон
Книга із чітким поясненням, теоріями та прикладами з історії про те чому, коли і як яка країна зазнала того економічного стану, в якому перебуває зараз. Історія падіння та злету Китаю, винищення на островах прянощів своїми ж жителями заради виживання, як відмова будови залізниці чи чума будують теперішню історію. Якщо узяти «Нації» з полиці й поглянути на сторінки, то можна знайти близько тридцяти наліпок-закладинок, які я іноді досі перечитую. Гадаю її мають подужати геть усі, аби не повторювати помилок наших предків.
«Чужинець на чужій землі» Роберт Гайнлайн
Обов’язкова до прочитання у повній, не цензурованій версії. Цій праці 60 років, однак описані проблеми суспільства залишилися тими ж, якими їх бачив автор. Хлопчик, що прожив усе життя на Марсі, вперше вертається на Землю та стає, вочевидь, найнебезпечнішою людиною для влади. Його мораль та філософія значно відрізняються від тієї, до якої звикло населення голубої планети. Тут смачно описані дискусії на різні тематики, зокрема і релігійну, що книга на деякий час читання здається не художнім твором, а трактатом, до якого варто повертатися знову і знову.
«Страшенно голосно і неймовірно близько» Джонатан Сафран Фоер
Геніальний твір, який описує душевну боротьбу маленького хлопчика із самим собою та своїм болем після втрати батька під час теракту 11 вересня. Впродовж історії Оскар намагається віднайти замок, до якого б підійшов ключ із батькової комірчини. Він мандрує усім Нью-Йорком, знайомиться із людьми ймовірно причетними до цього ключа. Багато речей розглянуті очима дитини і це справді вражає: як же ми змінилися під впливом дорослішання та соціуму. Під час читання хотілося вимкнути голову та повернутися у свій район біля дому, сприймати життя не так серйозно, знаходити прості відповіді на те, що дошкуляє роками. Безумовно раджу!
«Коротка історія майже всього на світі. Від динозаврів і до космосу» Білл Брайосн
Приклад підручника, який я б запровадив у кожній школі. Білл Брайсон описує ледь не все: від Великого Вибуху до сьогодення. Наука говорить доступною мовою, вчені, типу Ньютона чи Айнштайна, стають друзями, розкривають свої життєві труднощі та шляхи, якими вони йшли до їхнього вирішення. Завдяки цій книзі зумів вибудувати фундамент для подальших науково-популярних праць таких авторів як Стівен Гокінг, Шон Керролл чи Мічіо Кайку.
«Гаррі Поттер» Джоан Ролінг
Тут без зайвих пояснень :)