Чому ми завжди кудись йдемо?

12.04.2021

Переглядів: 250

http://chytay-ua.com/

Ми дуже надіємося, що вже скоро Марс, який колись був “он тою цяткою на небі”, стане першим етапом позаземної колонізації. До того ж – що дуже важливо – сучасний рівень науки та технології і їхній постійний прогрес зробить це реально доступним та можливим вже за нашого життя. І це все справді круто, новий етап загалом усієї людської цивілізації, розділювач на До і Після. Залишилось, правда, одне питання. Для чого це все, і чому нас завжди кудись тягне?

Раціональне. Наша цивілізація, розміщення лише на одній планеті, вразлива. Будь-які серйозні зміни клімату, захворювання чи просто декількатонний шмат каменю, що пролітав, пролітав і не пролетів – і власне все, кінець усій тисячолітній історії. Кнопки “Зберегти”, а потім “Завантажити” у нас немає. Навіть якісь базові знання, культуру, стартові запаси – кому вони згодяться? Усі ці метеори і метеорити, комети, астероїди – можливо, це теж залишики якихось позаземних цивілізацій? Хтозна... та і зрештою, яке тепер це вже має значення? Тепер це лише просто груда з каменю та металів, десь у космічному “ніде”.

Нераціональне. Щось заставляє нас покидати зону комфорту і йти туди, де ще нікого не було. Щось повело за собою Амуденса і Скотта, Піррі і Нансена в льоди обох полюсів. Щось відправило експедиції шукати Нового світу на маленьких парусниках, без жодних комп'ютерів та GPS, крізь шторми Атлантичного океану. Щось тягне нас у походи, щось зароджує у нас це дивне бажання дізнатись, що за тією горою і хто живе по ту сторону лісу. Це бажання завжди жило у нас: вперед, навіть коли не зрозуміло, де саме цей “вперед”. Ця суперечка зі стабільністю та комфортом, з постійним завжди вчорашнім завтра. В такі моменти я згадую слова з одного із апокрифічних і неканонічних Євангелій:

“Якщо вас запитують: Який знак вашого Батька, який у вас? - Скажіть їм: Це рух і спокій.”

Свобода. Історії про колонізації багаті дописами про благородну мету, прославлення метрополії чи, зрештою, самих колонізаторів. Однак, у багатьох випадках все набагато прозаїчніше. Втеча.

Для того, щоб повністю зрозуміти це, потрібно трохи погортати історію розвитку людства. Так склалося, що самому своєму існуванню наша цивілізація завдячує організованому суспільству. Звісно, можна виділяти роль особистостей, чорних лебедів, інших обставин. Але, якщо ми говоримо у глобальних масштабах про прогрес і розвиток на відрізку хоча б 2-3 тисячі років (в загальній історії людства це просто мізер), то без об'єднаного суспільства навряд чи б щось вийшло.

Так, можливо, хтось назве це “система”. Але ви задумувались, скільки всього стоїть за, наприклад, викликом швидкої, якщо ви стали свідками ДТП між містами? Викликати, просто подзвонивши по телефону? Стоп! Хтось повинен був його спочатку десь розробити, виготовити, доставити та власне продати. А за цим усім стоїть величезна наукова, технічна і освітня праця. Крім того, усі ці знання повинні якось накопичуватись, передаватись, розвиватись. 

Але навіть якщо ми якимось дивом отримаємо телефон, сам по собі це лише приймач/передавач. А звідки без системи візьмуться супутники на орбітах? Хто їх виготовить, запустить, буде підтримувати наземну інфраструктуру? І ось таких нюансів безліч у всьому, що нас оточує. Просто ми звикли сприймати це як дане.

Однак, завжди будуть ті, кому плюсів  від цього замало, ті, хто йтимуть власним шляхом. Ні, я не про тих, хто розмальовує стіни і розбиває вікна. Максимум, що вони ламають, – це віру в людство.

Я про тих, хто покидав свої домівки, країни та переселявся туди, де їм дихалося  вільно. Спочатку це були просто віддаленіші райони поруч. Потім – Новий світ за великими водами. В якийсь момент здавалось, що хоча б обмежену, але свободу, можна знайти у всесвітній павутині. А тепер є тільки одна надія. Надія, яку можна поки що побачити лише у телескоп. А тому “Check ignition and may God's love be with you”).

Підтримати нас можна тут - Підтримати проект

Ярослав Пелюшенко

Адмін Facebook, відповідальний за SMM

author photo