Літературний портрет Марійки Підгірянки

12.04.2021

Переглядів: 357

http://chytay-ua.com/

«Будуть мої співаночки у трембіту класти…»

Либонь, не випадково, що історія України та її духовної культури багата на талановите жіноцтво: Леся Українка, Ольга Кобилянська, Олена Теліга, Марійка Підгірянка (зі сучасниць варто передовсім згадати Ліну Костенко, але далі цю ланку можна продовжувати, нанизуючи імена, мов на разок намиста).

Марійка Підгірянка – постать, якій долею судилося охопити досить розлогий, як для творчої людини тієї, драматичної, доби, часовий відтинок (82 роки). Прийшовши в цей світ на 10 років пізніше за Лесю Українку (1881), поетці випало пережити й відчути енергетику зламу століть, прикметного як зміною естетичних орієнтирів (від реалізму до модернізму), активними шуканнями, конфліктами, бути сучасницею раннього і вже зрілого модернізму (життєвий шлях завершився 1963 р.). Марійці Підгірянці довелося пережити дві війни (Першу і Другу світові), зміни імперій, перехід України від однієї влади до іншої. Попри всі життєві і внутрішні катаклізми, їй вдалося зберегти питомий ліризм, душевність, ба більше – здобути внутрішній гарт, який вочевидь забезпечив тілу витривалість і тривалість, хоча останньому наприкінці було вкрай нелегко.

«Хотіла б я піснею стати…» – свого часу поетично заявила Леся Українка. «Будуть мої співаночки / У трембіту класти», – ніби вторує їй Марійка Підгірянка. Ці дві сильні жінки мають чимало подібного в долях і літературних набутках, але все ж більше аналогій (хай навіть дзеркального кшталту!) можемо добачити в життєписах Марійки Підгірянки та Ольги Кобилянської. Спільні західноукраїнський простір (Галичина та Буковина) і доба (принаймні частина останньої) є тому причинами.

Марійка Підгірянка, як і старша за неї Ольга Кобилянська, змалу пізнала зв’язок культур і мов, що відчинило кожній із двох широке вікно у світ, відкрило незнані іншим горизонти. Якщо в О. Кобилянської мама, Марія Вернер, мала польсько-німецьке походження, а батько, Юліуш Словацький, був українцем, то в Марійки Підгірянки все майже з точністю до навпаки (ось ілюстрація вище заявленого дзеркального ефекту!). Мама останньої була питомою українкою, натомість тато навіть прізвищем (Ленерт) артикулював своє етнічне «німецтво».

Тож хто вона насправді – мисткиня з ліричним псевдонімом «Марійка Підгірянка»? Чи ж не тому її величають поетесою з Карпатських гір?

І чи правомірно називати цю талановиту пані поеткою, коли вона реалізувалася ще в інших царинах – педагогічній (вчителювання), громадській?..

Народилася Марія Омелянівна Ленерт (саме таким є автонім мисткині) 29 березня 1881 року в селі Білі Ослави на Івано-Франківщині. Оскільки сім’я була багатодітною (шестеро дітей) та незаможною, освіту отримували брати Марії. Вона ж тимчасом навчалася вдома. Самоосвіта – добра школа; щасливі ті, хто не ледачкує і має внутрішню спонуку навчатися самотужки, постійно вдосконалюючи свої знання, розвиваючись і розширюючи власні овиди. Але то було тавро часу: дівчата переважно сиділи вдома, бо вважалося, що для них головне – вдало вийти заміж і навчитися варити борщ, а це, мовляв, не залежить від рівня освіченості. Натомість мали навчатися хлопці. Окрім Марійки Ленерт, таку несправедливість пізнала й Ольга Кобилянська, що знову ж таки єднає двох письменниць.

Осягненню світу й розвитку уяви Марійки вельми сприяв дідусь, батько матері, котрий був греко-католицьким священником. Розмаїття його дивовижних казок, либонь, виплекало романтичний світ майбутньої авторки, заклало основи її поетичного світосприймання, значною мірою генерувало розкриття ранніх талантів і здібностей. Мовлять, що саме дідусь навчив Марійку писати й читати не лише українською, а й іноземними мовами: польською, німецькою, чеською, французькою, словацькою, грецькою, латинською та італійською. Марійка навіть отримала стипендію, що дозволило їй навчатися у середній школі для дівчаток. Але тяжіння до самоосвіти було незмінним. У 19 років Марія Ленерт успішно склала іспити в учительській семінарії у Львові, отримала диплом на вчителювання. Відтоді доля її переплелася з освітянською діяльністю. Ба більше – творчість і педагогіка злилися в сув’язь.

Хто вона, Марійка Підгірянка, передовсім – письменниця чи вчителька? На це питання навряд чи хтось дасть однозначну відповідь. Бо перше (письменництво) допомагало фаховій педагогині бути модерною та прогресивною, втілювати інноваційні для того часу технології, що заміняли сучасний інтерактив. Так, малюнки кольоровою крейдою тоді неабияк вражали учнів, сприяли кращому засвоєнню ними нового матеріалу, розвитку уяви. А ще – авторські вірші, в римовані рядки яких впліталася інформація, що допомагало запам’ятовуванню. Упродовж 40 років пані Марія пропрацювала у сільських школах Закарпаття і Прикарпаття. І вчилася разом зі своїми учнями. Така плідна співпраця забезпечила добрі результати й навіть вплинула на українську систему освіти.

Свою долю Марійка Підгірянка поєднала з учителем – Августином Домбровським, взявши собі подвійне прізвище Ленерт-Домбровська. Окрім учительства, чоловік поетки був громадським діячем і послом Української Національної Ради – конституанти ЗУНР у 1918 році. Боротьба за українське, служіння йому єднали обох представників подружжя.

Що ж до літературної діяльності, то проби пера Марійки Підгірянки припадають на тринадцятирічний вік. Якщо О. Кобилянська писала ранні вірші двома мовами (польською та німецькою), а оповідання німецькою, то перші поезії Марійки Підгірянки – польськомовні. Вплив Шевченкового «Кобзаря» був знаковим: галицька мисткиня обирає українську мову. Перший вірш «Ой не нам та не нам в кайданах ходити…» було опубліковано 1903 року, а перша поетична збірка «Відгуки душі» побачила світ 1908-го у Львові. Тоді ще в Західній Україні можна було видавати українськомовні книги, але ситуація згодом зміниться. Надто за радянських часів, коли збірки Марійки Підгірянки не друкуватимуться, за винятком поодиноких творів у періодиці. Лише 2009 року за фінансового сприяння сина поетки, Маркіяна Домбровського, буде видане найповніше зібрання творів Марійки Підгірянки – «Для Вкраїни вірно жиймо» (Івано-Франківськ).

Мисткиня писала передовсім для дітей. Низка її творів не лише стали програмними, а їх знає напам’ять не одне покоління українців.

Українка я маленька

Українці батько й ненька

І сестричка, братик милий

На Вкраїні народились.

 

Не забуду я ніколи

Знак мій – тризуб в синім полі

Україна – край мій рідний,

Що був славний і свобідний.

 

А як буду вже велика,

Не злякаюсь труду, лиха

Буду братам помагати

Слави й долі добувати.

 

А тепер я вчитись буду

Тої праці того труду

Щоб пішла скрізь добра слава

Що я Українка жвава.

 

Гей гуртуймось та лучімся

Українські діти!

Зранку, змалку вже учімся

Для Вкраїни жити!

Вірші Марійки Підгірянки сповнені народної пісенності, щедрі на патріотичні мотиви, плекають у дитячих душах любов до природи, навчають бути з нею (природою) єдиним цілим.

Шумить верхами буйний ліс –

Дуби, берези, буки.

Співає сойка, свище дрізд

І воркотять голубки.


Стрибає білка по верхах,

Дітей зозуля кличе.

Вітрець шепоче в галузках,

В ярку потік мугиче.

 

Цілує сонечко листки

У ніжній, теплій ласці,

Гриби наділи шапочки

Так само, як у казці («Ліс»).

І, звісно, – оспівують родинну гармонію («Розмова про сонце»):

Дитина:

– Скажи мені, мати,

Де йде сонце спати?

Мати:

– За високу гору,

В золоту комору.

Дитина:

– А хто йому стелить

На білій постелі?

Мати:

– Зіронька вечірня,

Гарна, як царівна.

<…>

Дитина:

– А хто його збудить,

Як світати буде?

Мати:

– Пташечки веселі

Збудять із постелі.

Дитина:

– А на що, як встане,

То найперше погляне?

Мати:

— На тебе, серденько,

Як встанеш раненько.

Окрім дитячих поезій, у літературному набутку Марійки Підгірянки є загадки, а також вірші для дорослих. На жаль, за життя письменниці вони здебільшого поширювалися за кордоном поміж представників української діаспори. Вимовний факт: лише 1960 р. (за три роки до смерті!) Марійка Підгірянка була прийнята до Спілки письменників України.

Цьогоріч видатній поетці й педагогині виповнилося 140 років. Тож, можливо, саме час належним чином пошанувати пам’ять про Велику Українку – Ту, що з Карпатських гір?..

Підтримати нас можна тут - Підтримати проект

Ганна Клименко-Синьоок

Поетеса, кандидат філологічних наук, доцент Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького

author photo