Ірина Жураковська: «Мені хотілося знайти спільний знаменник для дуже відмінних на перший погляд героїнь»

19.04.2021

Переглядів: 1068

http://chytay-ua.com/

Ірина Жураковська — письменниця, мандрівниця, танцюристка, волонтерка, маркетолог, авторка романів «По той бік війни» (2017, видавництво «Книги ХХІ») та «Твоя М.» (2021, «Книги ХХІ»). «Твоя М.» — це сучасний український роман, який нещодавно побачив світ, про те, як воно — бути жінкою. Про пошук себе, про дружбу, про дуже різну любов, про самотність, про стереотипи, про материнство і трошки про квантову фізику.

В інтерв’ю для Читай Ірина розповідає про свій новий роман, його цільову аудиторію, про буденність і табуйовані теми, які звучать все голосніше і голосніше, про жінок і про чоловіків, які хочуть зрозуміти своїх жінок.

Ірино, «Твоя М.» це вже друга ваша книга після роману «По той бік війни», що вийшов у 2017р. Чи пов’язані ці книжки між собою? Чи можна назвати «Твою М.» продовженням вашого першого роману?

Ні, це два незалежних тексти, що дуже відрізняються і жанрово, і стилістично, і тематично. «По той бік війни» розповідає про часи Першої Світової, а події роману «Твоя М.» відбуваються уже в наш час, з 2003 по 2016. Тож два романи між собою поєднує лише географія: Німеччина, Франція, Швейцарія – але цього разу значною мірою ще й Україна. Хоча, звісно, я не змогла втриматися і від пасхалки, що дуже потішила бета-читачів, які читали «По той бік війни». Мені й самій приємно хоч здалеку торкнутися своїх улюблених персонажів.

А в чому полягає жанрова відмінність? Лише в тому, що «По той бік війни» це історичний роман, а «Твоя М.» розповідає про сучасність, чи є ще щось?

Відмінність не лише в історичній добі. «По той бік війни» має елементи і пригодницького роману, і любовного. За це його свого часу висміяла критикиня Ганна Улюра, назвавши мій роман «Анжеліка і Перша Світова». Проте читачі та букблогери, судячи з відгуків, сприйняли його дуже тепло: тут тобі і пригоди, і любовна лінія, і красуня-героїня та красень герой – все як треба. Є там, звісно, і значно глибші думки та ідеї, та й загалом задумувалося як розвінчання міфу про романтичне кохання. Але факт є факт – роман можна із задоволенням читати і просто як розважальну літературу «на поплакати» і «на подумати». А у «Твоя М.» взагалі немає пригод, немає нічого героїчного. Навіть коли герої роману проходять Майдан, вони не є його ключовими учасниками. Вони ті самі «краплини в океані», які робили усе, що могли, і в цьому не було героїзму. Так само Марина займається волонтерством, але також здалеку. Певною мірою, це роман про буденність – робота, материнство, самотність, стосунки, не здійснені свого часу мрії… Також в романі немає головного героя чоловіка, хоча є чимало важливих чоловічих персонажів, а жодна з героїнь не є красунею в класичному значені. Кожна комплексує через власну зовнішність, має проблеми з соціалізацією та вважає себе «не такою». Зате обидві героїні мають протягом роману по кілька любовних ліній. Бо будемо відверті: у реальному житті також рідко трапляється щоб закоханість юності виявилася коханням усього життя. Та й що таке «кохання усього життя»? Тож роман вийшов дуже реалістичним.

Ви називаєте це романом про буденність, але ж у ньому йдеться і про досить страшні речі. Зґвалтування, наприклад, токсичні стосунки, депресію…

На жаль, такі речі є настільки поширеними, що їх також можна вважати буденністю. Зараз ми починаємо все більше про це говорити вголос: про згоду в сексі, про важливість ментального здоров’я, про психологічне насильство. Коли я дивлюся лише на коло добре знайомих мені жінок (а в питанні депресії – то й чоловіків), стає страшно від того, наскільки ці проблеми поширені, хоч часто і приховуваними. Ось таке проговорювання цих речей через історії, сподіваюся, допоможе зробити їх менш буденними.

Сподіваюся, це не спойлер, але мушу спитати: гомосексуальні стосунки в романі – це спроба хайпу?

Аж ніяк. Мене навіть засмучує, що ця тема в Україні досить залишається хайповою. У романі це просто логічний розвиток сюжету. Це щирі стосунки, щирі почуття. У мене є чимало друзів, що перебувають у гомосексуальних стосунках (як жінок, так і чоловіків), що тривають уже багато років. Тож для мене це вже не є чимось незвичайним. Я навіть зверталася до однієї з подруг по консультацію. Що примітно, попри всю хайповість цієї теми в українському фейсбуці, досі ніхто з бета-рідерів чи рецензентів не відреагував на цю сюжетну лінію «фе, збочення!» Тим більше, деякі гетеросексуальні стосунки приносять значно більше шкоди – як в романі, так, на жаль, і в житті.

Героїнями нового роману є німкеня та українка. З українкою все зрозуміло, а от чому саме німкеня?

Бо все почалося з того, що з перервою в три місяці на моєму плечі плакало дві молоді дівчини – одна з них, дійсно, була українкою, а інша – німкенею. Вони обидві вирушали за кордон (одна навчатися, інша – працювати офіціанткою) та обидві плакали через батька. Хоча їхні родинні та загалом життєві ситуації були діаметрально протилежними, мене вразила ця співзвучність та спільність тем. З цього і народилася ідея роману, в якому мені хотілося знайти спільний знаменник для дуже відмінних на перший погляд героїнь.

Критикиня Тетяна Трофименко вже назвала ваш новий роман «маслітом здорової людини». А як його сприйняли читачі?

Це визначення від пані Тетяни – найкращий комплімент, бо це саме те, що я б хотіла писати. Масліт здорової людини. Загалом же книга тільки зараз починає надходити до читачів, тож я сама з нетерпінням чекаю на відгуки. Поки роман читали лише професіонали, як от Богдана Романцова та Оксана Пендерецька, що написали до книги бльорби. Але як я вже бачила з досвіду «По той бік війни» думка професійних критиків та просто читачів може розходитись.

Чи можна роман «Твоя М.» назвати автобіографічним?

Скоріше вже автогеографічним, бо я безсоромно описую міста, де я сама жила, які я знаю і люблю – однаково, що Париж, що Гамбург, що Бровари. Я використовую багато знайомих мені побутових деталей з цих місць, навіть назви лікарень та імена епізодичних персонажів. Деякі сцени та епізоди я писала з власного досвіду (однаково для обох героїнь), але це не робить роман автобіографічним, бо головні тут Марина та Марія, а зовсім не я.

Кого ви бачите читачем нового роману?

Цей роман – дуже жіночий (хоча це й не жіночий роман). Певною мірою навіть феміністичний, попри те, що саме слово «фемінізм» там не вживається жодного разу. Тож і читачами я бачу передусім читачок. Сподіваюся, також роман буде цікавий чоловікам, що хочуть зрозуміти своїх жінок.

А як щодо третього роману?

Ідея третьої книги у мене вже є, і це буде не роман. Але про це поки говорити надто рано.