Розмова про давню арабську літературу

05.02.2016

Переглядів: 1838

http://chytay-ua.com/

Дуже часто в житті ми випускаємо" із виду важливе". Так само в літературі, можемо впритул слідкувати за новітнім літературним процесом, але не зважати на коріння. Читай.ua провів змістовну і дуже інформативну бесіду зі знавцем Сходу, перекладачем арабської мови - Ігорем Градюком. Причому тема розмови стосувалася данини. Схід в уяві багатьох - територія оповита загадкою. Ми ж намагалися привідкрити завісу, за якою ховаються багата література, казки "Тисяча і однієї ночі" та безліч заплутаних імен. Пропонуємо разом з нами вирушити в далеку мандрівку на Схід.  

Коротко про себе:

Ще зі школи мені більше подобалися гуманітарні науки. Планував спочатку вступати на слов’янську філологію, але, уже під час вступу, дізнався, що відкрилася кафедра сходознавства. Це арабська, перська і японська мова. Для мене тоді це було чимось загадковим і перспективним. Японську мову відкинув одразу. Чомусь мене японська культура і мова не причаровували так, як арабський світ. Він є багатогранним, представлений 22 країнами. Тому вирішив вичати арабську мову.

Закінчив магістратуру, працюю за спеціальністю у виданні "Україна по-арабськи", інформаційному агентстві "УМА".

Про арабські книги і поезію:

До вступу з арабської літератури був знайомий лише з оповідями "Тисяча і одна ніч". Також добре розбирався в історії арабів, адже ще в шкільні часи любив всесвітню історію.

Давня арабська література – це перш за все поезія, навіть в прозових творах все одно відчутні елементи римування. В арабській літературі окремо виділяється доісламський період, який отримав назву джагілія – невігластво в перекладі. Назва прижилася уже коли іслам завоював свої позиції. Араби – це кочівний і торговий народ з древніх часів. І в них як і тоді, так і зараз, в певній мірі, зберігається племінний устрій. І багато племен, наприклад в 6 столітті, обмінювалися товарами, досвідом, створювалися базари, які окрім свого прямого призначення виконували функцію і літературних конкурсів, де древні поети декламували свої вірші, які відомі як касиди.

Серед касид виділяють сім найзнаменитіших творінь, які отримали назву муалляки. Це твори таких поетів як Антара ібн Шаддад, Тарафа, Імру аль-Кайс, та інших. Вони вивчаються в шкільній програмі усіх арабських країн та були написані в 7-8 столітті. Вони вважаються репрезентативною давньою арабською літературою.

Серед усіх поетів того часу виділявся Абу Нувас. Він жив при дворі халіфа Гаруна ар-Рашида, який, до речі згадується в "Тисячі і одній ночі". В той час як і зараз іслам забороняв будь-який алкоголь. Незважаючи на це, придворний поет заснував дуже специфічний жанр, який називається – хамріят (розпиття вина). Абу Нувас дозволяв собі у віршах критику та насмішки з халіфа, високопоставлених чиновників, але через його винятковий талант та легку вдачу усі ці витівки пробачалися.

Тисяча і одна ніч:

Дуже неоднозначне питання щодо "Тисяча і одної ночі". Багато вчених вважають, що ця збірка оповідань має індійські та перські коріння та є дуже давньою. Інші дослідники, зокрема Сільвестр де Сасі, доводять, що весь дух і світогляд збірки - наскрізь мусульманський, звичаї - арабські і притому досить пізні, вже не аббасидського періоду, звичайна сцена дії - арабські міста Багдад, Мосул, Дамаск, Каїр. Мова - не класична арабська, а скоріше простонародна, з проявом, мабуть, сирійських діалектних особливостей, тобто близька до епохи літературного занепаду. Звідси у де Сасі випливав висновок, що "Тисяча і одна ніч" є цілком арабський твір.

Про Коран:

Взірцем для формування літературної арабської мови став Коран. Він був написаний діалектом племені корейдж, звідки походив Мухамед.

Коран був написаний і укладений уже після смерті пророка Мухамеда. Мусульмани звичайно дотримуються релігійної точки зору, що Коран був посланий Пророку. За світською версією, щоб не втрачати мудрість пророка, було вирішено створити священну книгу для мусульман. Ця спрва була доручена Зейду ібн Сабіту – одному зі сподвижників пророка Мухаммеда і його особистому секретарю. Він розпочав упорядкування Корану за часів правління першого праведного халіфа Абу Бекра, а за часів правління третього праведного халіфа Османа ібн Аффана очолював комісію з остаточної редакції Корану.

Коран дуже чітко ділиться на дві половини. Одна терпима, миролюбна, а друга войовнича і грізна. Це пов’язано з життям пророка Мухаммеда та поступовим збільшенням впливу і влади мусульман в тогочасному суспільстві

Макама – жанр в арабській літературі:

В арабській літературі є дуже цікавий жанр – макама. Жанр шахрайської новели. Як правило героєм магами, як і в європейському шахрайському романі, який вже виник після цього, був спритний, розумний хитрун. Макама писалась від першої особи. Оповідач виступав очевидцем дій героя. Сюжет макам — одна чи декілька тісно пов'язаних між собою витівок шахрая.. Було багато авторів цього жанру, але одними з культових – аль-Харірі, аль-Арабі, і аль-Хамедані.

Багато дослідників вважають, що європейський шахрайський роман виник з маками, чому сприяла торгівля між арабським світом і тогочасною Європою. На півдні Франції є такий історичний район як Прованс, це одне з місць, де відбувався культурний обмін. Поширювали арабські літературні впливи трубадури – бродячі співаки, котрі розносили по всій Європі різні новини, декламували вірші. Це і призвело до формування шахрайського роману через деякий час.

Любовна лірика в давні арабські часи:

Уже після встановлення ісламу в арабській літературі дуже яскраво виділилися дві школи любовної лірики. Це є узритська і омаритська.

Узритська лірика бере всій початок в племені узра, яке кочувало в Саудівській Аравії. Це більш бедуїнська кочівна лірика, поети якої оспівували чисту платонічну любов, страждання, розлуку з коханою, неможливість її добитися. Ця лірика оточена легендами про закоханих поетiв, їх нещасливу долю. Згідно з легендою Маджнун, Кайс iбн Зарiх i деякi iншi узритськi поети померли вiд любовної туги i розпачу. Розповiдають, що якось бедуїна з племенi узра запитали про його племiнну приналежнiсть, i вiн вiдповiв: "Я належу до племенi, чиї закоханi, єдиний раз полюбивши — помирають". Найпопулярнiшим поетом узритського напряму був знаменитий Маджнун, коханий не менш знаменитої Лейли. Легенда про красуню Лейлу i поета Маджнуна виникла в Аравiї, але про них пiзнiше писали азербайджанцi Нiзамi й Фузулi, iндiєць Амiр Хосров Дехлевi, перськотаджикський поет Абдурахман Джамi, узбек Алiшер Навої й багато iнших.

Омаритська лірика була діаметрально протилежною узритській, та представляла міську поезію. Її засновником був Омар Ібн Абі Рабіа. Він писав про плотські втіхи. Він був красивим, багатим, умів гарно говорити і спокушав жінок, а потім у віршованій формі описував сам процес. Однак разом з тим автор був одним з перших в історії арабської поезії, хто звернувся до опису любовних переживань: стан закоханого в момент виникнення любовного почуття, при сварці з коханою і при поновленні любовний зв'язок, страждання, ревнощі, радість любові, любовні муки, туга в розлуці. Цей жанр теж мав багатьох послідовників, найвідоміші з яких аль-Ахвас та аль-Валід.

Розмовляли Мар'яна Паславська та Станіслав Бондар.

Слідкуйте за нашими найцікавішими публікаціями в соціальних мережах Facebook і ВКонтакті.

Редакція Читай.ua

Редакція сайту Читай.ua

author photo