Алла Рогашко "Провидець" (уривок з роману)

06.10.2021

Переглядів: 212

http://chytay-ua.com/

Вид-во "Український пріоритет", 2021

Уночі не міг заснути. Довго крутився в постелі, прислухався до спокійного дихання Катрусі, яке зазвичай мене заспокоювало і заколисувало, проте – не того разу. Встав, вийшов на поріг, посидів на призьбі. Пройшовся садом. Вернувся до хати, ліг. Проте сон таки не приходив. Я пішов у другу кімнату, запалив свічку й просто сидів. Із розчахнутого настіж вікна в кімнату проникала нічна серпнева прохолода й луною розходилося несамовите тріщання цвіркунів із саду. Сяйво свічки погойдувалось од поруху повітря й витворювало дивні тіні, що бентежно колихалися на стінах. Сидів я, певно, довго, аж раптом утямив, що стало зовсім тихо. І се було дивно, бо цвіркуни не могли так раптово замовкнути, ще була ніч. Устав і підійшов до вікна. Відтулив фіранки й поглянув у нічний сад, дослухався. Справді тихо. Я повернувся до столу, хотів знову сісти, та раптом завмер: у голові озвалось легке відлуння. Й начеб не несподіванка, проте похитнувся й ухопився за край столу. Заплющив очі, силкуючись одігнати від себе те, що, відчував, наближалося. Проте знав: се неминуче. 

За спиною почувся дивний звук, подібний до тихого шурхоту хвиль. Розплющився й рвучко обернуся: стінú, в якій виходило вікно в сад, не було. Скидалось на те, ніби се вона шурхотіла, розверзаючись і щезаючи. Я сторопіло дивився на нічний сад, що відкрився переді мною, і вражався дивній тиші, яка знов заполонила все довкола. Ступив кілька кроків й відчув, що повітря загусло. Натомість із кожним кроком темінь ночі танула, розбавляючись слабким світлом. Я зупинився акурат на місці, де була стіна, себто, мала би бути стіна. Дивився на огорнутий сірим присмерком сад, і відчув: мушу йти. Тож ступив у траву й ураз відчув запах жасмину, кущ якого ріс попід хатою. Ні, не може бути, як ці квіти можуть пахнути, то ж серпень?! Вони цвітуть у травні! Проте... погляд наштовхнувся на білий кущ, що в присмерку виглядав блідою плямою: жасмин направду квітнув – пишно, рясно, благо. Звісно ж, я втямив, що втрапив у весну. Себто, в котрусь із весен, у якій мушу щось увидіти... Постояв коло того куща й пішов через двір до хвіртки. 

Простував дорогою й відчував, що повітря вже стало звичайним, проте дивний сірий присмерк так і лишився – чи то світанок, чи то сутінки. Й так само було тихо. Коли йшов попри став, помітив, що при дорозі пишно цвіте терен. Так, сумнівів не було: я втрапив у весну. 

Дійшов до монастиря й спустився попід мурами в долину. Спершу думав повернути до Запоріжжя, як у попередні рази, проте мимоволі пішов прямо, попри став, у напрямку корчми. Крім того, що в сивому присмерку виразно виділявся цвіт бузку, жасмину і терну, щось іще було не так. От начеб і Дермань, але... село якесь інакше. Я не одразу второпав, що то просто інший часовий проміжок, тому все виглядає по-іншому. Недобре передчуття оволоділо мною. Передчуття лиха. Невідворотності. 

Раптом попереду, в долині попід Шуляками, я завважив ледь помітний рух. Там начебто щось відбувалося. Проте ся невизначена пора доби, огорнута дивним сірим присмерком, не дозволяла достеменно розгледіти здалеку, тож я продовжував іти. Ступав поволі, з пересторогою, недобре передчуття стримувало мене й не дозволяло поспіху. Майже дійшов до корчми, аж тоді вдалось узріти натовп, а радше юрмисько. Ще кілька кроків ступив та й спинився: те, що увидів, мене настільки вразило, що я не посмів підходити ближче, ба навіть до узбіччя відійшов, щоби не привертати уваги своєю присутністю й лишитись непомітним, притиснувшись до стовбура дерева. 

Редакція Читай

Редакція літературного порталу Читай

author photo