Юзеф Тішнер «Історія філософії по-гуцульськи»

20.09.2022

Переглядів: 907

http://chytay-ua.com/

 Видавництво Discursus, 2022

Переклад з польської Олеся Герасима

Дизайн обкладинки: Олекси Піджарного

Одразу зауважу, що «Історія філософії по-гуцульськи» о. Йозефа Тішнера – це книга не для пересічного читача чи легкого меланхолійного чтива для осінніх вечорів. Тут потрібна певна підготовка: не тільки у знанні основ грецької філософії, загальної української історії, карпатської топоніміки чи деяких відомостей з життя горян позаминулих століть. Найголовніше – це тонке відчуття гуцульської мови, з усіма її вивертами та кучериками, дивними та не завжди зрозумілими словами, часто з двозначним трактуванням, приправленим специфічним почуттям гумору.

«Теперичькі вам уповім, йик було направду з тотими мудрагелями. Чісту правду му казатиму. Бо икий бих мав інтерес, аби туманити?»

о. Юзеф Тішнер – відомий польський священик, визначний філософ та публіцист, капелан «Солідарністі», колишній декан філософського факультету Папської теологічної академії та президент Інституту наук про людину у Відні. Він знайомить нас із неповторним світом ґуралів (у нашому випадку – гуцулів) Підгалля (сучасна Польща), де народився та на все життя захопився «ґварою» і популяризував культуру горян. Слід сказати, що в Україні побачила світ уже не одна книга великого поляка, який дружив із самим папою Іваном-Павлом ІІ (а він у свою чергу називав його «польським Ґеґелем»): «Розмови між паном та панотцем», «Філософія драми», «Переконати Господа Бога» (видавництво «Дух і літера»), «Тішнер читає Катехизм» (Видавництво «Discursus») та біографічний нарис «Капелюх на воді. Розповіді про отця Тішнера» Войцека Боновіча. Але саме «Історія філософії по-ґуральськи» мала найбільший резонанс та видавничий успіх у польському суспільстві.

«Там, йик зривався полонинський вітер, тай люд бралося йке стаке розстроєнє, шо ніц, лиш си вішали, то ви їх виджив’єв, добрим вітром надував тай так вертав їм духа. Та бо ни всі вертав, а лиш тотим, що ш єни вистигли. Гей-га, тотому шо вистив, навіть музика ни поможет»

Не секрет, що першоосновою для написання «Історії філософії по-ґуральськи» для о. Тішнера стала праця давньогрецького філософа Діогена Лаертського «Про життя, вчення та висловлювання славетних філософів». Проте, відомих нам філософів Стародавньої Греції о. Тішнер не тільки трансформує у жителів гір, але й досить серйозно (а це викликає час від часу посмішку у читача) стверджує, що насправді греки «пішли» від «іно ґуралє», а не навпаки. І вся їхня життєва мудрість добровільно позичена із ґуральскої ґварди. Поряд із цим, всі імена грецьких філософів перелицьовані зі справжніх та чудово впізнаванних жителів Підгалля чи цілої Польщі.

У нашому випадку, на сторінках тішнерівської «Історії філософії по-гуцульськи» (української версії) ми зустрічаємо таких відомих історичних діячів, як Лук’ян Кобилиця, Петро Шекерик-Доників, Станіслав Вінценз, Михайло Павлик, Василь Зеленчук, а то й сам легендарний Дідо Иванчік. Крім того, порівняно з давньогрецькими, так би мовити, канонічними історіями (наприклад, суд та смерть Сократа) – у гуцульських сюжетах дещо інше («май инакше») закінчення та й смислове навантаження. Гуцульска філософія не така однозначна та грає барвами. Та й побудова самого суспільства різниться: наприклад, у давніх греків жінка була майже цілковито безправною, а от в гуцулів – ледь керманичкою роду.

«Ксантиппа, баба Иванчіка, Лупайлюкового, гуцульського Сократеса, суддів перевершувала и житє своєму чьоловікови уратувала»

Автор водить нас закутками гуцульської імперії: від Микуличина (пак гуцульського Мілету), через Білі Ослави до Ясіня, попід горою Петрос та знову повертається до гірської столиці – Жаб’є. У Головах перераховано кожний підгірок та джерельце, згадано відоме озеро Марічейка «коло Веснарьки» та по-філософськи описано особливості сплаву в Степанскіму до Чорногори:

«Вода в Степанскім плинула, и видко було, йик переходит. Мож сказати: в Чьорногорах була ї потенція, а в Чьорному морі буде ї акт»

Також у книзі зібрано надзвичайно багатий матеріал гуцульських світлин. Сторінки книги рясніють сценами з повсякденного життя, традиційного гуцульського у всій красі чи гуцульського побуту. Як впізнаванні для широкого загалу (наприклад, «Гуцулка з люлькою» Марія Кречунєк «Чукутиха» та портрет Петра Шекерика-Дониківа), так унікальні та опубліковані вперше. Милує око невеличкі замальовки в кінці кожного розділу створені Олесем Герасимом – предмети гуцульського побуту (музичні інструменти, зброя, посуд та інші предмети повсякдення).

Протягом десятка років перекладачем була здійснена титанічна робота. У післямові Олесь Герасим згадує, що перед початком роботи над книгою він проштудіював масу гуцульської літератури: від «Камінної душі» Гната Хоткевича, «Тіні забутих предків» Михайла Коцюбинського, оповідань Марка Черемшини та «На високій полонині» Станіслава Вінценза до збірників коломийок і словників, масштабної праці «Гуцульщина» Володимира Шухевича чи перлини гуцульського світу – «Діда Иванчіка» Петра Шекерика-Дониківа.

«Гей га, кого там тилько не було! Владко Шухевич, Гнат Хоткевич, Андрійко Дереюк, Василь Єкіб’юк, а найперше Петро Шекерик-Доників зи своїм, Андрієм, Дмитром тай Парасков»

«Історія філософії по-гуцульськи» – без перебільшення унікальна книга, яка повністю занурює відданого читача у магічні глибини гуцульського світу. Веде манівцями та стежами у таємничі простори незбагненної душі Карпат. Береже справжні історії та багатовікову мудрість, про які нинішні покоління поступово забувають. Час немилосердний навіть до гуцулів, а хвороби пам’яті – діагноз багатьох народів.

Поряд із цим, слід сказати, що від польських ґуралів, таких милих серцю о. Тішнеру, у книзі залишилося досить не багато. Адже, по правді кажучи: Олесь Герасим не зовсім перекладач – він швидше за все співавтор книги, який «переписав» її під гуцульський манер. Про це він щиро та без зайвих відмовчувань зізнається у післямові до книги (хоча, перед цим отримав цілковите схвалення від небожа «польського Ґеґеля» – Лукаша Тішнера). І скажу вам, що самобутня адаптація не поступається шедевральному оригіналу. Ви ж не заперечити просту істину: все ж таки «на почєтку всуди були гуцули…»

Читайте також: Меша Селімович «Острів»

Замовити книжку

Підтримати проект

Ігор Антонюк

письменник, історик, книжковий оглядач

author photo
poster