онлайн-журнал про книги та літературу
«На безлюдді і Хома письменник» М. Йогансен
Як будується оповідання? Відповідь на це питання цікавить не лише читачів, але і тих, хто пише чи планує почати писати в майбутньому. В кожного письменника є власні підходи, секрети та правила з якими вони беруться до написання текстів. Йогансен не розкриває усіх своїх ремісничих прийомів, проте дає зрозуміти на що варто звернути увагу відкриваючи книгу на прикладі оповідань інших авторів.
«Немає рецептів, що показували б, як виробити свій власний стиль»
Майк Йогансен — людина з люлькою, саме це фото письменника, з тих небагатьох, які є в мережі, стало найпопулярнішим. Воно прекрасно відображає цього харизматичного чоловіка, його творчу індивідуальність та авантюризм. Він був одним із найяскравіших представників української літератури першої половини двадцятого століття. Писав поезію, прозу, сценарії, перекладав Шекспіра, Велса, По, Кіплінга та інших, вважається батьком української репортажної літератури. Також був вправним більярдистом та мисливцем, а в будь-якій компанії знаходився в центрі уваги через талановиту манеру вести дискусії та виражати думки.
Книги про письменство — це можливість заглянути за зачинені двері, за якими створюються сюжети наших улюблених історій. Йогансен фокусує нашу увагу на малій прозі, однак трохи говорить, не без іронії, і про поезію, і про історію літератури, а також про мистецтво загалом, як спосіб ствердження перед суспільною публікою.
«Щирість – це теж трюк, та ще й не дуже чистої роботи»
У другій частині книжки, автор пропонує читачам для аналізу кілька оповідань, серед яких: “Thou art the Man” Едгара Аллана По, «Недосвідчений дух» Герберта Веллса та «Червоний вартовий на рифі» Дж. Ар. Баррі. Два останніх подані у повному обсязі, завдяки чому ми можемо насолодитися цими творами і оцінити перекладацьку працю Майка Йогансена. Сприйняття цих текстів до і після коментаря автора суттєво відрізняється. Адже кожне з них подібно до айсберга має свої невидимі частини, про які недосвідчений читач може навіть не здогадуватись. Йогансен звертає нашу увагу на відсилках, прихованих сенсах, прийомах, які застосовують письменники, показує як вони заграють з читачем, а іноді свідомо вводять в оману.
Читайте також: Лукаш Орбітовський "Голова змія"
Книжка дуже іронічна, адже автор мав прекрасне почуття гумору. В одному з розділів він може критикувати деяких письменників за їх халатне відношення до організації матеріалу, а в наступному апелювати до критиків та істориків літератури, які відкидають так звану «несерйозну» літературу. Або таке: в кого ще ви знайдете коротенький підрозділ з назвою «Мистецтво як прояв статевої енергії»? У Йогансена не варто сприймати все за чисту монету, скоріше читати з легкою посмішкою на вустах. Проте і применшувати обізнаність письменника в літературному процесі не варто, адже він був одним із найталановитіших українських авторів свого часу.
«Єдина безпечна для новеліста філософська позиція – це іронія та скепсис, бо вони принаймні нічого не висувають позитивного, а тільки заперечують»
