Так, я є патріотом своєї держави, так, я є націоналістом

15.02.2016

Переглядів: 2951

http://chytay-ua.com/

Поезія - це пульс епохи. Бути поетом означає відкривати людям правду. Українці щасливий народ, тому що протягом своєї довгої історії мали багато поетів, які своїми римами розпалювали серця сучасників і, так, завзято це робили, що вогонь поезії зігріває крізь віки. Саме тому, коли не вистачає тепла та наснаги, ми йдемо за цими скарбами до поетів. В час, коли багато хто зневірився у власних силах, і здається, що тріумф темних сил близько - пора пробудитися від сну і запалити досвітні вогні. 

Тому Читай.ua підготував для своїх читачів інтерв'ю з яскравою особистістю, активістом та поетом - Юрієм Руфом. Він своїми віршами, або як він сам це називає "віршованою пропагандою", пробуджує націю від сну. Юрій є автором патріотичної української поезії, де вчить українців бути собою, не боятися брати на себе відповідальність і найголовніше - перестати жити у вічній тузі. 

Наш співрозмовник виявився щирою і відкритою людиною. Тому наше спілкування було невимушеним і не обмежилося темами літератури чи творчості самого автора. Це був той випадок, коли розмова приносить неабияке задоволення. Юрій Руф виявився справжнім інтелектуалом, тому від нашого спілкування ми почерпнули багато корисного. Сподіваємося, що наші читачі, також отримають задоволення від прочитання інтерв'ю, а також матимуть нагоду познайомитися з творчістю талановитого українського поета.

Розкажіть про себе, де навчалися, звідки ви?

Свої твори я публікую під псевдонімом. Для мене абсолютно розділеними є сім’я, робота і (не люблю цього слова) громадська діяльність.
Якщо розібратися в тій реальній людині, без псевдоніму, то я родом з Бережан, що на Тернопільщині, там народився 1980 року. Практично усе своє свідоме життя прожив у Львові. Навчався спочатку у коледжі, потім в університеті, де і залишився працювати. Захистив кандидатську дисертацію, отримав ступінь кандидата наук. Потім науковий ступінь доцента, за технічним фахом. На даний момент працюю над докторською дисертацією.

Перший вірш який ви прочитали і зрозуміли, що це саме те?

Питання насправді досить складне. Я мало читаю поезії. По тій причині, що коли ти щось читаєш і натрапляєш на цікавий образ, він так “погано” лежить, що рука тягнеться його використати. А для того, щоб не займатися плагіатом, я намагаюся не цупити «чужих» образів. Я взагалі розглядаю свою поезію, як віршовану пропаганду. Тобто конкретно поетом я назвати себе не можу. Стосовно поетів точно можу сказати, що мені не подобається: мені не подобаються депресивні вірші та постмодерна поезія. Якщо взяти до уваги революційну поезію, то звичайно, на мене справив враження Франко. Дуже цікаві речі писали Марко Боєслав та Олег Ольжич, але, нажаль, це не дуже популярна поезія в широких колах.

Хто на вас вплинув у формуванні особистості? Можете виділити декількох людей?

Було багато людей, ситуацій, подій, які по факту впливали на становлення особистості. Стосовно того, як я взагалі почав писати вірші – на мене дуже сильно вплинула рок музика. Починав писати, ще десь в класі 9-ому. Це переважно було наслідуванням текстів різних рок гуртів (звичайно зі своєю інтерпретацією). Десь уже після закінчення університету я зрозумів, що ці загальні речі пише кожен другий, хто вважає чи називає себе поетом. Я побачив, що дуже мало є патріотичної поезії. Хороша подруга, котра в подальшому оформляла мою першу збірку “Багряна лірика”, запитала чи можу я написати патріотичний вірш. Я взяв і написав.

В мене були дуже хороші вчительки української мови та літератури. Одна в школі, інша в коледжі. Фактично усю шкільну програму віршів я досі пам’ятаю, включаючи білий вірш, котрий, мені, людині котра звикла до класичної рими, був тоді абсолютно не доступний для запам’ятовування. В коледжі вчителька літератури була величезною патріоткою (хоча на той момент я цього не розумів). Вона в правильному руслі розвивала нас, як майбутнє покоління.

Дуже вплинули сучасні формальні та неформальні лідери. До прикладу, є такий гурт “Сокира Перуна” - їхня лірика вплинула на формування моїх текстів. Патріотичне середовище, котре було доступне на телебаченні та в побуті, теж сформувало світогляд. Я вважаю, що все, що оточує людину вносить певний вклад в формування її особистості. Тому, чім оце усе, що її оточує є більш українським, тим більш український внутрішній світ буде розвиватися.

Моє середовище дало мені змогу виховатися як людині, що може сказати – Так, я є патріотом своєї держави, так, я є націоналістом.

Розкажіть про літературно-просвітницький проект “Дух нації”.

Це вже другий проект організатором якого є я. Перший проект співорганізатором якого я був, це – “Голос крові”. Він зародився в 2013 році з виходом збірки  “Голос крові”. Проект розвивався і десь в полум’ї Революції 2014 року, разом з останніми примірниками книжок, які частково згоріли, частково їх врятували в Профспілках, цей проект перегорів і для мене. Тобто, я зрозумів, що мені потрібно рухатися в тому ж напрямку, але розставивши інші віхи. І я заснував “Дух нації”, який сьогодні є офіційно зареєстрованою громадською організацією. Багато людей активно долучаються до життя та розвитку проекту. Нашу діяльність висвітлено в інтернеті.

Поділіться своїми враженнями від поїздок Україною в межах проекту “Дух нації”.

Їздимо часто, багато і намагаємось відгукуватись на всі запрошення.

В квітні 2015 року видано збірку “Відлуння свинцевих громовиць”, туди увійшли мої вірші і вірші ще 5 авторів  з різних куточків України. З цього часу з серією презентацій ми їздимо країною колективом авторів. Перша презентація, до речі, відбулася на Дніпропетровщині. Також з 2014 року я одноосібно презентував авторську збірку «Час революції» та планую серію презентацій нової книги «На зламі епох». В межах проекту видано книгу Ігора Бойчука «Характерник», і заплановано серію її презентацій. Ми часті гості на фестивалях та творчих вечорах в різних містах України. Також ми підтримуємо спортивні заходи та ведемо активну громадську і просвітницьку роботу.

Чи є у нас люди, які в перспективі, можуть стати українськими просвітниками, і чи потрібні вони сучасній Україні?

Насправді, зараз в нас в Україні відбувається те, що Ніцше називав «Сутінки кумирів». Фактично ті лідери, які до сьогоднішнього дня мали певний вплив і проробили титанічну працю, для того, щоб ми мали зараз хоча б ту Україну, яку ми маємо - вже вичерпали свій ресурс. Так, як свого часу вичерпали ресурс 60-десятники, націоналістичні організації 90-их. І зараз, мені здається виростає нове покоління, яке повинно враховуючи, в першу чергу, помилки попередників, сформувати нове українське суспільство. Не можна жити ідеологією ОУН 20-30 років. Світ змінився. Це не конструктивно в сучасних умовах. Є багато питань, яких просто не існувало, коли формувалася ідеологія Донцова, Сціборського, Бандери. Зараз, в нас повинні вирости нові ідеологи. Поки я їх не бачу. Я бачу людей, які, по суті, ретранслюють і осучаснюють те, що було колись, але якоїсь модерної стратегії я у їх діях не бачу. Тому потрібно максимально українізувати інформаційний простір. Він повинен бути всепроникним і всеохопним, щоб з цього українського простору виросли люди з українським мисленням. Тоді виростуть нові лідери. Зараз у нас з ними проблеми. Ми звикли, що лідери це люди, котрі вміють ставити і вирішувати завдання. Але на практиці вийшло усе не так, як ми сподівалися.  

Які ментальні вади можна виявити в українців? Якщо, звичайно, ви вірите в поняття ментальності.

В поняття ментальності я вірю. Перше – це згубна схильність до побутового пияцтва. Величезна, всенародна пиятика, що породжує сумнівну моду носіння вишиванок на підпитку та ревіння патріотичних пісень і «революційних» гасел о 5 годині ранку під під’їздами.

Друге - це потурання чужим культурним цінностям. Ми завжди зазираємо за паркан сусіда. Завжди. Частина дивиться в Європу, частина в Росію, частина заглядає ще далі - в Америку. Але ніхто не бачить, що відбувається в їхньому власному городі - це їх навіть не цікавить.

Третє, найважливіша проблема після пияцтва і пошуків «пророка в чужій Вітчизні», це не вміння і не бажання брати на себе відповідальність. От не хоче українець розвиватися. І не тому, що він не може, просто тому, що він звик постійно махати лопатою і щоб над ним стояли погоничі та керували цим процесом.

Що собою являє поняття пропаганда? Чи потрібна вона Україні?

Є базові людські цінності. Ці цінності визначені у всіх релігіях і фактично у всіх конституціях. Тобто, пропаганда повинна проводитися, як пропаганда цінностей, а не пропаганда спротиву. Наша пропаганда повинна навчати любите усе українське, а не ненавидіти усе чуже. Український патріот повинен вирізнятися любов’ю до власного народу, власної культури, власних звичаїв і традицій, а не ненавистю до представників інших народів і культур, котрі в Україні є. Розвиваючи власну культуру, власні традиції під впливом цієї пропаганди, я б назвав її українізацією України, українці зможуть витіснити людей, які не хочуть приймати таку систему цінностей. У цій ситуації буде неможливо нав’язувати нашому народу чужі правила. Таким чином, українська пропаганда повинна сформувати таку систему, щоб усе, що є чужим і не органічним в державі, само по собі було витіснено за її межі.

Чи можуть українці перебороти "совкове" ставлення до своїх обов'язків та почати отримувати задоволення від своєї праці? 

Дуже багато людей, справді, позбавлені відчуття комфорту (якщо взагалі можна говорити про якусь зону комфорту під час війни в країні) в умовах виконання своїх обов’язків. Але такий поступ до змін уже відбувається. Львів, це якраз приклад такого варіанту поступу в плані саморозвитку. Ось ми зараз з вами сидимо в кав’ярні. Креативний заклад, який не є місцем розпивання спиртних напоїв, а місцем спілкування. І люди які тут працюють, я думаю, отримують кайф від своєї роботи. Адже їм приємно працювати в гарному, ошатному місці, в красивій формі. І відповідно цей етап у Львові є уже подоланий. Тобто люди мають здатність до вибору (в плані роботи).

У нас, на даний момент, є дуже мало варіантів альтернатив і люди, дійсно, змушені, для того, щоб прогодувати свою сім’ю, працювати там, де, можливо, вони не дуже б хотіли. У них немає можливості проявити себе десь в іншій сфері. Бо вони, як мінімум, інформаційно не знають куди податися. Саме в цьому у нас ще залишились елементи совка. Але через це потрібно пройти. Я думаю через років 10 «совок» в головах остаточно відімре.

Як себе “прокачати” інтелектуально в даний час?

Я, напевно, зараз скажу дещо блюзнірські речі, в епоху інформаційних технологій, але намагайтеся менше інформації черпати з соціальних мереж, з офіційних теле-радіо мереж, а більше інформації здобувати в нерівному бою з літературою і в спілкуванні з цікавими людьми.

 

Розмовляли Мар'яна Паславська та Станіслав Бондар.

Слідкуйте за нашими найцікавішими публікаціями в соціальних мережах Facebook і ВКонтакті.

Редакція Читай

Редакція літературного порталу Читай

author photo
poster