Умберто Еко. Дарунок з небес

20.02.2016

Переглядів: 2530

http://chytay-ua.com/

19 лютого 2016 року стане знаковою датою для культурного світу, так як пішов з життя один з найбільших інтелектуалів сучасності - Умберто Еко. Ім’я італійця відоме у вузьких наукових колах, де він знаний як семіотик та медіавіст, де вважається одним з найкращих спеціалістів. Широкому загалу став відомим завдяки своїй письменницькій кар’єрі. Найвідомішими романами стали «Ім’я рози» та «Маятник Фуко». Його книжки сміливо можна зараховувати до інтелектуальної літератури, де автор наглядно демонструє власну фаховість та енциклопедичність, однак робить це в такій формі, що його письмо доступне всім читачам. Галина Юзефович у своїй статті для «Медузи» зауважила: «Саме на полі художньої словесності можна було найпереконливіше показати: складне і глибоке теж може стати елементом популярної культури, «інтелектуальний» та «масовий» - не антоніми.» Умберто Еко підтверджує це на практиці, коли роман «Ім’я рози» виданий у 1980 році, стає одним з найбільших бестселерів XX ст. А на його основі 1989 року Жан-Жак Анно знімає одноіменний художній фільм з Шоном Коннері в головній ролі. 

Історія рідного міста

Умберто Еко досяг успіху ще за життя, тобто він себе реалізував і як вчений, і як письменник, врешті-решт, як людина. Однак, коли лише все починалося, для самого Еко майбутнє не виглядало надто перспективним - було 5 січня 1932 року. Він народився в містечку Александрія, яке знаходиться на північному-заході Італії. Отримав дуже цікаве як для італійця прізвище Еко, яке є абревіатурою від «Ex caelis oblatus», що означає «Дарунок з небес». Таке прізвище дали місцеві чиновники дідусю Умберто, через те, що його підкинули на виховання прийомним батькам. Багато про своє життя Умберто Еко розповідає на сторінках роману «Таємниче полум’я цариці Лоани». А про заснування рідного міста можна прочитати в одній з найкращих книжок автора – «Бавдоліно». Рідне місто письменника – Александрія, було збудоване в часи Священної Римської імперії всупереч волі імператора Фрідріха І Барбаросси, тому його назвали в честь папи Александара III, який був ворогом імператора. Через кілька років з політичних мотивів, щоб налагодити стосунки з Фрідріхом I, місто де юре змінило назву на Кесарія, уже в честь імператора, однак стара назва прижилася і нова так і не набула поширення. 

Історія заснування Александрії показує всю складність історичних процесів, що відбувалися в Італії. Тоді кожне місто було незалежним і мало власну політику в стосунках з імператором, папою та одне з одним. Ця політика була настільки мінливою, що генуезці, які допомагали будувати Александрію і були її союзниками проти імператора, під час штурму новозбудованого міста були в перших рядах імператорських військ. Такі стосунки були між всіма італійськими містами. В цьому особливість цієї країни. Тому для Умберто Еко було дивним запитання таксиста з Пакистану, який підвозив письменника в Нью-Йорку і поміж стандартними питаннями, довідавшись, що пасажир з Італії поцікавився: «Хто ваші вороги?». Умберто Еко – це питання застало зненацька, він не міг відразу відповісти, хто ворог Італії. Тому перепитав: «В якому значенні?». Таксист відповів: «Ворог, той з ким ворогуєш протягом століть. Той, кого вбиваєш ти, і той, хто вбиває вас». Після цього Еко задумався: «Протягом більшої частини XIX століття таким ворогом була Австрія, але потім ми забрали у них Трієст і заспокоїлися. На початку останньої війни ми мали одного ворога, а закінчили її, воюючи проти абсолютно іншого. А зараз у нас, напевно, таких ворогів не залишилося». Така відповідь була абсолютно не зрозуміла таксисту. 

Наукова діяльність та дискусії про віру 

Батько бачив свого сина юристом, однак той обрав власний шлях і вступив до Туринського університету, де вивчав філософію та літературу. Еко захищає докторську дисертацію, і залишається працювати в рідній альма-матер, паралельно працює в національній італійські телерадіокомпанії RAI. Свій науковий інтерес до семіотики розвиває вже в Болонському університеті, який є найстарішим університетом Європи. Умберто Еко викладає там семіотику, тобто займається вивченням символів і знаків. Протягом своєї викладацької діяльності він видає понад 20 наукових книг. Про одну з книжок, яку лише закінчив писати, Еко сказав: «Я якраз закінчив ще одну дуже нудну книгу з семіотики, товсту, в 500 сторінок. Потворність розважала мене куди більше». Його ключові наукові працю були присвячені темі потворності, та тому як в процесі історичного розвитку змінюється сприйняття людей стосовно красивого та потворного. 

«Він був агностиком (не плутати з атеїстами), який не приховував свого католицького виховання і дуже переконливо обгрунтовував можливість існування секулярної етики поруч з релігійною. Сподіваюся, що повідомлення про його смерть, приверне увагу до його творчості. Особисто для мене найкращими його романами є "Бавдоліно", який детально розповідає як творяться історичні і релігійні міфи» - написав на своїй сторінці на Фейсбуці, протоієрей УПЦ, головний редактор порталу «Православіє в Україні», Георгій Коваленко. У книзі «Діалог про віру і невірство» чудово проілюстроване ставлення Умберто Еко до релігії. Книга написана у формі діалогу-листування між Умберто Еко та кардиналом Католицької Церкви – Мартіні. І це стало чудовим прикладом інтелектуальної дискусії, де обидва «опоненти» поважають одне одного, а найголовніше вміють вислухати протилежну сторону. Хоча сам Еко скептично ставився до ролі інтелектуалів у сучасному суспільстві, вважаючи що вони не впливають на важливі процеси. Він називав беззмістовною мрією, думку Платона про те, що інтелектуали керують світом і зроблять його кращим. Еко вважав, що письменники можуть впливати на минуле і майбутнє, на те як їх собі будуть уявляти люди. 

Інтелектуальна література доступна всім 

Події першого роману Еко – «Ім’я рози» відбуваються в італійському монастирі XIV ст., де сталося загадкове вбивство. Хоча в книзі є цілі розділи присвячені теологічним дискусіям та єресям, все ж його книжка привертає увагу широкої аудиторії і для багатьох стає захоплюючою детективною історією. В своїх наступних книгах Еко описує життя хрестоносців, авантюристів, фізиків приправляючи все великою дозою семіотики та власних вигаданих історій. Сам Еко визнавав, що деякі його твори складні для читача, однак сам він вважав, що й наукова книга може бути цікавою. З притаманним для себе гумором казав, що «Критика чистого розуму» Канта може захоплювати більше, ніж художні романи. Питання лише в швидкості прочитання. Однак Еко не знущається зі своїх читачів як Кант. Попри свою любов до складних текстів, він стає одним з інтелектуалів-новаторів, бо починає писати про складні речі простою мовою. Попри всю свою складність та неймовірну кількість науково-філософських роздумів – романи Еко доступні кожному. 

Генеральний директор видавництва «Фоліо», яке видало майже всі романи італійця українською мовою зазначив на своїй сторінці в соціальній мережі: «Помер великий італієць. Великий європеєць. Великий вчений. Письменник, який не отримав Нобелівську премію, але той, що був найбільшим з мислителів сучасної цивілізації. Автор багатьох наукових книг в різних сферах науки. Написав нестандартні романи, що стали еталоном – «Ім'я рози», «Маятник Фуко»... Його остання книга, - «Номер нуль» - вийшла в минулому році. Під його редакцією вийшла 12-томна «Історія Європейської Цивілізації.». І це все Умберто Еко, не достатньо однієї статті, книги, цілого академічного року, щоб згадати все над чим працював італійський геній. Пройдуть роки, буде написана велика кількість наукових робіт присвячених Еко-науковцю і Еко-письменнику. Але гортаючи його книгу, читач знову і знову буде відкривати для себе дивовижний світ Умберто Еко – оповитий легкою завісою таємничості та з першокласним інтелектуальним гумором. Мабуть, Еко був правий, коли роллю інтелектуалів вважав вплив на майбутнє. Таких людей сучасники не здатні повністю осягнути чи зрозуміти. Ми можемо лише мрійливо заглядати вперед і уявляти Умберто Еко, яким його для себе відкриють майбутні покоління.

poster