Наталка Доляк "Загублений між війнами"

13.03.2016

Переглядів: 1914

http://chytay-ua.com/

«Загублений між війнами» – це історія життя людини на тлі буремних років кінця ХІХ ст. і аж до німецької окупації Києва. Ця розповідь ґрунтується на життєписі Юрія Будяка (справжнє прізвище – Покос), письменника, журналіста, громадського діяча з Полтавщини.  

Цей кусок історії багато в чому був для нас визначальним. Це період початку світових воєн, створення і вкорінення такого монстра, як СССР, період розквіту найжорстокіших репресій, заборон і вбивств (табори, голодомори, виселення, розкуркулення, наклепи, сфальшовані справи, Розстріляне відродження і т.д.).

Саме на такому «веселому» тлі проходить все життя спочатку Юрка, далі Будяка, потім Укра, за тим Покоса, тоді в’язня № 16367, а потім вже просто Юрія Яковича.    

Як тільки не гралася Покосом доля і куди тільки його не жбурляла! Він об’їхав майже весь Кавказ, певний час провів в Оксфорді, кажуть, що врятував від смерті Вінстона Черчилля, того самого, який потім стане британським прем’єром (однак, офіційно цей факт не доведено, оскільки ні Покос, ні Черчилль відкрито про це ніде не згадують). 

Була ще участь у англо-бурській війні на стороні бурів. Якщо чесно, то ці майже 200 сторінок особисто для мене були зайвими і занадто перевантажили сюжет, мені було забагато описів маневрів, розповідей про генералів і командуючих з обох боків та інших історичних відсилок. Все це трохи пригасило той запал, з яким починала читати книжку, і який знову появився, коли завершився той довжелезний англо-бурський відступ, що сам би міг претендувати на окрему книжку. А ще я так до кінця і не зрозуміла, чому так багато людей співчувають бурам. Так, англійці були не подарунком, але і бури до корінного населення ставилися не краще. Карма ж все бачить. 

Ще окремо хочу акцентувати на мові авторки. Вона мені сподобалася. Сподобалася її різноманітність, насиченість, влучність і вчасність. Слова там, де мають бути, кожне і свій час на своєму місці, і за це я готова навіть пробачити ті незначні описки, розкидані по всій книжці.

Підсумовуючи, чесно скажу, що перечитувати книжку не буду, хоч сказати, що вона погана чи не варта уваги, я теж не можу.

Відчувається, що книга просочена любов’ю до України, переживанням і вболіванням героя і особисто автора за її майбутнє, ненавистю до ворогів, ким би ті не були. Але, повторюся, «африканська» частина тексту таки зіпсувала моє особисте ставлення до твору в цілому.

Далі процитую кусок тексту, який і майстерність авторки показує, і для мене є свого роду концентрацією всієї суті совєцького Мордору і людей, які його будували власними руками. Не даремно Сергій Довлатов говорив: «Сталін, звичайно, злочинець, але хто написав 40 мільйонів доносів?».

"… Ті відщепенці, яких виявили і знешкодили доблесні робітники державної законності, ті, котрим давали великі строки за статтями кримінального кодексу – згідно з написаними в енкаведівських кабінетах обвинуваченнями, – лише маскувались під личинами всесвітньо відомих професорів, талановитих акторів, принципових партійців, відповідальних директорів заводів, шанованих читачами письменників, мудрих вчених, досвідчених військових, геніїв інженерів, народних вчителів, які навчали мало не всю партверхівку теперішнього кремлівського пантеону. Небайдужі громадяни – ось основа основ правильного соціалістичного штибу життя. Без небайдужих громадян КАРЛАГ перетворився б у пустку. Невідомо, чи дочекався б бодай десятка справжніх ворогів. Небайдужий есересерівець добре зрозумів натяк вождя про ворогів, які зачаїлись десь поруч, він, небайдужий громадянин, змалечку приноровився вгадувати натяки вождів. Нюхав кожного – чи не ворог, бува, дивився в шпарину, чи не з ворогом, бува, хто спить, підслухував у слоїк, підставлений до стіни, – ану як у сварці хтось із подружжя та вверне яке вороже слівце.

Велика країна – мільйони людей. Половина з них – небайдужі, інша половина – вороги. У цій боротьбі найголовніше – вчасно опинитись у таборі небайдужих, аби не стати ворогом. «Пильність іще нікому не заважала», – наказувала мама синові, відправляючи його до школи. Чекала, що син принесе якусь звісточку про свого друга, вірніше про те, що батьки того друга говорять, коли їх ніби ніхто не чує".

Слідкуйте за нашими найцікавішими публікаціями в соціальних мережах Facebook і ВКонтакті.

poster