Люко Дашвар "Покров"

Ой, друзі-друзі, що ж то зі мною книжки роблять? От ця змусила спершу сидіти над нею майже до перших півнів, трясись у автобусі і перегортати сторінки, сьорбати каву і не відривати від тексту очей. Але по порядку.

Сюжет? Ні-ні, сюжет переповідати не буду, так нецікаво. Краще про враження розповім. Свої. Найперше - авторка виросла. Творчо виросла. В цьому творі нема брутального сексу, непристойностей, нема шоку, нема гидоти. Нема! Є чорне, є біле, навіть відтінків катма. І чорне теж біліє з часом. Ну от така утопія-казка.

Чесно? Не сподівалась я від Люко Дашвар такої легкості. Все перегортала сторінку з думкою - ну все, зараз почнеться "жестянка". Така, як в "Запах м’яса" (хоча його я не читала).  А ні, не було. Був майдан, був розпач, була історія і хитрі вузли емоцій. Емоції...

Емоції були такими, що мурашки по тілу повзали, а насамкінець книги хотілось плакати. Ось такою я емоційною старушкою стала. По-друге, щось таки переломилося і в самій письменниці - після того, як більшість читачів завважали - все, вона виписалась і більше не вистрелить чимось оригінальним, раптом Люко взяла - і створила таку гарну пам’ятку про те, що гроші - то не головне. І цінності матеріальні, якими б вони не були - не головні.

Головне - це то, що в нас. І то, чим ми дихаємо. Чим живемо. То, в чому ми пливемо по житті. А от в чому будемо плисти - в лайні чи чистій воді - вирішувати нам.

Слідкуйте за нашими найцікавішими публікаціями в соціальних мережах Facebook і ВКонтакті.