Жах, що летить на крилах ночі

11.05.2016

Переглядів: 1968

http://chytay-ua.com/

Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том І. Київ: Видавництво Жупанського, 2016 – (Майстри світової прози) – 448 ст.

Люди люблять жаске. Цілком можливо, що традиції розповідати лихі історії з’явилася задовго до появи відомих нині епосів і легенд. Можна уявити, як ті, чий побут ми зазвичай бачимо лише у музеях, сиділи навколо вечірніх багать і пошепки переказували одне одному лячні чутки і припущення про незнаний світ за небокраєм. Про велетенських гострозубих хижаків, про не гребуючі людським м’ясцем племена, про жорстоких богів і жертви. У певному сенсі така традиція досі існує у кожній родині. Лише згадайте казки, які вам читали або які ви самі зараз читаєте дитині на ніч. Якщо замислитися, то навіть старий-добрий «Івасик Телесик» є оповідкою про боротьбу людини зі злим чаклунством, рептилоїдами і перемогою добра над злом. І хтозна з яких часів прийшла ота історія, хоча це і неважливо. Тут просто вкотре треба зауважити, що цікавість до лячного була неодмінними супутником культури і побуту. І це стосується усіх народів світу.

Любов людини до жаского можна пояснити її цікавістю до невідомого, а ще дикого, неприборканого. Незнане вабить своєю загадковою природою, і саме інтерес до загадковості свого часу відкрив чимало таємниць і багато чому навчив: від використання вогню до застосування усіляких хімічних сполук, які ми їмо, якими лікуємося і навіть подовжуємо своє життя. А завдячувати треба первісним «медикам» і алхімікам середньовіччя. Вони не страхалися зазирати по той бік папських законів і пітьми. Незнане зваблювало з такою силою, що дехто навіть ризикував життям, аби тільки просунутися бодай на крок вперед. Пересічний люд від науковців не відставав. Саме тому навіть за часів найжорстокіших церковних настанов все ж знаходилися сміливці, які тишком поширювали історії про чудовиськ і невміння Церкви їх приборкати, бо ті мають іншу, нелюдську природу. Десь у ті часи і народився «горрор», жанр історій, яким задовольняли внутрішній поклик до незвіданого, а тому лячного. Чутки про мандрівних оповідачів ширилися далеко за межі країни і подорожуючий, яки міг би нагнати жах, був чи не найбажанішим гостем того чи іншого поселення. Повістярі давали поживу для роздумів і обговорень, адже вибір розваг у ті часи був невеликим. Таким чином лячні історії навколо вогнища перекочували з прадавніх часів до нас. Ми їх дещо вдосконалили, перетворили на книжки і рухомі картинки, і завдяки цьому вони стали ще жаскішими. До того ж тепер до них може долучитися будь-хто і будь-де, тут обмежень майже не існує.

З одним таким оповідачем лячних історій я познайомився за шкільних років. Просто надибав у батьківській бібліотеці кілька збірок серії «Світ пригод». На першій з них серед авторів на обкладинці значився і Говард Ловекрафт (саме так!), однак тоді це ім’я мені нічого не сказало. Я був у захваті від його оповідань, хоча й не знав про спадщину, яку письменник залишив нащадкам. А через якийсь час мені до рук потрапила збірка найкращих оповідань, – як тоді ж з’ясувалося – Говарда Філіпса Лавкрафта, – і вже тоді відкрив для себе світи Древніх і Богів Сивої Давнини, у протистояння і прикрі наслідки яких я закоханий дотепер.

На тлі хорошого вибору перекладеної українською класики, завжди дивувала відсутність творів, вважайте, ікони потойбічної фантастики і лякачок. Чи то ставлення до письменника було несерйозним, чи то фахові літературознавці і видавці не бачили у спадщині Лавкрафта комерційного потенціалу, хтозна. Можна лише зауважити, що шукати його історії рідною мовою було марно. Тільки російські переклади, до того ж, якщо чесно, не завжди якісні. Але з часом зникли і вони. І якщо хтось хотів зібрати колекцію творів американця із загадковою свідомістю і хворою уявою, він мусив штурмувати розкладачки букіністів, вишукуючи то тут, то там по одному – два томи. Це, звісно, якщо пощастить. Та на щастя ситуація наразі докорінно змінилася.

Я радий, що сучасні читачі у більшості досі цікавляться класикою і цінують її як культурну спадщину. Це насправді добре, адже країна, де не поважають культуру-мистецтво-фольклор, то взагалі не країна, а територія. Також радію, що серед видавців, які генерують вітчизняний літпроцес, є шанувальники не лише шкільної класики, а й історій, на яких у нас досі стоїть маркер табу. Тут йдеться про невелике, але доволі популярне серед книголюбів «Видавнитцво Жупанського». Видавнича серія «Майстри світової прози» збагатилася ще одним доробком і зробила черговий переворот у перекладеному закордонні. І відтепер прихильники жаских історій матимуть можливість поповнити свої колекції повним зібранням творів одного з найкращих горрор-оповідічів усіх часів – Говарда Філіпса Лавкрафта, короля нічних жахіть.

Про важливість спадщини пана Лавкрафта написано багато. Отож чи є сенс переказувати чиїсь слова? Особисто від себе можу додати: творчий доробок цього повістяра є необхідністю не тільки для тих, хто любить полоскотати нерви прихованим посеред сторінок злом, а й тих, які у майбутньому хочуть писати у жанрі «лякачки до всирачки». Бо перш ніж братися за рок-н-ролл, непогано було б вивчити класичні акорди. Саме тому збірка оповідань автора – це цьогорічний мастхев. Сам вже маю і вам теж раджу.  

Читайте також: Ошо "Небезпечно - істина"

Підтримати проект

Олександр Завара

письменник, рецензент

author photo
poster