Століття без Шолома-Алейхема

13.05.2016

Переглядів: 1655

http://chytay-ua.com/

Шолом-Алейхем – виходець із Полтавської губернії (м. Переяслав), знакова постать у культурному і громадському житті ІІ пол. ХІХ – поч. ХХ ст., революціонер-керманич літератури мовою їдиш, чи не найвідоміша, ба навіть культова особистість в єврейсько-українському культурному процесі, що, власне, є знаком плідного та продуктивного інтеркультурного діалогу, зв’язків духовних. Шолом-Алейхем узяв на себе місію надати їдишу (неформальній, розмовній, “безіменній” мові для домашнього вжитку, “жаргону”) високий статус літературної мови, “вигадав мові почесний інтелектуальний родовід”: “у 1888 р. єдине перо зуміло майже за одну ніч перекреслити зневагу до їдишу” (Сінтія Озік).

Митець широкого творчого діапазону, Шолом-Алейхем реалізувався в іпостасях поета, прозаїка, драматурга, перекладача, критика. У світовій літературі увічнився передовсім творами про дітей і для дітей, уславився як добрий знавець психології “маленької людини”. В епіцентрі творів – гумор, але це не свідчить про вияв сміховинної культури, адже, як стверджує С. Озік, Шолом-Алейхем “маскував оповіді про жахи штетлів під комедію”. (Чи ж не цій “маскувальній” методі навчався в єврейського письменника Остап Вишня, для котрого Шолом-Алейхем був авторитетом?) Шолом-Алейхем вважається спадкоємцем Менделе Мойхер-Сфоріма; його порівнюють з Марком Твеном (Цікаво, що й Марк Твен не оскаржував схожості, позиціонуючи себе американським Шолом-Алейхемом.) Митець знаний за своїм єдиним псевдонімом, вибір якого явно не був випадковим: ідеться про традиційне єврейське вітання, що в перекладі з івриту означає “Мир вам!” і дослівно фіксує етнічну приналежність носія.

Шолом-Алейхем походив із родини, що, на перший погляд, була далекою від культурної царини, зате мала добрі статки. Попри соціальний статус крамаря, батько письменника мав репутацію шанованої людини, тяжів до світової культури, літератури зосібна. В “юнацькому романі” Шолом-Алейхема “Пісня пісень” подибуємо зізнання головного героя Шимека про конфлікт із батьком: “розійшлися ми з батьком тихо, не сварячись. Я порушив його завіти. Не схотів піти його шляхами. Пішов своєю дорогою – подався вчитися. Спочатку він гнівався, казав, що ніколи не простить мене, хіба що на смертному одрі. Згодом він простив мене” (Чи мали ці зізнання автобіографічну основу, можемо лише здогадуватися.)

Представник корінної нації (навіть у реаліях імперіалізму-колоніалізму, національної, політичної, культурної несвободи України!) мав більші перспективи порівняно з членом юдейської (чужинної) етнічної спільноти, котрий перманентно – надто в час посилення утисків з боку тоталітарного режиму, програмного антисемітизму – наштовхувався на перешкоди, дискримінації, переслідування, обмеження в різних сферах життя. Йдеться передовсім про суворо визначені для проживання “смуги осілості”, що генерувало “відрубність”, окремішність, ізольованість єврейства. Не можна не згадати відсоткові норми в освітніх закладах, тож не дивно, що здібному Шолом-Алейхему так і не вдалося вступити до Житомирського учительського університету: він навчався в хедері, далі Переяславському повітовому училищі, яке закінчив на відмінно. Окрім того, активно займався самоосвітою.

Шолом-Алейхем рано спізнав біль утрати рідних. Коли йому було 13, від холери помирає мати (Хая-Естер): “Для дітей це була, після вчителевої смерті (різника Мойше), друга смерть. Вони її скоріше відчували, ніж розуміли, і їм було дуже-дуже боляче. Щоправда, мати не була така лагідна, така ніжна, як інші матері. […] Але тепер діти забули все, забули і ляпаси, і буханці, і стусани, і потиличники, а згадували тільки, як мати виймала часом з кишені дрібні гроші й давала дітям, […] як мати не відходила від ліжка, коли хто з дітей занедужає, як її маленька рука раз у раз мацала голівку, перевіряла пульс, гладила щічки, як під свято вона шила дітям нові платтячка, костюмчики, як вона напередодні суботи мила їм голівки, […] І ще багато-багато що згадували діти, уткнувшись лицем у подушку й заливаючись слізьми. Але ще сильніш вони заплакали, коли почули, як плаче батько” (“З ярмарку”). Згодом Шолом-Алейхема з братами й сестрами відправляють у Богуслав до дідуся Мокше-Йосі й бабусі Гітл по материній лінії. Пізніше одруження батька з іншою спричинило чимало неприємних моментів, разом із тим, спонукало до творчості: першим літературним успіхом став “Лексикон мачухи”, укладений за абетковим принципом.

Ще з дитинства Шолом-Алейхем тяжів до казкового й міфологічного, особливий інтерес виявляв до українського фольклору. Був залюблений у музичне мистецтво; гра на скрипці була для письменника мірилом освіченості, як “знання німецької чи французької мови”. Безсумнівно, був людиною віруючою. Релігійність генерували 3 чинники: національна ознака (споконвічне збереження юдейських релігійних традицій); родинне виховання; внутрішній драматичний досвід, що схиляв до пошуку Божого первня.

Особливу роль у долі Шолом-Алейхема відіграла творчість Т. Шевченка. “Кобзар” був однією з настільних книг письменника, чимало Шевченкових поезій Шолом-Алейхем знав напам’ять. “Коли я писав свої вірші, то “Кобзар”, Шевченкову Пісню Пісень, скрізь шукав і не міг знайти. Я ладен був віддати за нього все, що завгодно, скільки завгодно. І ось тепер бачу, що не прогадав би, якби заплатив найвищу ціну бодай за одну його «Катерину»”.

Шолом-Алейхем був щасливим в особистому житті, зі своєю дружиною поєднав долю в порівняно ранньому віці, реалізувався як чоловік і батько. 24-річним таємно (всупереч волі майбутнього тестя) одружується з Голде (Ольгою) Лоєвою, колишньою ученицею, котра народила письменникові 6-х дітей. І все-таки біографія митця сповнена драматизму. Слабке здоров’я наклало гіркий карб на долю: через гостру форму туберкульозу легень письменник змушений був лікуватися за кордоном, згодом додалася нервова недуга.

Шолом-Алейхем обожнював Україну як батьківщину, “свій” світ, Київ леліяв особливою любов’ю, величав його Єгупцем, “красенем із красенів”. І пишався рідною землею: “Улітку переяславський міський сад – справжній рай. […] Повітря насичене солодким ароматом відцвітаючої бузини. Лише той, хто народився й виріс на Україні, може гідно оцінити всю розкіш цього аромату…”. Двічі був змушений тимчасово перебувати за кордоном. Коли 1906-го відзначалося 25-річчя літературної діяльності Шолом-Алейхема, письменник знаходився в Італії та через недугу не зміг приїхати до України. Дружина згадувала, як ювіляр зрадів вітальній телеграмі з Києва, про що писав сповідально: “Адреса зворушила мене до сліз. Адже це Київ, а Київ це ж моє місто. Бути всюди на моєму святі неможливо, але те, що я не можу бути в Києві, навіває на мене журбу!” Шолом-Алейхем проводить в еміграції ще й останні роки життя: Італія – Німеччина – Данія – Сполучені Штати Америки. Туга за батьківщиною, смерть старшого сина – 25-тилітнього Михайла – остаточно підірвали здоров’я митця. “Помилка сталася. Замість того, щоб син ховав батька, батько має ховати сина”, – звірявся Шолом-Алейхем доньці Лалі. Перед власною смертю благав: “Заберіть мене додому, поховайте мене на Київському кладовищі”. Втім мрія повернутися в Україну бодай посмертно лишилася нереалізованою (похований у Нью-Йорку на Бруклінському цвинтарі). Вже у 1960-х рр. побачило світ українськомовне 4-томне видання творів Шолом-Алейхема з передмовою Миколи Бажана як знак символічного повернення митця на батьківщину. 2004-го до України вже не вперше завітала онука письменника – Бел Кауфман, – котра була приємно подивована увагою українців до особистості і творчості її дідуся, любов до Шолом-Алейхема відчула на собі: “[…] у країні, де був Бабин Яр і в землю якої пролилося так багато єврейської крові, влаштовують фестиваль на честь Шолом-Алейхема. Знаєте, цікаво довго жити й бачити, як змінюються часи”.

Поетична автоепітафія Шолом-Алейхема розкриває весь драматизм долі митця: “Отут лежить бідак єврей, / що був печальним гумористом. / Про свій народ для всіх людей / писав з простим сердечним хистом. / Усе життя любив він сміх / і не складав він рук в роботі. / Ніс крихту радості для всіх, / а сам… стомився від скорботи. / Якраз тоді, коли народ / з його творінь до сліз сміявся, / він сам згинався від негод, / з слізьми в душі від всіх ховався”. Після цитованих поетичних рядків в уяві виринає образ Шевченкового Перебенді, котрий, розважаючи інших, сам є достоту самотнім і відчуженим.

13 травня минає століття без українського єврея і юдейського українця Шолом-Алейхема – життєлюбця з драматичною долею… “Кажуть, не родися красний, а родися щасний! Не треба бути розумним, друже читачу, чи мати знання – треба бути щасливим”…

Слідкуйте за нашими найцікавішими публікаціями в соціальних мережах Facebook і ВКонтакті. 

Ганна Клименко-Синьоок

Поетеса, кандидат філологічних наук, доцент Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького

author photo