Галина Пагутяк "Уріж та його духи"

05.07.2016

Переглядів: 1274

http://chytay-ua.com/

Я не знаю, з чим можна порівняти творчість Галини Пагутяк. Для мене вона стоїть дещо осторонь від всього, що прийнято називати сучасною українською літературою. Це щось наче якби Едгар По раптом поселився десь у далекому карпатському селі і черпав натхнення з місцевих повір’їв, легенд і забобон. Проза Пагутяк, власне, мені дуже нагадує «Падіння дому Ашерів», «Провалля та маятник», «Похованих живцем» і, звісно, «Ворона». Вона містична, оманливо-проста, дуже глибока, страшенно психологічна, напружена, акцентована не стільки на персонажах, скільки на їхній долі в цілому. Дуже часто герої Пагутяк – це маріонетки і роках фатуму, у них немає вибору, їм нікуди тікати – від долі не втечеш, вищі сили все вирішили заздалегідь і думка людей стосовно цього їх не хвилює.

А ще Пагутяк – страшенно фольклорна і народна. Вона пише про те, що бачить, знає і відчуває, про світ, в якому живе. Так, цей світ заселений опирями, духами, чортами і прокляттями, так, він страшний, невідомий і містичний, але разом з тим він значно природніший, гармонічніший і цілісніший, ніж, скажімо, оточуючий мене світ київської дійсності. Тому, читаючи романи авторки, ловиш себе на думці, що вона не пише історію, а лише служить інструментом, за допомогою якого ця історія приходить у наш світ. Таємне, реальне, вигадане, переказане, земне, космічне – все це так тісно переплітається, що розпутати той клубок вже неможливо.

Дехто вважає, що пише Пагутяк про потойбічне. Як на мене, це не зовсім так. Авторка пише про іншобічне. Воно не знаходиться по другу сторону від нас, воно триває поруч з нами, просто по-іншому, в формі, якої ми не бачимо і не розуміємо, але майже завжди відчуваємо, коли підходимо занадто близько. Я думаю, ті, хто читали «Урізьку готику», розуміють, про що йдеться.

Я заново повертаюся до цього роману Пагутяк тому, що мала приємність на днях прочитати «Уріж та його духи». Формально це доповнення до «Урізької готики», а ментально – продовження, де на перший план виводиться сама авторка, її світосприйняття і світовідчуття, її спогади, роздуми і висновки. І це просто неймовірно цілісна і всеохопна книга. Вона не обтяжена сюжетною канвою, не дуже стежить за хронологією, і в цьому криється непередаваний шарм і щирість. І Уріж, і його духи, і його страшні розповіді мені дуже близькі. Якщо замінити назви сіл і рік, то ця книжка може вважатися написаною і про моє село теж. Я живу серед схожих історій, в нашому панському палаці живуть такі самі духи, ми так само обходимо стороною перехрестя, а побіля цвинтаря час від часу комусь переходить дорогу якась примара.

У мене є брат і часто так буває, що ми читаємо однакові книги, а потім порівнюємо, що думаємо про них. «Уріж та його духи» він читав першим, але відчуття у нас однакові.

«Книжка просто мені близька – каже брат. Може того, що сам живу там, де змішалось все: християнські звичаї усіх конфесії, дохристиянські обряди, язичницькі традиції. Що найдивніше, все це абсолютно нікого не дивує, більше того, воно все гармонічно пов'язане. Ходити до церкви, але зав'язувати на зап’ястях іудейські червоні нитки, молитися єдиному Богу, але стрибати через вогонь на Купала, використовувати в оздобленнях храмів старослов'янські символи і ще багато дрібниць, на які просто не звертаєш уваги.

"Уріж та його духи" - це книжка легенд, містичних історій, дивних снів одного села. Тут опирі спокійно співіснують із людьми, тут нема нічого дивного у духах, які живуть у церкві, тут у всього є своя історія. Звісно, час – чудесний творець, але ще кращий руйнівник, і скоро ці історії, які колись були реальністю, стануть просто красивими спогадами, а потім зітруться взагалі, як поволі помер сад над річкою чи вода розмила старий уріжський міст».

А ще книжка Пагутяк – це як завіт собі, як скрижаль із власною філософією: "Якби не було сонця, неба, хмар, зірок, у мене зникла б віра у справедливість. Це єдина філософія, яку я сповідую: ми повинні жити в лад з гармонією Всесвіту. Не ми її створили, і не нам її порушувати. Добре знати, що є щось постійне у цьому світі. Щось таке, що не заважає життю жити, а смерті померти".

Слідкуйте за нашими найцікавішими публікаціями в соціальних мережах Facebook і ВКонтакті.

Оксана Пелюшенко

Редактор рубрики «Книги», відповідальна за PR, Твіттер, смаколики і вазони в офісі.

Сторінка автора в Facebook

author photo