Ольга Токарчук "Бігуни"

17.07.2016

Переглядів: 2940

http://chytay-ua.com/

У 2008 році роман «Бігуни» приніс Ользі Токарчук її першу «Ніке», одну з найпрестижніших польських премій у галузі літератури (вдруге письменниця здобула цю нагороду у 2015 за «Книгу Якова»).

За словами авторки, «Бігуни» - найважливіша книга з усіх, що вона встигла написати. Помилково вважати цей роман травелогом, адже у ньому оповідь усіляко виривається за межі загальноприйнятого канону. Всюдисуща глобалізація та втрата коріння – ось про що ця книга.

Спочатку фрагментарність роману збиває з пантелику. Здається, що його можна читати з будь-якого місця, як, наприклад, «Лексикон інтимних міст» Юрія Андруховича, тасуючи розділи за власним бажанням. Але подібна структура покликана дуже обережно підвести читача до стрижневої ідеї, закладеної авторкою.

В той же час книга просто створена для читання під час поїздки на будь-яку відстань: коротенькі розділи дуже зручно читати в громадському транспорті по дорозі на роботу, а відсутність очевидного подієвого сюжету дозволяє відволікатись між новелами на незнайомі пейзажі під час подорожей потягом. В процесі читання «Бігуни» чудово задають атмосферу, від книги настільки важко відірватись, що існує ймовірність проїхати потрібну зупинку. 

Токарчук спонукає свого читача інакше поглянути на буденність мандрівок. У романі дуже виразно простежується лінія психологічного трактування подорожей. Авторка стверджує, що сучасна людина вже не мислить без них свого життя, а туризм став чимось на зразок новітньої релігії.

У книзі осмислюється філософський аспект мандрів. Токарчук постійно роздумує над буттям людини, вкладаючи його суть у рух як такий, себто життя – це рух, жити – означає рухатись, і навпаки: «Стоячи на протиповеневій дамбі, задивлена у течію, я збагнула, що, попри всі небезпеки, кращим завжди буде те, що перебуває у русі, ніж те, що спочиває; що зміна шляхетніша за нерух; що незрушне мусить розпастися, здеградувати й обернутися в прах, рухоме ж триватиме вічно.».

Один з героїв книги, вчений-анатом Філіп Фергюйєн, котрий втратив ногу через прикрий випадок і страждав через фантомний біль, говорить до нас зі сторінок: «Я скоротав вік у подорожі, мандруючи до власного тіла, до своєї відрізаної кінцівки.». Та чи є смерть останнім пунктом призначення? Авторка не робить однозначних висновків. Детальні описи патологоанатомічних способів зберігання людського тіла наштовхують читача на думку, що навіть після смерті подорож може продовжуватись. Показовою в цьому плані є історія про те, як забальзамоване серце Шопена було перевезено до Польщі для поховання окремо від тіла.

Умовною кульмінацією роману можна вважати історію однієї москвички Аннушки, котра під тягарем буденних проблем вирішила не повертатись додому. З цієї новели ми дізнаємося, що бігуни – це представники давньої секти, які відмовились від осілого життя і постійно перебувають у русі, вважаючи це шляхом до святості.

Врешті решт, «Бігуни» залишають по собі більше запитань, ніж дають відповідей. Але хіба не підштовхування читача до риторичних роздумів визначає істинну вартість літератури?

Слідкуйте за нашими найцікавішими публікаціями в соціальних мережах Facebook і ВКонтакті

Саша Доморосла

Історик, бібліотекар, підпільний критик

author photo
poster