"Читай.Молодь": Сергій Костріков

25.08.2016

Переглядів: 1493

http://chytay-ua.com/

[Часто можна почути про освітню гуманітарну кризу в Україні. Також є нарікання на молодь, яка не читає та не розвивається культурно. Редакція Читай.ua вирішила відкласти в сторону всі суперечності та упередження і вивідати літературні смаки української молоді.

Ми вирішили, що цікаво буде дізнатися про книжкові вподобання молодих українців, саме тих, які народилися за часів незалежності. Тому підготували для вас спецпроект "Читай.Молодь", в рамках якого ми публікуватимемо розмови з цікавими, творчими та начитаними молодими людьми з різних куточків України.

Ми віримо, що Україна – читаюча країна, а приклади людей із серії наших інтерв’ю будуть чудовою мотивацією для кожного, щоб читати більше та розширювати коло власних інтересів.]

Сергій Костріков, 24 роки, м. Вінниця. Молодий науковець, лікар-інтерн, колишній голова студентського самоврядування ВНМУ ім. Пирогова. Суспільно активна людина.

Про атмосферу для читання

Загалом книгам приділяю часу досить багато, тому що робота науковця цього вимагає. Якщо ж говорити про літературу художню, то тут ситуація складається не так, як цього б хотілося. Тому що та ж таки робота та навчання в інтернатурі обмежує таку можливість. В середньому, годину на день, є змога приділити час художній літературі. Читаю перед сном або в транспорті, що є не дуже добре для очей, однак читати хочеться і приходиться задовольнятися і такими умовами.

Якщо говорити про сприятливу обстановку, то це можуть бути домашні стіни за чашкою чаю, або кави в затишній кавярні. Або ж, якщо на вулиці гарна погода, в парку міста, де не занадто шумно. Взагалі, для мене особливо приємно почитати десь на природі в тихому спокійному місці, де ніщо не заважає поринути у атмосферу написаного твору.

Про улюблений жанр

Важко виділити один жанр, але напевно найбільш цікавим, на даний момент, для мене є жанр психологічного роману. Відкрив я його для себе трохи більше року тому. Особливо захопився творами такого видатного екзистенціального психолога та психотерапевта, як Ірвін Ялом, який у своїх романах дуже чітко показує проблеми людської особистості, пошуки себе, істини і тому подібні важливі речі. Він дуже вміло висвітлює все це через, свого роду психотерапевтичні розмови між людьми, через їхнє спілкування. Ці романи дозволяють подивитися на себе з нової сторони, на різного роду проблеми з нової сторони. Вони не дають відкриті готові відповіді на питання, але дозволяють побачити той шлях і ті місця, де ці відповіді можна знайти, тим самим стимулюючи читача до таких пошуків. Такі речі я надзвичайно ціную і люблю.

Не знаю чи можна окреслити це окремим жанром художньої літератури, але також люблю філософські твори, наприклад Фрідріха Ніцше і інших екзистенціалістів, таких як Жан-Поль Сартр і тому подібних. Окрім цього, серед інших жанрів художної літератури, я також, ще з дитинства, полюбляю різного роду фентезі, які часом дозволяють розслабитись, перенестися в якийсь інший світ, де панують трохи інші закони і канони ніж у нашому. Чудовий спосіб відволіктися від насущних проблем.

Також можу виділити для себе жанр магічного реалізму, а особливо португальського письменника та нобелівського лауреата - Жозе Сарамаґо. Надзвичайно цікавими в творах такого жанру є певні надприродні припущення або події, як наприклад, всесвітня епідемія сліпоти у романі «Сліпота». Або ситуація, коли люди перестали помирати, як у його ж романі «Перебої у смерті». Тобто цей жанр робить, з однієї сторони, магічне припущення, а з іншої – дуже реалістично описує як наше суспільство і окремі особистості можуть з цим справлятися, знаходячи виходи з таких непростих ситуацій. Дуже цікавим є те, що саме такі неймовірні події дозволяють відкрити і краще розкрити інші сторони суспільства та окремої особистості.

Про останні прочитані книжки

Знову ж таки, якщо говорити про художню літературу, виключаючи наукову та науково-популярну, то це буде філософський роман Фрідріха Ніцше «Генеалогія моралі», Герман Гессе «Сіддхартха», це книги, уже згаданого мною, Ірвіна Ялома «Коли Ніцше плакав» та «Шопенгауер як ліки», а також книга Роберта Сальваторе «Темний ельф». Давайте по порядку про враження від цих творів.

Звичайно, неперевершений Ніцше в своєму творі «Генеалогія моралі», який дуже сильно повязаний з іншим його твором – «По ту сторону добра і зла», досить цікаво та прагматично підходить до такого поняття як «мораль», як воно змінювалося протягом різних часових проміжків, як мораль може мінятися під впливом різних соціальних груп та народів. Тут,  як завжди присутній глибокий різносторонній аналіз філологічних особливостей різних народів та соціальних верств, а також історичних епох та подій.Мене відверто вразив цей твір, і я можу назвати себе прихильником філософії Фрідріха Ніцше.

«Сіддхартха» - є дуже цікавим способом розповісти історію буддизму, і в першу чергу розповісти і розкрити, як його бачить автор, поняття «свободи», вибору людини та бажання слідувати своїм власним шляхом, не шукаючи чужих настанов та поглядів на життя.

«Коли Ніцше плакав» дуже цікавий роман, який, звичайно, є фантазією автора. При тому, що там зустрічаються реальні особистості, такі як Бреєр, Фрейд та Ніцше, які звичайно в житті не зустрічались, але в цьому романі досить влучно розкриваються їхні образи та ідеї екзистенціальної психології, тобто ідеї пошуку істини, пошуку себе, встановлення власних цінностей. Цей роман не тільки є корисним для кожного з нас, але і розкриває особистості таких відомих і вже згаданих вище персонажів.

«Шопенгауер як ліки», на відміну від попереднього, про абсолютно вигаданих персонажів і більше стосується питання групової психотерапії, яка там надзвичайно цікаво описана. Роман, знову ж таки, присвячений питанням людського вибору, проблемі скінченності нашого життя і пошуку себе.

«Темний ельф» - це фентезі. Не можу сказати, що він надзвичайно глибокий, на відміну від попередніх згаданих творів, але при цьому це дуже цікавий фентезійний світ створений автором, який насправді вартий уваги. Я люблю це у подібних творах. 

Про сучасну українську літературу

Сучасна українська література заслуговує на увагу, це сто відсотків. Мені важко виділяти категорії «сучасна/несучасна», для мене є українська література загалом. Звичайно у всі часи були люди, які пишуть звичайну белетристику, і ті хто залишаться у віках, класики. З сучасників, я б виділив українську поезію. Моїм улюбленим поетом є Юрій Іздрик. Вражають його проникливі вірші, які ти не просто читаєш, розумієш, а ще й і відчуваєш. Абсолютно ні з чим не порівнянна манера, цікаве переплетення глибоких образів і разом з тим цікаво вплетена наукова термінологія. Також люблю поезію Жадана, багато чого взяв для себе з неї. Ліна Костенко, звичайно, теж поза конкурсом. З прози, виділив би фентезійний наш ряд, наприклад Володимир Арєнєв. Можливо він не такий відомий, але мені подобаються його твори за те, що вони гарно і цікаво розкривають тему слов’янської міфології, при цьому показуючи деякі риси нашого менталітету і не тільки.

Про недочитані книги

Звичайно намагаюся дочитувати книги до кінця, маю таку хорошу звичку. Але маю і не дочитані. Найперше що спадає на думку – це Айн Ренд «Джерело». Насправді, роман має в основі цікаві ідеї, і заслуговує на увагу, однак при цьому, мені особисто не вистачило краси письменницького стилю, як то кажуть. І не сподобалися діалоги, які є на мою думку дещо не реалістичними, і через це виникає відчуття не реалістичності людських стосунків між собою. Тим не менш, я планую дочитати цей роман, коли прийде час.

Розмовляли Слава Славський та Катя Буяльська.

Редакція Читай

Редакція літературного порталу Читай

author photo
poster