Ярослав Мельник "Маша, або Постфашизм"

12.09.2016

Переглядів: 2304

http://chytay-ua.com/

Іноді буває, що перегорнеш останню сторінку книги, відкладеш її і просто сидиш, втупившись відсутнім поглядом кудись далеко. Десь так я і сиділа, коли дочитала футуристичний, сюрреалістичний, психологічний роман-антиутопію Ярослава Мельника «Маша або Постфашизм». Та, якщо чесно, певною мірою я і досі так сиджу, намагаючись розібратися, що я, власне, прочитала. Отож, почнемо без зайвих розмов, але з «Машою» трохи відступимо від традицій і почнемо з нетрадиційного.   

Кому не читати?

Вагітним, людям старшого віку, дітям до 18, релігійним фанатикам, естетам, моралістам, комуністам, людям з вразливою і нестабільною психікою та бурхливою уявою, фанатам рожевих окулярів, поні і єдинорогів, поціновувачам Донцової і Устінової, вегетаріанцям.

Кому читати?

Реалістам, цинікам, особам з крепкими шлунками, людям, здатним до критичного мислення, любителям Оруелла і Хакслі, вегетаріанцям.

Хто?

Ярослав Мельник – україно-литовський письменник, філософ і літературний критик, чиї прозові твори, схоже, в Європі користуються трохи більшою популярністю, ніж в Україні. Однак, ситуація з «впізнаваністю» на Батьківщині швидко виправляється: роман «Далекий простір» став в Україні Книгою року – 2013 за версією ВВС, інші твори ставали фіналістами тої самої Книги року в 2012 і 2014 роках. Тепер от є «Маша або Постфашизм», про яку ще довго будуть говорити. Словом, український письменник з тягою до антиутопії, альтернативної історії і європейським визнанням.

Що?

«Маша або Постфашизм» – футуристична антиутопія, дія в якій відбувається в четвертому тисячолітті нашої ери, в час, коли головні ідеї Рейху таки взяли гору. Однак, замість «вищої раси» тут є суспільний поділ на людей і сторів – людиноподібних тварин, котрі фізично і фізіологічно нічим від людей не відрізняються. Фактично, стори – це дуже-дуже давно здичавілі люди. «Нормальних» людей в цій версії майбутнього ображати і кривдити не можна, сторів можна експлуатувати, використовувати для яких завгодно цілей і їсти, що всі з радістю і роблять.

«Маша або Постфашизм» – роман провокативний, резонансний, шокуючий, місцями огидний, місцями навіть романтичний, сповнений сценами насилля, жорстокості, описами розділювання туші сторів і неймовірно красивих гірських пейзажів з ніжною любовною майже ідилією.

Ця книга просто приречена на обурення, обговорення, резонанс, нападки і захоплення. А ще вона потребує апробації читацькою аудиторією. Будьмо відверті, в Україні вона доволі специфічна і не до кінця зріла, тож не дивно, що спершу роман побачив світ в Литві в 2013 році, а українською був виданий лише цьогоріч.  

Про що?

Про любов! І не треба махати руками і робити круглі очі! Так пише сам автор в передмові. Інша справа, як і через призму чого ця любов показана. Так, тут немає беззахисних принцес і успішних мачо на мерседесах, зате є еммм… канібали (люди) і їхні еммм… свійські тварини (стори). І коли людина Діма зустрічає стора Машу (ну як зустрічає… купує її в родича дружини), то починається любов. Любов дивна, збочена, неприйнятна для суспільства, любов-табу, яка для мене так і не стала беззаперечною. Я не зрозуміла до кінця почуттів Маші. Вона любить по-справжньому по-людськи? Це почуття залежності і покори стора? Це хитрість жінки? Чи все-таки безсмертне кохання?

«Маша або Постфашизм» – це і про ідею, про силу ідеї, про те, що може зробити купка фанатиків, озброєна спільним переконанням, непохитною вірою, вмінням переконувати і ораторським мистецтвом.

Роман також про прозріння та болюче пробудження. Як відомо, чим довше спиш, тим важче прокидатися. Людство «проспало» більше 2 тисяч років і тепер змушене прокинутися. Його облили холодною водою і розповіли, чим, власне, займалося тіло, поки спав дух. І тепер у людей вибір невеликий: або визнати себе монстрами і людоїдами, або заперечувати і переслідувати.

Ну і звісно «Маша або Постфашизм» про віру в людство, перемогу істини і людської природи. В книзі, як не крути, є сильний оптимістичний пафос і посил, хоч і заляпаний трохи кров’ю і екскрементами. Це дуже гуманістичний твір, з тотальним засудженням фашизму і жорстокості до всього живого.

Чому?

Бо я люблю цей жанр. Він дозволяє глянути на світ по-новому, з іншого ракурсу і в незвичному світлі. Хакслі, Замятін, Оруелл та ін. дають відповіді на запитання, що було б, якби..? От і Мельник пропонує свою версію подій. Так, тут занадто багато фізіології і голих тіл, але хто може з впевненістю заявити, що така картина майбутнього неможлива?

«Маша або Постфашизм» вигідно вирізняється тим, що детально розповідає, як людство докотилося до такого життя. З ним не відбулося ніяких техногенних катастроф чи стихійних лих, просто людям стало нудно. Та нудьга, на яку хворіє і нинішнє людство, в Мельника прогресувала століттями, стала хронічною і перетворилася на нудоту. Людям скучно, вони самі усвідомлюють безцільність життя і не до кінця розуміють, що з ним робити. Саме тому ідея про рівноправ’я зі сторами стає для багатьох ковтком чистого повітря: якою б страшною не була правда, вона змушує діяти, а отже, постісторія і постіснування перетворюються на життя.

А ще тому, що тут є мої улюблені подвійні стандарти! Коли люди їдять сторів, це дико і неприємно, коли навпаки – неприйнятно і недопустимо. Радує, що автор піднімається над «людським», і дивиться на світ трохи глобальніше, не примикаючи до жодного табору. Часто буває, що такий нейтралітет – це та позиція, якої дотриматися найважче.

Для чого?

«Маша або Постфашизм», якій чудово пасувала б і назва «Маша і постфашизм» – не та книга, яку читають наніч чи обговорюють за обідом. Від описаних сцен іноді по-справжньому верне, а перехід до вегетаріанства вже не виглядає таким неможливим. То для чого ж знущатися над собою і читати її? Все просто: попереджений – значить озброєний. Роман готує до того, що немає простих рішень, не існує простих відповідей на складні запитання. Коли падає система, зачепить всіх.

Книга Мельника роззброює, залишає багато запитань без відповіді, але доводить головне: любов і людяність – єдині стовпи, здатні втримати наш вид від падіння у прірву первісного буття і дикості.

Оформлення

Просто не можу втриматися, щоб не сказати, в якому я захваті від оформлення книги! Наскільки ж вона прекрасно зроблена! Ці шрифти, ілюстрації, чорні пусті сторінки, стилізація під затертий газетний папір – тут просто прекрасно все! «Маша або Постфашизм» – це справжня насолода для очей! Так, вам може не подобатися текст, але я ще не бачила людини, яка б не погодилася, що візуально ця книга оформлена просто ідеально.

Оксана Пелюшенко

Редактор рубрики «Книги», відповідальна за PR, Твіттер, смаколики і вазони в офісі.

Сторінка автора в Facebook

author photo