Після AETHERy

06.10.2016

Переглядів: 1168

http://chytay-ua.com/

"Коли вимкнули світло і всі у залі замовкли, ніби їм зовсім вимнули голоси. І лише дівчина, яка сиділа поруч зі мною, прошепотіла: "Зараз почнеться..." І почався AETHER'.
із нотаток про Форум                                                                                                             запис від 16.09.2016

 

AETHER - медіаколаборація у режимі реального часу, яка відбулася 16 вересня у рамках 23 Форуму Видавців у Львові у пабі UNDERGROUND. Учасників "Етеру" було лише четверо: 2 поети: Ірина Загладько та Михайло Жаржайло, художник Роман Гайденчук і музикант Юрко Булка. І вони зробили AETHER.

Що ж таке "медіаколаборація" і чому за нею майбутнє?

AETHER, фактично, був перформансом, але після перегляду стає зрозумілим, чому замість звичного "перформанс" використали нове для нас слово "медіаколаборація".
Поняття перформанс - надто абстрактне. Українські поети у нього вкладають надто багато значень: хтось танцює з бубном, хтось = кричить у темній кімнаті, третій просто читає тексти з аркуша у мікрофон і так само називає це перформансом. Цей термін надто абстрактний.

Тоді як на сцені під час AETHERy насправді відбувалася медіаколаборація - співпраця представників різних мистецтв: на сцені читали тексти Ірина Загладько і Михайло Жаржайло, на одному екрані транслювалося відзняте Романом Гайденчуком відео (на якому, знову ж таки, читали тексти Ірина і Михайло), на другому - програмний код, який генерувався у режимі реального часу, і запускав відповідні звуки із фонотеки (робота Юрка Булки). Таким чином, навіть якщо найближчим часом з'являться афіші AETHERу, глядачі побачать зовсім інший перформанс. Інша музика, інше освітлення створять інші акценти, тому поезія щоразу звучатиме по-новому.

Взаємопроникнення.

Перше, що впадає в око, - взаємопроникність текстів. Рядки поезій Ірини Загладько спливають у поезіях Михайла Жаржайла і навпаки. Голоси поетів накладаються так само, як їхні тіні на екрани позаду, на яких ті ж поети читають ті ж тексти, але без звуку. Михайло та Ірина рухаються сценою і їхні тіні іноді зникають з екранів, залишаючи глядачам тільки картинку-фікцію і програмний код, самі ж продовжують читати тексти із напівтемряви.

Кожне нове повернення в освітлений простір, витрворює нові смислові ряди на екранах позаду.

Однієї миті синій екран із програмним кодом заступає тінь Михайла і вносить хаос у прорядковану програмістом систему, в той же час цей код з'являється на обличчі поета, роблячи його самого частиною цієї системи і цієї програми, частиною цього коду.

Іншої миті екран із відеочитаннями заступає тінь Ірини. І ось уже перед глядачем постає зовсім інша картина: цього разу у променях проектора розчиняється Ірина, натомість її тінь вступає у діалог із нею самою, але з минулого, тією Іриною, яка читає власний текст (ми не знаємо цього напевно, бо звук іде лише з мікрофонів та програми Юрія Булки). Ірина на відео не знає, якою буде остаточна версія AETHERу. Між нею і її тінню - час. Але з них двох на екрані справжня саме тінь.

А вже наступної миті поети роблять кілька кроків сценою і на екрані залишається двоє: Ірина, яка так само  беззвучно читає свої тексти, і тіні поетів, злиті в одну.

Я недарма зосередила так багато уваги на грі світла і тіней у візуальному ряду. Вони - частина сукупного зображення, яке сприймає глядач. А те, як ми бачимо тіні поетів, залежить від того, під яким кутом на них падають промені світла з проекторів, а також від того, з якої точки ми спостерігаємо.

Тому щоразу під час перегляду кожен буде бачити свій AETHER. Більше того, у двох глядачів, які сидять поруч, рецепція гри світла і тіней на екранах буде різною. І це робить абсолютно кожне сприйняття унікальним. 

Наприклад, один зі знімків зафільмував ту мить, коли тіні поетів зливаються, але під кутом, з якого відбувалася зйомка, здається, що зі спини Михайла ростуть крила.

І це витворює принципово інші значення, ніж закладали тексти, ніж додав до них відеоряд і музика. І головне - ці значення повністю залежать від точки спостереження. Отже, від самого рецепієнта, горизонту його очікувань і готовності сприймати AETHER таким як він є, з усіма можливими реальними і досить ефемерними значеннями, які з'являються у процесі перформансу, можливо, лише на кілька секунд.

Власне, усе вищезазначене - не більше, ніж точка зору. Але точкою зору буде також і будь-яка інша рецепція. Навіть рецепція усіх чотирьох його авторів. У даному випадку жодна думка не є остаточною, бо жодне бачення не є повним.

Уривок AETHERу.

Зайвим буде наголошувати, що цю медіаколаборацію неможливо відтворити. Навіть попри те, що тексти і відео залишаться такими ж, але кут падіння променів проекторів буде змінюватися, як наслідок, сукупне зображення на екрані буде щоразу іншим. І воно так само індивідуально сприйматиметься глядачами, залежно від точки спостереження. Також зміниться аудіоряд, оскільки програма, яка обирає звуки із медіатеки, робить це у випадковому порядку. Тому зміниться не лише сукупний візуальний ряд, але й сукупний звуковий ряд.
Отже, кожен наступний AETHER буде не реплікою, а новою дією. Це і відрізняє його від театралізованих постановок, які часто називають перформансами: перформанс неможливо повторити, тоді як театралізоване дійство легко надається до реплікації.

Безвідносно до теорії, AETHER показує якісно новий рівень взаємодії між автором, текстом і глядачем. Фактично поети на сцені існували у трьох вимірах: реальні особистості/їхні тіні/герої відеоряду. Водночас, через можливу множинність інтерпретації, і взаємопроникнення текстів, ні Михайло, ні Ірина, не можуть контролювати тих смислових значень, які з'являються у текстів під час сприйняття глядачами. Їхнє бачення перестає бути остаточним, абсолютним, єдиноправильним, а отже, стає лише одним із багатьох, а отже, їхня рецепція AETHERy - теж рецепція глядача, який спостерігає зі сцени. Те саме стосується автора відеоряду художника Романа Гайдейчука та автора музики і Юрія Булку.

Чим далі я занурююся в аналіз AETHERу, тим ефемернішим він мені здається. Але тим чіткіше я усвідомлюю, що сам AETHER - це не тексти, і не відео, навіть не музика чи звучання голосу - це ті додаткові сенси, що з'являються на стику. Безпосередньо під час медіаколаборації "в режимі реального часу", оскільки поза ним AETHER не існує.

Звісно, залишилася фото- і відеодокументація, чернетки і програмний код, але всі ці елементи в сукупності не дадуть цілого.

AETHER - це щось "між" словами, літерами, розділовими знаками, відеорядом, звуком і голосом. Воно на 45 хвилин з'явилося в UNDERGROUNDi і не існує поза тими 45 хвилинами. 

Дарина Гладун

письменник, перекладач, журналіст, редактор

author photo
poster