Ніл Гейман "Книга кладовища"

22.02.2017

Переглядів: 3451

http://chytay-ua.com/

Це кладовище, а не дитячий садочок, хай вам грець!

Ніл Гейман, «Книга кладовища»

Я не буду багато розповідати про те, хто такий Ніл Гейман, як і про що він пише і чому певною мірою вважається культовим британським письменником. Просто скажу, що за сценарієм цієї людини було створено серію коміксів «Піщана людина» (The Sandman), у співавторстві з легендарним Террі Пратчеттом написано «Добрі знамення» (зараз Гейман пише сценарій мінісеріалу на основі роману), улюблений багатьма фільм «Зоряний пил» – екранізація однойменного гейманівського твору, а без справді культових «Американських богів» сучасна література була б неповною. І це ми ще й словом не обмовилися про «Кораліну», «Небудь-де», «Дітей Анансі», «Океан в кінці дороги» і багато чого іншого. І оскільки я досі не згадала про не менш легендарну «Книгу кладовища», то цілком очевидно, що далі говорити буду про неї.

«Книга кладовища» (The Graveyard Book) побачила світ у 2008 році практично одночасно у Великій Британії і США. Критиками, читачами і фанатами Геймана вона була сприйнята більш ніж тепло, без особливих труднощів стала бестселером New York Times і здобула купу престижних нагород, серед яких премія Хюго за кращий роман, медаль Ньюбері, медаль Карнегі та премія Локус. Ілюстратори «Книги кладовища», до речі, теж отримали престижні нагороди за свою роботу.

То про що вона, ця книга з моторошною та інтригуючою назвою? Вручаючи Гейману медаль Ньюбері, Американська бібліотечна асоціація назвала «Книгу кладовища» «прекрасною сумішшю з вбивств, фантазії, гумору та людського горя», окремо відзначаючи чарівний і захоплюючий стиль автора, а оглядачка New York Times назвала її романом про диво. А проте, найвлучніше висловилися, мабуть, у Kirkus Reviews: «Сумна, дотепна, мудра і страшнувата книжка. Її має прочитати кожна дитина і кожен, хто колись був дитиною». З цією оцінкою я погоджуюся найбільше.

Історія «Книги кладовища» почалася задовго до 2005 р., коли Гейман почав її писати. Цей задум виник у письменника в далекому 1985 році, коли він спостерігав за маленьким сином, що катався на велосипеді на церковному подвір’ї поруч з цвинтарем. Письменник каже, що саме тоді і задумав історію про хлопчика, котрий виріс на кладовищі. Віддаючи данину улюбленій «Книзі джунглів», свою історію Гейман назвав «Книгою кладовища», однак за її написання взявся аж через 20 років.

«Книгу джунглів» та «Книгу кладовища» об’єднує не лише схожість назви. Вони обидві розповідають історію дитини, яка волею долі опиняється там, де дітям опинятися не варто, знаходить нову сім’ю, опікунів, друзів і виживає. Так сталося з Мауглі, котрого виростили жителі джунглів, так сталося з Ніхтом Овенсом, якого виховали привиди та інші мешканці старого кладовища.

Отже, знайомтеся: Ніхто (Ніх) Овенс, хлопчик, чию сім’ю жорстоко вбив чоловік на ім’я Джек, і який знайшов прихисток у найбезпечнішому чи майже найбезпечнішому місці на світі – на цвинтарі. Його нові батьки – привиди, його опікун – вампір, його вчителька – вовкулака, його друг – відьма. Загалом, Ніху непогано живеться, він може ставати невидимим, проникати в сни, бачити в темряві. Але є дві біди: хлопчик росте і потрохи всі його мертві захисники розуміють, що живий повинен повернутися до живих, а ще десь за огорожею старого кладовища є чоловік на ім’я Джек, який твердо вирішив закінчити те, що почав в ту страшну ніч, коли малюк опинився серед мертвих.

Страшно? Ну так, трохи є. Але не в мурашках по шкірі сила цього чудового фентезі для дітей від Ніла Геймана. Це прекрасна і трохи сумна історія з неперевершеним англійським гумором і манерами, з втратами і здобутками, зі справжньою турботою, дружбою, любов’ю, вдячністю і людяністю (хай може і недоречно вживати це слово стосовно вампірів та привидів), з жорстокістю, нерозумінням і самотністю. Це історія про дорослішання, про вміння відпускати і розуміти, про батьків, які повинні дозволити дітям піти, про головну, як каже Гейман, трагікомедію дитинства: якщо ви виконаєте свій обов’язок сумлінно, якщо гідно виховаєте своїх дітей, то ви їм більше не потрібні. Якщо ви все зробили правильно – вони йдуть. Такий закон життя.

Але в першу чергу це трохи моторошна та незвична історія про цікавого і дотепного хлопчика, який потрапляє в халепи, знаходить неприємності на свою голову і не тільки, дружить, вчиться, захищає, сумує і сумнівається, але не озлоблюється, не черствіє душею і не втрачає вміння і потреби любити. Так, це дитяча книжка, але насправді в Геймана немає жодної книги, написаної лише для дітей. Можливо, це навіть книги, написані для дорослих, які колись були дітьми.

А ще це прекрасна історія. І нехай вона залишає по собі світлий смуток і легку задуму, але це все одно прекрасна історія! Ніх же іде далі. Він йде відкривати світ живих, пізнавати, захоплюватися і розчаровуватися ним. І з ним завжди буде Сайлас, доля якого особливо зацікавила Геймана у післямові, написаній два роки тому. Хто зна, можливо, ця історія ще не завершилася)

І гадаю, варто подякувати видавництву «КМ-Букс» за чудовий переклад, за оригінальну обкладинку та ілюстрації від Дейва МакКіна, за якісний папір, за те, що Геймана українською стало значно більше, адже окрім «Книги кладовища» та «Обережно, тригери» ми ще й отримаємо «Небудь-де» і «Американських богів».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:  Ніл Ґейман: "Небудь-де", "Зоряний пил", "Добрі знамення"

poster