Дженні Ловсон "Несамовито щаслива"

27.07.2017

Переглядів: 3706

http://chytay-ua.com/

У мене немає іншого вибору, тільки дихати і рухатися вперед.

Дженні Ловсон «Несамовито щаслива»

 

Це чудовий дар – розуміти, що речі, які роблять тебе щасливою, набагато досяжніші, ніж здається.

Дженні Ловсон «Несамовито щаслива»

Дженні Ловсон – не зовсім звичайна письменниця, оскільки письменниця вона радше «за інерцією», а по суті і в першу чергу ця любителька опудал – блогер, і то вельми успішний. А ще вона страждає на цілу низку психічних розладів, бореться з депресією, частими панічними атаками та автоімунним захворюванням. При цьому місіс Ловсон опублікувала вже 3 книги і започаткувала рух несамовито щасливих, про що не забула поінформувати публіку в одноіменній книзі. Насправді книга, яку можна назвати «маніфестом» руху, називається «Несамовито щаслива. Кумедна книжка про жахливі речі». І кожне слово тут є правдивим.

«Несамовито щаслива» – це друга книга Дженні Ловсон, яка вийшла друком 22 вересня 2015 р., менш ніж за місяць потрапила у трійку бестселерів New York Times Bestseller, а в липні 2016 очолила її.

Написана у звичній для авторки гумористичній манері, ця автобіографічна книга розповідає про постійну боротьбу Ловсон зі своїм «несправним мозком», який не втомлюється підкидати їй сюрпризи у вигляді затяжних депресій, раптових приступів паніки або безпричинної тривоги. При цьому, наприклад, загострення артриту теж ніхто не відміняв.

І ось одного дня Дженні Ловсон приймає геніальне в своїй простоті рішення: вона вирішила, що буде щасливою. І не просто щасливою, а несамовито щасливою, хай там що!

Що авторка для цього робить? Їде в Австралію обіймати коал в костюмі коали, купує кошик з панцира  броненосця, намагається змусити своїх котів катати на спині опудало єнота Рорі і ще безліч такого, що «нормальним» людям видається, м’яко кажучи, дивним. А в перервах між своїми витівками і дуркуванням Дженні відвідує психотерапевта, проводить презентації і зустрічі з читачами, підтримує та надихає людей зі схожими проблемами, у дуже специфічній манері свариться з чоловіком та виховує доньку. Власне, саме про це і розповідає «Несамовито щаслива»: про людину, яка не опускає рук, а бореться за кожну щасливу мить.

Книга складається з окремих розділів і нагадує вінегрет стилів і жанрів. Ось Ловсон доволі відверто розповідає про свій візит до гінеколога, ось пише про курйозний випадок з власного подружнього життя, тут бере інтерв’ю сама в себе, а вже в наступному розділі детально і з подробицями описує напад панічної атаки, де не залишилося й натяку на звичні для авторки легковажність та веселощі. І тоді книга одразу перестає бути смішною. Вона розповідає про людину, котрій погано і важко, яка страждає і щосили намагається вирватися з лап власної хвороби, виборсатися, протриматися на поверхні якнайдовше, достатньо довго, аби з'явився хтось чи щось, що стало б її рятівним колом.

Певною мірою «Несамовито щаслива» – це сміх крізь сльози, це боротьба без заявки на перемогу, але з недопустимим правом здаватися. Так, смішно читати про те, як доросла людина ховається від світу в ванній або грається з опудалом. Смішно, але крізь цей сміх і веселу браваду Дженні гострими колюхами пробивається її хвороба, могутня і таємнича сила, якій Ловсон намагається протистояти всіма можливими способами. Неможливими, до речі, теж. «Я змушую себе бути здоровою» –  каже вона і навряд чи хтось, окрім неї самої, знає, чого воно насправді коштує.

Але прикметно, що авторка не просить ані про допомогу, ані про співчуття чи жалість. Єдине, про що вона справді просить, – зрозуміти, що психічні розлади – це складний хімічний дисбаланс, а не просто «понеділок – важкий день». Зрозуміти, що коли людина з такими проблемами не може підвестися з ліжка, то це не тому, що не хоче, а тому, що вона справді не може і потребує допомоги, а не порад типу «просто не сумуй».  

«Несамовито щаслива» – це справді кумедна книжка про жахливі речі. Так, вона не завжди пристойна, а окремі розділи можуть здатися відверто вульгарними, і далеко не все з написаного Ловсон варто цитувати за обіднім столом, але якщо це допомагає комусь не потонути і надає сил, аби боротися далі, тоді так, я приймаю цю книжку. І не в останню чергу тому, що, можливо, це найкраща з мотивуючих  книг, яка  заставляє по-іншому поглянути на власне життя і нарешті починати потроху ставати несамовито щасливими. Ну і, звісно, пам’ятати, що будь-яка річ у всесвіті є або не є пандою.

ПОПЕРЕДЖЕННЯ: книгу не рекомендовано читати в громадських місцях і транспорті. Хіба що вам подобається відчувати на собі обурено-здивовані погляди тих, хто вважає, що голосно реготати на людях – це непристойно.

poster