Андрій Кокотюха "Справа отамана Зеленого"

Відшукати шматочки щастя, родинного тепла, затишку у своїй, вільній від ворога-окупанта, українській землі – мабуть, саме цього жадалося найбільше військовому лікареві Артемові Шереметі – одному із головних героїв роману Андрія Кокотюхи «Справа отамана Зеленого»… Та чи судилося здійснитися сподіванням молодого лікаря, котрий волею долі опинився у лавах війська отамана Зеленого (Данила Ільковича Терпила) – ватажка повсталих селян Трипілля, що воювали проти «червоної комуни»?

Читаючи цей історичний роман про події 1919 року, складається враження, що те, що зараз відбувається на окупованій частині Донбасу, є багато в чому повторенням подій, які більшовики творили на вулицях Києва у 1919 році: захоплення людей просто так на вулицях міста, а потім – вимагання від рідних затриманого викупу; цілковита невідомість щодо долі полонених; бажання насильно розповсюдити «рускій мір»; насильницьке захоплення території, комендантська година на вулицях міста; самовільне виселення містян з їхніх помешкань, бажання відновити так звану «Новоросію», тотальний грабунок, доноси, вселення в душі відчуття страху й терору.

Для мене ця книга стала не лише відкриттям для себе, як читача, творчості Андрія Кокотюхи, а й поповненням знань про таку малодосліджену і до цього часу неоднозначно трактовану сторінку історії України, як український повстанський рух першої чверті ХХ століття.

Змальовані в романі події постають перед читачем настільки реалістично, наче дивишся повнометражний художній фільм, або, принаймні, читаєш детальний сценарій такої стрічки. 

Письменник моторошно, правдиво, безкомпромісно, без пафосу, часто  зі страхітливими подробицями описує  жорстокі катування, допити чекістами затриманих людей.

В тексті роману подано посилання з короткими відомостями про всіх реальних історичних осіб, які діють на його сторінках, а також  з відомостями про історичні події та органи державної влади того часу. Такий прийом допомагає читачеві глибше зрозуміти контекст і відтворити для себе причинно-наслідкові зв`язки того, що відбувається в сюжеті книги.

Незважаючи на те, що описані в романі події відбувалися майже сто років тому, паралелі із сьогоденням є аж надто виразними, і це просто неможливо не брати до уваги. Наприклад, те, що професор Лев Павлович Єрмоленко є посередником у переговорах між родичами полонених заручників і чекістами, а логіку дій загарбників, які утримують полонених, навряд чи можливо передбачити: як тоді, в «чрезвычайной комиссии», так і тепер, у підвалах-катівнях бойовиків так званих «ДНР\ЛНР». Саме тому актуальність книги лише зросла у цей складний для України час.

Відсутність єдності, скоординованості дій між загонами повстанців у боротьбі за вільне майбутнє України, протиріччя між Симоном Петлюрою та Данилом Терпилом, неспроможність повсталих селян виступити проти комуністів єдиним спільним фронтом – ось головні причини поразки у цій війні… 

І знову перед читачем постають паралелі сучасної України, де й досі на східних теренах триває боротьба із тим самим одвічним ворогом – сусідом, хоч і під іншою сучасною назвою держави та вже не червоним стягом.

Іноді спадає на думку, що нас нічого не вчать уроки минулого,  нашої історії, адже  частина людей  на окупованій території  Донбасу, так само, як і ті, хто жили тоді у 1919-20-му роках, не зробили для себе власного внутрішньо свідомого вибору, на чиєму вони боці, які їхні справжні погляди та політичні вподобання?.

«Справа отамана Зеленого» - книга про вибір, боротьбу за цінності – криваву, виснажливу, але настільки справжню і вартісну, що повстанці готові віддати все, навіть власне життя, аби захистити найрідніших для них людей від наруги нелюдів – окупантів, звільнивши кожен метр рідної землі від ненависного чобота чужинця, для якого поняття людяність, совість, честь, свобода – то лише нічого не варті, пусті слова.

Характерними особливостями цього роману є документальність, адже вкінці книги у розділі «Післямова та подяки» письменник наводить історичні джерела, книги, розповіді та тексти науковців – дослідників, які використовував, працюючи над сюжетом своєї книги.

Вражаючий реалізм оповіді повною мірою дасть змогу читачеві відчути і зануритися в атмосферу тих подій: відчай, біль, страх, надію, зраду, нестримну жагу помсти, горе, яке, здається, не в змозі пережити… І навіть солодкі миттєвості кохання, коли усвідомлюєш, що кожна мить може стати останньою, проте дослухаєшся до слабких ударів коханого серця, бажаючи відвернути зловісне дихання смерті, що чигає на кожному кроці.

Роман можна сприймати по-різному, але можна сказати напевне, що він точно не залишить байдужим кожного, хто його читатиме і активізує інтерес до вивчення та пізнання історії нашого народу, відчитування тих сторінок національної пам`яті, які всіляко намагалися перекрутити, замовчувати, перетворити на «білі плями», які тепер маємо поступово заповнювати ми, щоб, пам`ятаючи уроки та помилки минулого, творити краще, світліше майбутнє.