Андрій Баумейстер: «Читаючи книги, ми творимо самих себе»

18.09.2020

Переглядів: 5485

http://chytay-ua.com/

Фото Oleksandr Panasiuk

Андрій Баумейстер - професор кафедри теоретичної і практичної філософії Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор філософських наук. Він є одним з найвпливовіших мислителів сучасної України. Професор Баумейстер відомий і поза межами академічного середовища, адже він є яскравим прикладом публічного інтелектуала, який має десятки тисяч підписників на власному Youtube каналі, а також є лектором в таких освітніх проектах, як OTIUM Academy і Cowo.guru.

Андрій Баумейстер для читачів онлайн-журналу Читай розповів про власну бібліотеку, користь від читання та про свої улюблені місця в Києві. Також поділився думками про електронні книги та роль художньої літератури у житті людей.

Про бібліотеку

М.П.: Розкажіть про вашу домашню бібліотеку часів дитинства? Яке враження вона на вас справляла?

У моєму дитинстві книжки були великим «дефіцитом». У книгарнях (а їх було багато) абсолютно неможливо було придбати те, що цікавило підлітка - Стівенсона, Жюля Верна, Фенімора Купера, Олександра Дюма, якісну фантастику (як радянську, так і західну). Тому головним джерелом для мене була міська бібліотека (спочатку дитяча, а потім юнацька). На книжку треба було довго чекати (стояти «в черзі»). Я більше пам’ятаю бібліотеку свого діда (він мешкав у старовинному приватному будинку в Дніпропетровську). В окремій кімнаті стояв великий чорний рояль і старовинна шафа з книжками 30-х-60-х років минулого століття (а частина книжок була і ще давніша). Це було одним з моїх найулюбленіших занять, сидіти біля шафи і гортати книжки.

Мені було 7-8 років, коли я захопився цим дивовижним заняттям. Досі пам’ятаю розкішні палітурки, яскраві ілюстрації, сприйняття на дотик книжкової «матерії», запах цих книжок. Протягом кількох років ці книжки «перекочували» до моєї домашньої бібліотеки. Більшого задоволення і глибшого почуття таємниці важко собі уявити. Це, до речі, відмінність від пошуки джерел в інтернеті. В електронних мережах ти маєш знати, що шукаєш. І те, що ти знайдеш – просто сукупність символів на екрані. А книжкова шафа, бібліотека чи книгарня приховують багато несподіванок і дивовижних відкриттів. Тут на тебе чекає багато випадковостей. Так можна і зустріти власне покликання, випадково знайшовши старий анатомічний атлас, підручник з хімії або «Етику» Спінози.

М.П.: На своїх лекціях ви розповідали, що ваша бібліотека знаходиться в трьох місцях. Розкажіть, що це за місця і як саме ви розподіляєте там книги? Можливо, за жанрами чи за роками видання?

Одна бібліотека у моєї мами. Це бібліотека мого дитинства і юності. Там в основному художня література і «товсті» літературні журнали. В квартирі, де я мешкаю, в основному наукова література (переважно іноземними мовами).

С.Б.: Яке має бути співвідношення художніх та нехудожніх книг у бібліотеці? Сьогодні можна почути думку, що художні книги не мають цінності, що увагу варто приділяти лише спеціалізованій літературі та нон-фікшн, а художню літератури замінило кіно і телесеріали. Яке місце художньої літератури в сучасному світі? 

Впевнений, що людина з семи до тридцяти років зобов’язана прочитати «великі» художні твори світової літератури. Художня література формує наш емоційний, образний та інтелектуальний світ. Ми вчимося співчувати героям, слідкувати за розгортанням сюжету, відповідати на головні «світоглядні» питання. Читач художнього твору є справжнім співавтором. Він творить світ у своїй уяві. Він активний співдієвець. До речі, читання книжок розвиває ті ділянки мозку, які відповідають за образне й аналітичне мислення. Спостерігаючи за відео-сюжетом, ми пасивніші, ніж коли читаємо книгу.

М.П.: Яка бібліотека (яку ви відвідали під час ваших подорожей) найбільше вас вразила? І чим саме?

Я відвідував і відвідую багато бібліотек. Найбільше мене вразила зала Національної бібліотеки у Відні. Своєю величчю і вишуканістю, високими стелажами, фресками, глобусами, скульптурами. Це справжній храм знань. Вразили бібліотеки понтифікальних університетів у Римі і Мілані. Цікаво було розглядати бібліотеку Фрідріха Великого у палаці Сан-Сусі і Шарлоттенбурзі (Потсдам і Берлін). Там книжки - частина інтер’єру палаців прусського короля (як відомо, він був прихильником стоїцизму і брав із собою у військові походи томик Сенеки). Варто згадати бібліотеку мюнхенського університету Людвига Максиміліана, де я колись стажувався. Стара будівля ЦНБ біля Червоного корпусу досі огорнута для мене якоюсь магічною аурою. Також мені дуже сподобалася бібліотека УКУ у Львові.

C.Б.: Ми живемо в епоху, коли є ілюзія легкої доступності інформації. Всього за один клік можемо отримати відповіді на складні питання. Зараз багато молодих людей мають бібліотеку в планшеті чи електронній книзі. Чи потрібна сучасній людині бібліотека як збірка паперових книг, яку важко перевозити з місця на місце і яка займає багато місця в будинку?

Електронні книжки не замінять паперових. Я в цьому твердо переконаний. Театр, опера, жива музика у концертних залах, живе спілкування особистостей, – все це залишається важливими явищами сучасного цивілізованого світу. Паперова книжка – це відчуття на дотик і на запах, це праця художника. І це доступ до «оригіналу». Електронна книжка завжди залишатиметься «копією». До речі, у Німеччині, паперова книжка не здає своїх позицій. Німці переважним чином читають паперові версії книжок.

Так, книжки «займають місце» у квартирі. Але без книжок квартира «безлика» і «мертва». Книжки на полиці, окрім того, заохочують до читання. Створюють особливу атмосферу. Мені не цікаво заходити до помешкання, де немає книжок. У цих помешканнях люди «не у себе вдома».

Відкрити книжку ввечері, біля лампи, погортати її, прочитати хоча б пару сторінок, - це ще й терапія. Ми так багато часу живемо в екранах гаджетів, в безглуздому шумі соціальних мереж, що читання книги – це справжній душевний відпочинок і відновлення сил. І розмова з автором без поспіху і напруження.

C.Б.: На лекціях ви розповідаєте про важливість постійного розвитку особистості, коли навчання для людини ніколи не завершується. Для навчання важливими є школа, університет, робота, семінари, навчальні курси. Скажіть, яке місце домашньої бібліотеки в процесі, який в англійські мові прийнято називати Lifelong learning?

Як я вже сказав, книжки на полиці заохочують, ваблять. Чого не скажеш про електронні версії. Електронні тексті – це споживання, фастфуд. «Споживання текстів». Окрім того, не всі книжки є в електронних версіях. Я в цьому давно переконався. Альбоми з мистецтва, з історії, спеціальна література (особливо німецькою, французькою, італійською та польською) – все це головним чином є тільки «на папері».

C.Б.: Зараз на ринку є величезна кількість книг. Дуже легко заплутатися в новинках, бестселлерах та списках книг “які кожен повинен прочитати”. З чого почати формування власної бібліотеки? Як не перетворити свою книгозбірню на суцільний хаос?

Ну, я тільки мрію про великі книгарні у Києві та інших місцях Украйні, де розбігалося б очі. Поки що у нас зворотна тенденція.

З чого почати? З книжок, які можна багато разів перечитувати. Софокл, Данте, Гете, Діккенс, Достоєвський, Платон, Декарт, улюблені поети. Нехай спочатку це буде кілька десятків книжок. Я от не уявляю, як можна читати Гете, Рільке або Пастернака «з екрану». Це святотатство. Я вже не кажу про електронну Біблію

C.Б.: Розкажіть про улюблені серії книг, які є у вашій бібліотеці. На що ви звертаєте увагу, коли збираєте ту чи інші серію? Яку роль має ім’я видавця? Чи можливі якісні серії інтелектуальної літератури на українському видавничому ринку?

Я спеціально не збираю якісь серії. Всі книжки, які я купую, так чи інакше пов’язані з моїми дослідженнями або духовними інтересами. Але, звичайно, є улюблені серії та видавництва. Назву, наприклад, німецькі видавництва C.H.Beck (München), Vittorio Klostermann (Frankfurt am Main), Suhrkamp (Frankfurt am Main), французьке видавництво Vrin (Paris), італійське видавництво Bompiani (Milano) (двомовні видання філософської класики), польське видавництво WAM (Kraków). З книжок цих видавництв складається значна частина моєї бібліотеки.

Звичайно, видавництва Оксфордського і Кембриджського університетів (наприклад, знамениті кембриджські «Компанії», присвячені окремим авторам). Завжди корисною є оксфордська серія A Very Short Introduction. Подобається серія In Via видавництва УКУ (двомовні видання філософської і теологічної класики). Просто естетичними шедеврами є книжки видавництва "А-ба-ба-га-ла-ма-га" (зрозуміло, це художня і дитяча література). Якісно видає книжки московський Інститут Гайдара, московське видавництво Альпина Нон-Фикшн.

Досвід серії In Via УКУ показує, що в Україні цілком реальні якісні серії інтелектуальної літератури. Відзначу також видання Декарта, Паскаля і Європейського словника філософій київського видавництва «Дух і літера» (в цьому видавництві є низка цікавих серій гуманітарної літератури). Хочеться підтримати бажання представників видавництва «Наш Формат» пропонувати найновішу інтелектуальні літературу українською.

Про подорожі і Київ

М.П.: У ваших лекціях в YouTube ви розповідаєте не тільки про книги, філософію і літературу. Часто можна почути від вас про подорожі. І ви дуже цікаво розповідаєте, як “читаєте” міста. Розкажіть, як прогулянка по місту може бути не лише видом відпочинку, а й цікавою інтелектуальною мандрівкою крізь історію міста, визначні місця та біографії людей, які там жили та творили?

Це окрема тема. Міста для мене – це знайомство з історією, з культурою, з часом і простором, з людьми, які жили і творили в цих містах і на цих вулицях. Я завжди відвідую палаци, парки, музеї, храми, книгарні. Блукаю вуличками і площами. Купую багато місцевих альбомів, книжок і журналів. Докладніше я розповім про це іншим разом. Це окрема велика тема.

М.П.: В які б міста залюбки повернулися ще раз? І чому?

Я повертаюся в багато міст, які раніше відвідував. Ці міста мене надихають, заряджають духовною енергією, наповнюють думками і почуттями, образами і переживаннями. Є міста, які я відвідував багато разів і хотів би до них повертатися знову і знову. Рим, Відень, Мілан, Амстердам, Брюгге, Париж, Верона, Венеція, Флоренція, Берлін, Мюнхен, Краків, Прага, Вюрцбург, Вроцлав, Стамбул. Дуже подобається Санкт-Петербург. Востаннє я відвідував це місто у жовтні 2013 року. Не знаю, коли ще раз доведеться туди повернутися.

Всі ці міста - цілі світи, в які хочеться занурюватися, які хочеться вбирати в себе, розгадувати їхні загадки і переживати їхню історію. Є міста, які я ще повністю не «зрозумів», не «відчув» (такі, наприклад, як Ганновер або Кельн). Є міста понівечені Другою світовою і радянським минулим, але зі своїм шармом і глибиною. Наприклад, Варшава. Дуже люблю невеличкі міста і зовсім маленькі містечка.

М.П.: Можете назвати улюблені місця в Києві? Ви проживаєте у цьому місті, хотілося б знати, чим вам подобаються це місто?

Улюблені місця в Києві? Свята Софія (і вся територія Софійського заповідника), Києво-Печерська Лавра, Покровський і Флорівський монастирі, Андріївський узвіз з Замковою горою, деякі куточки Подолу, Маріїнський парк, Володимирська гірка, вулиці Городецького, Шовковична, Інститутська. Дуже люблю Центральний ботанічний сад з монастирями (Іонівським зверху і Видубицьким знизу). Надихає панорамна алея над «київськими горами» - аж до Андріївської церкви. Нарешті, Голосіївський парк, який був свідком довгих розмов про Платона, Канта, Геґеля і Гайдеґера.

М.П.: Ви розповідали, що від час подорожей купляєте книги. Це спонтанні покупки чи заплановані заздалегідь? Які останні книги купили?

Так, я повертаюся з подорожей з повними валізами книжок. Якісь покупки заплановані. Але багато спонтанного. Останню «серію» книжок і альбомів привіз із Стамбулу. Це переважно історичні книжки німецькою і англійською мовами (історія Османської імперії, історія ісламу). В Києві щотижня  відвідую книгарні в центрі міста. Останнє, що я придбав буквально на днях: Ніл Фергюсон «Імперія», Дарон Аджемоґлу, Джеймс Робінсон «Вузький коридор. Держави, суспільства і доля свободи», Алан Гринспен, Адриан Вулдридж «Капитализм в Америке. История» та Юджин Роган «Арабы. История. XVI-XXI века». Дуже сумно спостерігати, як занепадають київські книгарні і як звужується вибір книг.

Про книги

C.Б.: Раніше в класичних гімназіях учні виховувалися на певному літературному каноні. Та ж університетська освіта включала в себе читання конкретного списку авторів та книжок. Двоє молодих людей могли легко порозумітися, незважаючи на те, що були з різних країн Європи, оскільки кожен з них читав «Фукідіда, Геродота та Платона, Гобса, Гюма та Берка». Вони були європейцями, яких сформував великий спільний культурний простір. Чи актуальний літературний канон в 21 столітті? Чи існує такий набір книг, які повинна прочитати кожна освічена людина?

Сьогодні важче визначити «обов’язковий» або «класичний» канон «освіченої людини». Я вважаю, що без такого канону у нас не буде спільного словника, спільного культурного досвіду і спільної пам’яті. Думаю, сьогодні має бути такий канон «людини світу», освіченої людини ХХІ століття.

М.П.: Чи ваші батьки прививали вам любов до читання? Можете згадати, що читали ваші батьки, коли ви були ще школярем?

Я рано залишився без батька (коли мені було 13 років), але пам’ятаю, що він читав класичні твори (Пушкіна, Гоголя, Толстого), журнали і газети. Незадовго до його смерті ми обговорювали «Дон Кіхота» Сервантеса. Треба мати на увазі, що це був початок 80-х років. Тоді далеко не всі видатні твори ХХ століття були доступними для широкого кола читачів. Тільки з 1988 почали видавати заборонену в радянський час літературу (художню, філософську, історичну). Але всі ці твори я вже читав сам.

C.Б.: Трішки провокативне запитання. Чому українська література не цікава школярам? Що вам не подобалося у вивченні літератури в радянській школі?

Велика література завжди виходить за межі локальних культур. Висловлю свою суб’єктивну думку. «Великі романи» формують молоду людину, ставлять філософські, «екзистенціальні» питання. Це велика світоглядна школа. Шляхи духовного розвитку героїв стають життєвою школою хлопців і дівчат всього світу. Коли письменнику вдається «схопити» ці «вічні» теми і виразити їх з належною художньою майстерністю, тоді національна література набуває статусу всесвітньої, універсальної. Написане в Україні має чіпляти читачів у Мексиці, Туреччині, Японії, Італії, Франції, Німеччині, в Канаді та Фінляндії, усюди.

Мені можуть сказати, що зараз в Україні є такі письменники. Можливо. Я не виключаю, що на мої судження впливає моя обмеженість і упередженість. Можу сказати, що «Антологія української поезії ХХ століття. Від Тичини до Жадана», видана "А-ба-ба-га-ла-магою", справила на мене велике враження. Але поезія справа неперекладна. Тут нічного не поробиш. Можна тільки радіти з того, що українська поезія ХХ століття – це справжній, глибокий і оригінальний світ. А от про прозу я такого сказати не можу. Втім, я не нав’язую своєї думки.

Що не подобалося в школі? Ми читали романи і повісті, в яких або нічого не відбувалося, окрім побутових описів архаїчного світу (але ж і архаїка може бути різною, подивіться, як Гектор прощається з сином і дружиною!), або зводило щелепи від радянської пропаганди. Були щасливі винятки (наприклад, Леся Українка), але вони радше підтверджували правила. Героям української літератури ХІХ і радянської літератури ХХ століття не вистачало історичних і філософських масштабів, ідейних злетів. Можливо, це занадто широкі узагальнення. Але ж я кажу про особисті враження. Про сучасну українську художню літературу я тут промовчу.

C.Б.: Чи варто приділяти увагу сучасній художній літературі, якщо вона не пройшла випробування часом? Чи варто читати лише тих, хто залишився актуальним через десятки, а то й сотні років? Якщо сучасну художню літературу варто таки читати, то як обирати авторів, щоб не натрапити на низькосортний художній твір?

Якби ж я знав правильну відповідь! Спочатку треба повернути культуру читання й інтерес до читання. Далі нехай це читання породжує зацікавленість і здивування в молодих і зрілих душах. А до класики можна поступово дорости. Все рівно є мода, є твори, які «на слуху» і які читає якесь покоління (у світі чи в Україні). Ми стали свідками цілого покоління, що виросло на Гаррі Поттері. І це, наскільки я можу судити, чудове покоління. Але я знову узагальнюю, багатьом це може не сподобатись.

C.Б.: Ви проводите майстер-класи, які можна відвідати вживу чи переглянути на YouTube, де демонструєте, як глибше можна читати художню літературу, а також показуєте, що художній текст багатошаровий і його цікаво розбирати на дрібніші деталі. Як правильно підійти до читання великих книг? Чи існують якісь правила, згідно з якими потрібно читати “Божественну комедію”, “Фауста” чи романи Бальзака?

Звичайно, вдумливому і повільному читанню треба вчитися. Грамотності тут недостатньо. На своїх практикумах я намагаюся показати, як читати «великі книги». Мене тішить, що все більше людей відкривають для себе світ книги, усвідомлюють важливість читання.

І останнє питання: в чому сила книг?

Читаючи книги, ми творимо самих себе. Великі книги роблять нас зрілими і розвиненими особистостями. Якщо казати про духовне формування, то і в ХХІ столітті книгам немає жодної альтернативи.

Бесіду вели: Мар'яна Паславська і Станіслав Бондар

Мар`яна Паславська

Редакторка, відповідальна за SEO сайту.

Сторінка автора в Facebook

author photo
poster