Освідчення мові та свідчення війни – тур «Скрипниківки» Сергія Жадана у плацкарті

Сергія Жадана давно називають чи то класиком, чи то мейнстримом. Гадаю, ці соціокультурні явища апріорі приречені перетнутись. Особливо коли йдеться про успішного і багатослівного автора, який давно став інтермедіальним.

І ось після (пере)прочитання “Скрипниківки”, що вийшла у серпні 2023 року у видавництві Meridian Czernowitz, запитуєш себе не хто такий Жадан, а яка різниця, як ми декодуємо Жадана, якщо ми його все ж декодуємо?

Всім потрібні нові поети

Про це каже Сергій Жадан у збірці “Скрипниківка” — його крайньому поетичному дітищі. Він так і пише у своєму тексті: всім потрібні нові поети. А що ж тоді старі? – запитуєш себе мимовільно. Куди подіти старих поетів, голос яких продовжує лунати? На щастя, Жадан достатньо послідовний, щоб відповісти на ці питання і дати в руки читачів розгадку, повʼязану з поезією сучасною.

У “Скрипниківці” є чіткий поділ: вірші, написані до повномасштабного вторгнення, павза і вірші повномасштабновоєнні.

Велика радість, що Жадан постійно проставляє дати своїх текстів і за ними можна стежити, фіксувати їхні зміни, проводити обчислення й аналіз. А якщо постаратися — навіть передбачати. Проте зараз про інше: Жадан послідовний у своїх текстах і судженнях. Автор вміщує у першій частині збірки вірші 2021 року, тобто ті, що написані до вторгнення.

Ми можемо припускати, що Поет передбачав, відчував наближення біди, але відверто кажучи — для Сергія Жадана війна була частиною буденності роками. Тому його вірші 2021 року пронизані коліями залізниці, по яких їдуть люди зі східних домівок у пошуку прихистку і поруч з ними їдуть жаданівські вірші — гострі та відважні.

Автор умістив до збірки тексти, повʼязані з мертвими поетами, їхніми голосами, роллю і цінністю, яку вони витворюють досі. Вірш “З усієї літератури” увійшов до “Скрипниківки”, а ще він увійшов до футуристичного проєкту “Фокстроти”, де зібрані тексти поезії Розстріляного Відродження.

Перед вторгненням Жадан прагне до предків, тому увесь час покликається на них у тестах. Він звертається до них, веде діалоги (проте ми чуємо лиш один бік – земний, авторський). Жадан постійно вертається у своїй риториці до Розстріляного Відродження, до всіх, хто став його особистим каноном.

Він дивиться на цих мертвих поетів і трохи іронізуючи намагається знайти місце для себе у майбутньому. Або відповісти на питання своїх читачів: що таке поет-класик нині і як до нього ставитись. Автор приходить до неочікуваних висновків:

“Добра туристична розвага –

ховати поетів поруч із торговими центрами.

Поет має бути корисним навіть по смерті”

Тобто роль Поета у житті міста значна, навіть якщо частина його жителів і гостей навіть не впізнають могилу Поета при зустрічі. Жадан для цього продовжує: “згадуймо хоча б якісь вірші, почуті в дитинстві”. І відповідає таким чином на питання, яка роль поетів у місті. Його роль, каже Жадан, — бути корінням для проростання нових дерев, ставати міцною опорою для тих, хто її потребує. А потребують опори, як виявилось, усі.

Сергій Жадан у вірші “Відчуття, ніби щороку..” пише про циклічність згадування поетів, вбитих восени. Він за Целаном (“Фуга смерті”) описує їх такими, що лежать у повітрі.

У прохолодні східноєвропейські ранки хочеться читати про своїх поетів, відчувати їхній погляд і подих, усвідомлювати вагу їхніх слів. Важливо усвідомлювати силу чи то фантастичність колективної памʼяті й відчитувати у модерних словах Сергія Жадана покликання на поетів Розстріляного Відродження. Напевно у цьому гіпертексті українськості, витвореної Поетами, і є сенс.

На корінні, необхідному для нормального життя, Жадан не зупиняється. Він питає, хто такий Поет сьогодні і яка його роль чи не-роль зараз, у розпал війни. Про це він з болем, досадою і самоіронією питає у тексті “Достатньо болюче”.

Зрештою ми підходимо до питання назви збірки. “Скрипниківка” — як відголос омріяного майбутнього, що назавжди залишиться десь на узбіччі історії. Покликання на тих самих Мертвих Поетів, які виявляються достатньо живими досі, щоб говорити однією мовою. Тексти, присвячені їм, звучать як язичницькі замовляння чи християнські молитви. Уся скрипниківка з її правописними нормами — зашифрована українська ідентичність, яка проростала в асфальті країни рад.

Поезія, створена у час повномасштабного вторгнення починається від червня. Між кінцем 2021 і червнем 2022 стається прірва лютого. Виявляється, навіть багатослівному Жадану загрожує оніміння від болю. Вірші другої частини кардинально відрізняються від тих, що в попередній. Жадан у них не впадає у рефлексію і не мислить, хто він і навіщо. Такі роздуми можуть становити загрозу його скрипниківці.

Проте він не покидає тему рефлексії, бо опосередковано рефлексує про наше спільне майбутнє. У тексті “І варто памʼятати” Жадан передбачає рефлексію, яка стане можливою, коли смерть “зійде на нічній безіменній станції”, але поки усі ми, Мертві Поети та вірші Жадана їдемо з нею на сусідніх полицях плацкарту.

Читайте також: Хай ці вірші стануть присудом: антологія воєнної поезії «Поміж сирен»

Підтримати проект