Аґата Крісті «Смерть на Нілі»

31.12.2020

Переглядів: 1130

http://chytay-ua.com/

Коли в мене нечитун, а почитати щось хочеться (книжкова ломка - то дуже небезпечна річ), я беруся за перевірених авторів. З Аґатою Крісті я завжди знаю, що отримаю те, що хочу, і навіть більше)

Як не дивно, але "Смерть на Нілі" досі залишалася непрочитаною, хоча сюжет я знала, і хто вбивця також – колись давно подивилася фільм з Пітером Устіновим в ролі Пуаро (так, Девід Суше – найкращий і все таке, але, виявляється, були й інші Пуаро та екранізації поза серіалом. Тож не варто напосідати на Кеннета Брану). 

Даний роман – типовий для Аґати Крісті камерний детектив, коли всі підозрювані зібрані в одному місці і практично кожен має мотив. Та й вбиті починають множитися при розгортанні сюжету. І до всього є ще кілька ліній, що також вимагають розслідування. Коротше, персонажів чимало (список "хто є хто" дуже знадобився б), більшість знайомі між собою (це ж треба було пхатися аж в Єгипет, щоб зустріти того, кого волів би більше не бачити, – в першу чергу це стосується Пуаро) і на прогулянковому пароплаві вирують аж ніяк не англійські пристрасті. А оскільки найновіших досягнень науки в розслідуванні тоді ще не застосовували, залишається довіритися "сірим клітинам" Еркюля Пуаро. 

Когось може здивувати, що я взялася читати роман, головна інтрига якого була вже відома, проте з Аґатою Крісті навіть це не є проблемою, адже тоді починаєш відшуковувати підказки і прорахунки авторки, а ще більше уваги звертаєш на другорядних персонажів, які, як завжди, прописані незгірше, а то й детальніше за головних. Мабуть, королеву детективів я люблю не стільки за сюжетні ходи, скільки за майстерно прописаних персонажів. Будь-яких. Навіть тих, що відіграють найменшу роль.

Адже найчастіше саме в таких персонажах Крісті закладала ті специфічні проблеми, що були притаманні саме її часу, - сьогодні їх назвали б пасхалками. Звісно, це лише моя думка, проте, наприклад, вже в кількох її романах мені зустрічалися персонажі-іноземці, ставлення британців до яких було, щонайменше, підозрілим, що формувало безпідставні звинувачення. 

В даному романі подібним другорядним персонажем є молодий комуніст, над яким авторка добряче познущалася (модне слівце «постібалася» теж підійде), хоча, як на мене, непоганий хлопчина. Цікаво, чи знала авторка про те, яким жахіттям обернулося втілення комуністичних ідей в реальному житті, чи їй просто не подобався сам рух, однак даний персонаж змальований  дещо стереотипно та, водночас, в’їдливо.  Що цікаво, у фільмах в нього геть інший фінал.

Також не обійшлося тут і без італійця, і теж з соціально-політичним підтекстом. Як на мене, ця лінія була зайвою, перенасичуючи й без того заплутаний сюжет та додаючи персонажів. Зате розкритою наприкінці. Щось не пригадую в Агати Крісті незавершених сюжетних ходів – в неї вистрілюють всі рушниці. 

І любовна лінія наявна – куди ж без неї. В книзі їх кілька: одна дуже драматична, інша якась несмілива, а ще є з несподіваним вибором).

В кожному романі Аґати Крісті є своя родзинка. Зазвичай це стосується особи вбивці і способу чи обставин вбивства. Ця книга не є винятком. Звісно, переплюнути "Вбивство в "Східному експресі" важкувато, але тут також є чому подивуватися. Наприклад, зухвалості злочину. І його невідворотності, закладеної в особистості злочинця. І тому, як легко обманути читача. Бо вкотре авторка тицяє носом в те, що не все побачене на власні очі є реальністю. Щоправда, вона залишає підказку в єдиному невідповідному рухові, що повинен муляти уважному читачеві, але то така дрібна деталь, що потрібно бути Еркюлем Пуаро, аби звернути на неї увагу (чи знати, хто вбивця). 

А ще тут є екзотичний антураж – милий авторці Єгипет (недарма ж події єдиного історичного детективу Крісті також відбуваються саме в цій країні, хоч і за кілька тисячоліть до), піраміди, подорож по Нілу…

Сьогодні, перечитавши гору детективів і ще стільки ж передивившись сучасних серіалів, розкриття злочину викликає чимало питань, бо ж «де докази?». Та Пуаро так все логічно розкладає по поличках, що не повірити йому не можна. І тут мені спадає на думку, що адаптувати детективи Агати Крісті до сучасних реалій практично неможливо саме з цієї причини. Бо ж одразу – відбитки пальців, мікросліди і таке інше. Тож всі кіноадаптації неминуче повертатимуть нас в 30-40-і роки минулого століття, що теж непогано). 

Я ще довго можу ходити колами навколо сюжету, щоб бодай комусь не наспойлерити і водночас якось розхвалити книгу. Тому просто зроблю порівняння з екранізаціями (враховуючи, що чергова на носі).

Порівнювати книгу та її екранізації – найневдячніша справа. Бо і те не так, і те, і третє, і десяте, а ти все одно як та миша з кактусом).

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Кіно і екранізації: від Шекспіра до "Привида в опері"

Власне, спочатку я подивилася екранізацію з Пітером Устіновим (1978), потім через енну кількість років прочитала книгу, потім ще раз подивилася ту ж екранізацію (освіжити в пам'яті) і на десерт - третій епізод дев'ятого сезону з Девідом Суше. 

Фільм 1978 року – то просто зібрання зірок тих часів, Жаклін там неймовірна (Міа Ферроу, нікуди не дінешся), Ліннет не книжна, проте розумієш, чому її хочеться прибити, а Саймон, як на мене, ідеальний просто. Саломея Оттерборн у виконанні Анжели Ленсбері дійсно нахабно привертає до себе увагу (трохи дивне відчуття, бо цю актрису здебільшого асоціюєш з Джесікою Флетчер з «Вона написала убивство», а тут геть інший типаж письменниці). 

Але є значний недолік, як на мене, - позбулися кількох персонажів з книги, прибрали деякі лінії. На сюжет, однак, це мало вплинуло. Але викинуту Корнелію Робсон і перероблену Розалі (Олівія Хассі зіграла непогано, але то не Розалі) мені було шкода. 

Екранізація з Девідом Суше виявилася ближчою до оригіналу, хоча й тут знехтували однією з ліній, приєднавши її до іншої. Корнелія тут вже була, і навіть Розалі відповідала прототипу, зате цього разу позбулися медсестри Бауерс, яку в фільмі 1978 грала Меггі Сміт. І знову не використали тих самих персонажів - вочевидь, і в сучасній екранізації ми не побачимо Рікетті та Фенторпа. 

Коротше, якщо читати, а потім дивитися - то набагато цікавіше, бо можна вдосталь набризкатися жовчю)))).

Коли там прем'єра?)))

P.S. В книзі є фото з цьогорічного фільму. Ґаль Ґадот - блондинка Ліннет, ага, аякже...

P.S.S. А трейлер нової екранізації взагалі вводить в ступор. Треба було залишити прочитання книги на післяперегляд))))

P.S.S.S. КСД затвердило вкрай недолугу анотацію – розкриває половину сюжету, тож її краще не читати.

poster