онлайн-журнал про книги та літературу
Оскар… Що ми уявляємо, коли чуємо цю назву? Розфуфирених зірок у безкінечних спалахах фотокамер? Нескінченний багатоголосий гул спостерігачів, який вже сто років повторює як мантру: «Оскар» вже не той!(a.k.a. «раніше було краще»). Так. Вам не почулося. Цю геніально свіжу думку почали поширювати ще до Другої світової. До речі, щодо пострадянських країн це взагалі дивно звучить, оскільки в СРСР не транслювали церемонії «ворога», а навіть коли якась стрічка виборювала нагороду, її отримував не особисто режисер, а «вєсь совєцкій народ» в особі представника спецслужб.
Можливо також, що ви вчитуєтеся у список лауреатів премії, бо зробили ставку на переможця? Насправді, всі відповіді вірні, але не вичерпні, бо як не дивно, «Оскар» – це про фільми, а не про церемонію. Так, саме про стрічки, які ви або відкриєте для себе, або які пройдуть повз вашу увагу.
Картини, що приймають участь в оскарівських перегонах, несуть на собі значно більшу місію, ніж здається на перший погляд. Вони, як дзеркало, відображають актуальну повістку і несуть на собі «печатку часу».
Через десять-двадцять років кадри із нинішнього нагородження виглядатимуть дивно і цікаво. А ще через двадцять – ностальгічно. І це навіть без згадки про дивні часи пандемії, масок, безконтактних термометрів і зум-конференцій. Додайте сюди #metoo, яке передало естафету #BLM, – і матимете дух епохи as it is.
А тепер головне. Оскарівські стрічки, як це не дивно, єднають світ. Незважаючи на те, що кіноакадемія американська, їх обговорюють у всьому світі. І чимдалі, тим більше кіноакадемія відкривається світові.
Зовсім нещодавно в ряди академічного кіно змогли прорватися латиноамериканські «аміґоси» (Іньярріту – два режисерських «Оскари» поспіль, Куарон – три болванки в 2019 і дель Торо, що таки підкорив академію своїм метасвітом монстрів), а буквально минулого року було здійснено остаточний переворот кіносвіту (головну нагороду вперше в історії здобула корейська стрічка). Є надія, що й інша крига скресне, і титул кращого режисера перейде в жіночі руки, вдруге за всю історію.
«Трес аміґос»: Альфонсо Куарон, Алехандро Іньярріту і Ґільєрмо дель Торо
Як тільки скляна стеля розбивається, і відкриваються ворота – за кілька років обов'язково з'являються нові творці, що разом зі своїм новим баченням несуть свіжий вітер у кіномистецтво. Що може зрівнятися з відчуттям, коли у запиленій задушливій кімнаті відчиняються навстіж вікна, і в приміщення вривається свіжий вітер. Як співала одна німецька група, Wind of Change.
Тож вашій увазі пропонується прогулянка у примарний світ кіно, що зможе розширити ваш світогляд чи хоча б спонукатиме до нічних прогулянок Вікіпедією. Адже пошук зв'язків між стрічками, перегляд фільмографій режисерів і акторів, завантаження саундтреків – це все точно робить нас багатшими і цікавішими у спілкуванні.
АКТУАЛЬНА ПОВІСТКА, ЙДЕМО ПО НАРОСТАЮЧІЙ
1.#BLM ближче, ніж здається
Зрозуміло, що те, від чого особливо сильно трясло Америку весь рік (окрім пандемії), не могло не мати впливу на кіно. І тут вплив простежується на кількох рівнях.
Перший – поверхневий. Банальне додавання місць серед номінованих для акторів-афроамериканців.
Другий – зйомки байопіків про реальних історичних осіб неєвропейської зовнішності.
Третій і найкрутіший: фільми з чорними акторами на загальнолюдські теми, так званої ери постмунлайт. Що означає постмунлайт? Це означає, що найвища нагорода «чорного» фільму, знятого режисером-афроамериканцем, вже була (а до того перемагав фільм, що в лоб засуджував рабство в США)! А це значить, що сам факт перемоги вже здобуто, і можна видихнути, заспокоїтися і повертатися до фільмування стрічок, що будуть звертатися до загальнолюдської проблематики. І зараз тут присутні фільми з усіх цих трьох щаблів.
Чому це повинно бути цікавим пересічному українцю? Здавалося б, де ми, а де боротьба з расизмом. А дуже поруч. Бо дуже спрощуючи, конфлікт білого рабовласника і безправного раба на наших землях в той самий час уособлював поміщик із Москви чи Санкт-Петербургу і безправні кріпаки (Тарас Григорович не дасть збрехати). І якщо на американському континенті раби збирали бавовну і рабинь ґвалтували рабовласники, то у нас раби-кріпаки збирали зерно, а кріпачок ґвалтували поміщики. І колір шкіри в даному ракурсі вторинний. Зневажливе ставлення, не вважання за людину, обмеження освіти. Чи не одне й те саме відбувалося і там і тут?
Рівень 1. «Ма Рейні, мати блюзу» / Ma Rainey's Black Bottom. Реж. Джордж Сі Волф
Про що фільм? Про блюзовий ансамбль на чолі з харизматичною дамою Ма Рейні у виконанні незрівнянної Віоли Девіс (в дикому гримі, якщо не знати, що то вона, можна і не впізнати). Фільм, насичений діалогами, що влучають просто у ваше серце. Все це знято на основі п'єси, фільм камерний, класичний – єдність дії, часу і простору. Додайте сюди якісну музику і чудову гру акторів, помножену на задимлену і неповторну атмосферу 20-х років 20 століття, і матимете фільм «Ма Рейні, мати блюзу».
На що звернути увагу. Тут все просто. Це остання роль Чедвіка Боузмана, який до того декілька років боровся з онко. На жаль, хвороба перемогла. А нам від безсумнівно талановитого актора залишилися його роботи, найяскравішою з яких є саме ця – його «лебедина пісня». І так, окрім того, що вона остання, вона дуже виразна. Один монолог просто пробирає до глибини душі.
Що гуглити. Погугліть вже врешті-решт, хто такий Чедвік. Його боротьба з хворобою, про яку всі бояться навіть думати, цього варта. Якщо він все ж таки отримає «Оскара», то приєднається до потужної компанії, ставши поруч із тим самим Хітом Леджером.
Рівень 2. «США проти Біллі Холідей» / The United States vs. Billie Holiday. Реж. Лі Деніелс
Про що фільм? Це вже другий байопік про співачку Біллі Холідей (в першому, 1972 року, головну роль виконала співачка Дайана Росс). Біллі Холідей присвячують твори і сьогодні (як-от група U2, наприклад). Біллі Холідей без сумніву є чи не найяскравішою зіркою джазу свого часу. Посмертно вона отримала «Греммі» за досягнення. Але, як можна здогадатися, для фільму цього не достатньо. Для цього потрібна драма, заснована на важкому життєвому шляху головної героїні.
А тут реально є де розгулятися. Виросла вона без батька. Мати-проститутка. Дитиною мати змусила її «працювати». Зараз мама перша б загриміла за таке. А тоді… А на початку 20 століття… не повірите. Засудили дитину! Так! І таке в США було. Посадити дитину за те, що її шантажем і силою змушували займатися проституцією. Як вам таке?
Так чи інакше, дитя виросло і стало артисткою. І тут почалося найцікавіше. Біллі заспівала пісню Strange Fruit. Вам ця назва ні про що не скаже, але для тогочасної Америки вона мала ефект бомби.
Фруктом у пісні називаються жертви безчинства, суду Лінча, які висіли, підвішені на деревах. Дикунство. Спіймати тих, хто проходив поруч, звести наклеп і вчинити розправу. Для того, щоб вам було легше уявити, заплющте очі і уявіть аналогічні дії щодо українців, яких катували без суду і слідства.
За виконання цієї гостроактуальної пісні на Біллі завели купу справ. Оголосили дівчину-співачку ворогом держави! Так-так. Одна лише пісня про безвинних жертв катувань так налякала спецслужби Америки, що вони позбавили Холідей права на виступи. Але вона не зігнулася і співала далі. Спецслужби купили її чоловіка. Власне, обох, які доносили на свою дружину. Розумнички! Під цим пресом Біллі почала вживати заборонені речовини. І дуже рано пішла з життя.
На що звернути увагу. Звичайно, на Андру Дей, виконавицю головної ролі, яка, власне, і сама є співачкою, а це її кінодебют. За нього Дей вже має «Золотого Глобуса». Ну і на Гарета Хедлунда, що грає мерзотного працівника спецслужб, тобто попереднього чоловіка Кірстен Данст, а нинішній її чоловік буде просто зараз у наступній картині, у ролі…. мерзотного працівника спецслужб!).
Що гуглити. У це важко повірити, але Андра Дей настільки круто виконує незвичні для неї співочі партії, що треба полізти і погуглити, як вона співає в реальності. Який її стиль. Неймовірний дебют. Нехай і далі радує нас новими ролями.
Рівень 3. «Іуда і Чорний Месія» / Judas and the Black Messiah. Реж. Шака Кінг
Про що фільм. Фільм, що завершує цьогорічне #blm-тріо, має назву, що просто в лоб спойлерить сюжет, оскільки відсоток людей, які знають, хто такий Іуда, як він вчинив, скільки заробив і що зробив після отримання платежу, наближається до ста відсотків (для представників західної цивілізації точно). От власне, це і є сюжет фільму. Тільки в ролі Іуди маємо напівкримінального елемента, якого беруть на гачок спецслужби, і навіть не за срібняки, а під загрозою ув'язнення роблять йому пропозицію, від якої неможливо відмовитися: втертися в довіру до місцевого ватажка руху «Чорних пантер» і допомогти цим самим спецслужбам ліквідувати останнього. На реальних подіях. Реальний «Іуда», до речі, вчинив так само, як і той, що у Вічній книзі. Тобто, інтриги нема. І це зроблено режисером навмисне.
На що звернути увагу. Як вже написано вище, сюжет відомий і передбачуваний. Але несподіванкою є те, як саме відбувається ліквідація. Чому ж на перший погляд невинний ватажок так налякав органи. Тільки з другого перегляду авторка статті зрозуміла, що проблематика фільму набагато ширша. Режисер показує, що відбувається, коли певна група людей замахується на створення «держави-в-державі». Грубо кажучи, грабувати перехожих для держави не страшно. А от збирати кошти на освіту дітей у школах, де їх вчать не тому, що треба (з точки зору спецслужб) – це дуже страшно і становить загрозу усьому державному ладу. Аж так, що ці школи треба випалювати дотла. Нехай краще ті діти будуть без освіти, аби не з ідеями про рівні права. Ще грубіше кажучи, сиди і не рипайся. Знай своє місце.
Деніел Калуя в ролі Фреда Хемптона (ліворуч) та Фред Хемптон, лідер «Чорних пантер» (праворуч)
Здавалося б, про фільм вже все сказано. Але ні. Бо він отримав дві акторські номінації: Лакіт Стейнфільд за роль «Іуди» і Деніел Калуя за роль відповідно «Чорного Месії». Ці двоє вже зустрічалися на одному знімальному майданчику, а саме у чи не найяскравішому фільмі попередніх років – «Геть». Тут вони знову разом. І якщо Калуя вже більш-менш себе заявив (як мінімум у серіалі «Чорне дзеркало», а для маленьких – у Марвелі), то для Стейнфільда все тільки починається (в тому числі є надія, що він повернеться до своєї ролі в циклі про «Дістати ножі»). Хлопці талановиті, яскраві і молоді. Все в них попереду.
Що гуглити. Просто зараз, після статті, подивіться неймовірне кіно «Вибачте, що турбую» 2018 року. Ви його ніколи не забудете, а заодно відпадуть питання, хто такий Лакіт Стейнфільд, і чому він вартий хоча б номінації.
Жіноча помста – зовсім не те, чим вона здається2.Суперечлива перспектива в погляді Емеральд Фіннелл
«Перспективна дівчина» / Promising Young Woman. Режисерка Емеральд Фіннелл
Про що кіно. Гостросоціальна суміш чорної комедії з трилером про жіночу помсту. Головна героїня мститься за давно померлу подругу, яка покінчила з собою, не витримавши болю після групового зґвалтування і поширення всього цього на відео серед одногрупників.
На що звернути увагу. На оманливий сюжет. Хочеться обійтися без спойлерів, але в цьому фільми все видається не тим, чим здається на перший погляд. І навіть якщо тематика фільму вам не цікава, за сюжетом ви будете спостерігати, не відволікаючись. А Керрі Малліган і в ролі психопатки прекрасна. Це поза тим, що цього ж року у неї номінації на BAFTA за чудовий фільм «Розкопки». І пам'ятайте, жіноча помста в реалі і в кіно – різні речі, каже нам режисерка і закінчує все неочікуваним фіналом.
Що гуглити. Якщо ім'я режисерки здається вам знайомим, то вам не здається. Емеральд Фіннелл ви могли бачити в титрах переможця серіального блоку цьогорічного «Золотого Глобуса», а саме в серіалі «Корона» (той, що про Віндзорів, а не про пандемію). Так от, в серіалі про важке життя британських королів режисерка цього фільму грає жінку на ім'я Камілла, та, що Паркер-Боулз. Ну а ще вона одна із шоураннерів серіалу, де ніяк не вб'ють ту Єву.
Ліричне кіно про маленьку людину3.Справжній фемінізм – у професіоналізмі. Слово надається Хлое Джао, режисерці.
«Земля кочівників» / Nomadland. Режисерка Хлое Джао
Про що кіно. Ліричне кіно, антироуд-муві про маленьку людину, що втратила все, і вирушила в дорогу. Все життя – дорога. Це наче б то і є головна метафора фільму, якби окрім неї в фільмі не було б нічого більш важливого.
Головна героїня, доросла жінка Ферн, колесить Америкою в пошуках себе, а глядач не може відірватися від екрану, настільки дійство заворожує. Фільм «Земля кочівників» знятий не відомою загалу режисеркою китайського походження. Знятий за умовні три копійки. З професійних акторів – лише Френсіс Макдорманд і Девід Стретрейн, причому останнього, швидше за все, і не знає ніхто. Решта персонажів зіграні непрофесійними акторами, найчастіше люди грають самих себе.
Наперед треба зазначити, що усі нагороди, які стрічка вже отримала, – заслужені і справедливі. Давно на екрані не було такої щирої і тонкої історії, яка так чи інакше знайде шлях до серця чи не кожного.
На що звернути увагу. Операторська робота, без якої фільм не відбувся б. Кінематографія стрічки – це щось особливе і словами не передаване. Оператором стрічки, до речі, був чоловік режисерки Хлое Джао – Джошуа Джеймс Річардс. А ще на музику.
Що гуглити. Зникле місто Емпайр, окрім того, що є реальним, є ще й метафорою, починаючи від самого слова. Емпайр = імперія. А імперії зникають, розчиняючись в попелі десь посеред шляху між горами і океаном.
Тримаємо кулачки за Хлое. Можливо, цього року скресне скляна стеля і вдруге за всю історію «Оскар» за режисуру потрапить в ніжні жіночі руки.
Хлое Джао, американська режисерка китайського походження
Всі щасливі родини щасливі однаково, а всі родини переселенців нещасливі по-різному4. Тема мігрантів розкрита. Чи ні?
«Мінарі» / кор. 미나리; англ. Minari. Реж. Лі Айзек Чун
Про що фільм. Американська стрічка, знята американським режисером корейського походження, спродюсована компанією Бреда Пітта, що розповідає сумну, але світлу історію родини мігрантів, у яких «все сталося не так, як гадалося».
На що звернути увагу. На дві акторські номінації: Стівен Юн на головну чоловічу роль (грав батька родини мігрантів) і це перша в історії така номінація для актора азійського походження, та Юн Ю Чжун – другорядна жіноча роль (бабуся, яка іскрить оптимізмом).
Що гуглити. Корейську діаспору в США. Як вже було написано, просто після статті вмикайте «Вибачте, що потурбував». Там не тільки Лакіт Стейнфільд, але і Стівен Юн є. Два в одному.
5. Завжди актуально. Особиста трагедія і її прийняття (одразу дві картини)
На дворі 21 століття, вітер змін дмухнув і змів з рядів оскарівських фільмів стрічки-колосси, у яких бюджети починалися від 200 млн умовних одиниць, а режисером міг бути виключно поважний пан 60+. Прекрасно, що завіса відкрилася, і ми отримали змогу насолоджуватися маленькими незалежними фільмами, часто-густо від режисерів-дебютантів, проте з власним баченням і свіжими ідеями. Зараз мова піде про дві ну дуже маленькі, можна сказати, інтимні картини, які попри все піднімають теми, що будуть близькі кожному.
Перший маленький фільм: «Звук металу» / Sound of metal. Реж. Даріус Мардер
Про що фільм. Картина «за три копійки» за оригінальним сценарієм від режисера-дебютанта зробила неймовірне: потрапила в номінації на головний фільм, оригінальний сценарій і головного актора. Дивина. Або ні? Треба лише згадати, що режисер-дебютант до того написав сценарій до складного і багаторівневого фільму «Місце під соснами». Тепер все стає на місця. Додайте до цього тему втрати слуху і поступового занурення в суцільну тишу, і ви матимете тему, яку зрозуміє кожен. Як здолати внутрішній біль? Як прийняти себе нового? Як по-новому вибудувати стосунки з коханою людиною? Як жити далі, якщо до того ти був музикантом і все твоє життя було зав'язане на звуку?
На що звернути увагу. Тут без варіантів. На виконавця головної ролі, неперевершеного, одного-єдиного в своєму роді – Різа Ахмеда. І так, якщо просто зараз ви наморщили носика – вітаю вас. У Різа, наприклад, предки були індійськими філософами ще в 17 столітті. А його дідусь – перший в Індії суддя, призначений британською короною з числа місцевого населення. Цікавий спадок від предків егеж.
А самого Різа ви точно бачили, навіть якщо не звертали на нього увагу (хоча це важко, зважаючи на неймовірну глибину його погляду і потужну гру).
Другий маленький фільм: «Фрагменти жінки» / Pieces of a Woman. Реж. Корнель Мундруцо
Про що фільм. Картина починається довгою сценою домашніх пологів. Все йде не так, як треба, і дитина помирає. Але це тільки початок. Далі нам, власне, і доведеться спостерігати, як головна героїня збирає себе по шматочках і вчиться жити далі. Фільм вдало поєднує різні стилі, жанри і показує неймовірну глибину. Трагедія головної героїні зрозуміла кожному, а багатьох ще й зачепить так, що кілька днів тільки про це і думатимете.
На що звернути увагу. Кого цьогоріч дуже шкода, так це Ванессу Кірбі. Безумовно талановита актриса, яка вміє і в кіно, і в театр, зіграла найсильнішу роль у своїй кар'єрі і потрапила під каток хейту щодо свого екранного партнера. Так, весь бруд щодо її кіношного чоловіка Шайі Лабафа не міг не потопити весь фільм, в тому числі каменем на дно потяг і Ванессу. А вона напрацювала на статуетку.
Якщо вам ім'я Ванесса Кірбі здається знайомим, але ви не пригадуєте, як вона виглядає – так це ж принцеса Маргарет з перших сезонів вже згаданого вище серіалу «Корона».
6. Ці дивні європейці зі своїми проблемами. Зараз це – алкоголізм
«Ще по одній» / дат. Druk. Реж. Томас Вінтерберг
Про що фільм. На цьому місці міцно всівся європейський фільм від данського режисера Томаса Вінтерберга, який давно і тісно співпрацює з Мадсом Міккельсеном. Власне, останній і тут в головній ролі. Чому цей фільм «заходить» майже всім? Бо він розповідає історію білого одруженого чоловіка середнього віку, який вживає. Спустошує вміст скляної тари з напоями 40°. Але спустошує він не сам, а з друзями, і разом вони вирішили перевірити теорію, що для щастя людині потрібна певна кількість проміле спирту в крові. Чи спрацює ця теорія? Особливо якщо всі ці друзі-дослідники працюють вчителями в школі.
На що звернути увагу. Як би ви не намагалися уникнути цього, вам не вдасться не закохатися в тонку інтелігентну акторську гру Мадса Міккельсена. Фільм номіновано на кращий іноземний фільм, але несподівано ще й за режисуру. Що дуже дивно, але приємно!
Що гуглити. Режисерський шлях Вінтерберга. Що таке «Догма» і до чого тут Ларс фон Трієр?
«Мене ще ніколи не судили за мої думки» (ф. «Суд над чиказькою сімкою»)7. Думи мої, думи, або коли великий сценарист сідає в режисерське крісло
«Суд над чиказькою сімкою» / The Trial of the Chicago 7. Реж. Аарон Соркін
Про що фільм. Є такий жанр, як «процесуальна драма», тобто драма про гучний судовий процес. В даному випадку за фільмування історії про один із найгучніших процесів в історії США взявся геніальний сценарист і драматург Аарон Соркін. І якщо раптом вам це ім'я ні про що не каже, то ось його сценарні роботи: «Стів Джобс», «Соціальна мережа».
Свого часу Соркін планував стати актором, але ролі йому не пропонували, тож він сів писати сценарії, а потім і п'єси. І в цьому досяг найвищих успіхів, отримавши безліч номінацій і перемог чи не за кожну свою роботу. Нині він зняв свою другу картину вже як режисер. І якщо фільм і не можна назвати 100% шедевром, діалоги там блискучі. От просто хочеться брати і записувати за головними героями.
На що звернути увагу. У кожного талановитого блазня-коміка рано чи пізно приходить момент, коли якась серйозна запропонована роль зачіпає його за живе і змушує відійти від звичного амплуа та здивувати публіку так, що і через десятки років будуть згадувати, як комік став серйозним і зіграв глибоку роль. Так було, наприклад, у Джима Керрі у «Вічному сяйві чистого розуму». Так сталося з Сашею Бароном Коеном в цьому фільмі.
Де? Де подівся клоун Борат? Він зник. На його місці постав глибокий і потужний актор, дивитися на гру якого безмежно цікаво, так що боїшся відвести очі. Коли за показовою сатирою проступає глибина і біль. Саша Барон Коен – король номінації актор у другорядній ролі.
Що гуглити. Реальну історію справи. Там дуже цікаво. Можна «залипнути» на цілу ніч.
Творець шедевру, що б'ється за право бути в титрах свого ж твору, в антуражі Золотого Голлівуду8. Слово мастодонтам. Ідеальна стилізація і фільм мрії Девіда Фінчера
«Манк» / Mank. Реж. Девід Фінчер
Про що фільм. Про цей фільм можна і варто написати найбільше, адже навіть підводки до нього можна, не сильно напружуючись, довести до обсягу кількох сторінок. Фільм зняв Девід Фінчер, який вважається королем нестандартного трилеру завдяки фільмам «Бійцівський клуб», «Сім». Разом з тим свої кінонагороди він отримав за відхід від улюбленого жанру. І якщо номінації в Фінчера були за геніальне перетворення коротенького оповідання Фіцджеральда у двогодинну картину, то вже лауреатом нагород він став завдяки байопіку про творця соціальної мережі Facebook (досягти всього, про що мріяв, і залишитися самотнім фріком).
Тож, як ми бачимо, Девід Фінчер може і в трилер, і в драму, і в байопік. То чому саме ця картина, за словами самого режисера, стала головною в його житті? По-перше, це данина батьку, сценаристу, журналісту видання Life – Говарду «Джеку» Фінчеру, який написав свій найпотужніший сценарій, не зміг його нікому продати, а потім помер від онко. Сумна іронія.
Сценарій про тернистий шлях невизнаного Манка не признали за життя його автора, теж не сильно визнаного сценариста Джека Фінчера. Але справу його життя взявся довести до реалізації син, Девід. Довго-довго його не чули і не давали грошей. Аж до того, коли Девіду виповнилося 50, і він увійшов до кола золотих режисерів, яким гроші давати не страшно. А вже Девід зробив все, щоб пам'ять про його батька жила. Ім'я Джека зазначене в титрах фільму «Манк» так само, як і ім'я Манка все-таки зазначене в титрах «Громадянина Кейна».
Хто такий Манк, ім'я якого винесене в назву? Це сценарист Герман Якуб Манкевич, скорочене поширене прізвисько якого – Манк є урізаною версією його прізвища. Прізвище Mankiewicz має слов'янизоване закінчення, оскільки його власник походить з Німеччини, а його предки прибули туди в рамках єврейських міграцій із території Західної Білорусі та прикордонної до неї нинішньої Польщі. Але сам Герман народився вже в Нью-Йорку. А закінчення в його прізвищі, власне, і відпало при скороченні (пам'ятаєте сцену із «Зеленої книги», де один персонаж каже іншому, що американцям треба адаптувати прізвища, бо більше двох складів вони не сприймають).
Ґері Олдман в ролі Германа Якуба Манкевича
Персона Манкевича реальна, нині вся суть його життя уявляється з ракурсу 21 століття в боротьбі за право бути згаданим у титрах до свого ж magnum opus – фільму, який очолює всі списки картин всіх часів, – «Громадянин Кейн» / Citizen Kane. Як і заведено, боротьба ця йде на фоні стрімко наростаючого алкоголізму, складних відносин з колегами і роботодавцями, нещасливого шлюбу, творчого невизнання.
«Громадянин Кейн» – хто це? Фільм було знято 1941 року і відтоді він незмінно посідає перше місце у всіх добірках най-най стрічок всіх часів і народів. Фільм розповідає історію медіамагната, який протягом життя здобуває все, будує палаци, купує жінок, смітить грошима, йде в політику, програє на виборах і поступово втрачає все, помираючи на самоті в своєму напищеному палаці-несмаку. Фільм на момент виходу в прокаті зіркою не став, критикам не сильно зайшов (пряма аналогія із «Бійцівським клубом»). А вже потім його розкусили, полюбили і внесли до нетлінної класики. Єдиний «Оскар», який отримала стрічка, – за сценарій. Так, це вже потім побачили і режисуру, і операторську роботу.
На момент виходу картина вважалася творінням чи однієї людини, Орсона Веллса, якому на момент зйомок не було і 30. Такий собі юний геній. Але було одне але. Якраз сценарій написав (і тут є дві версії) Веллс в співавторстві з Манкевичем, або Манк створив його повністю сам, на чому останній і наполягав до самої смерті.
За що ж сценарій Кейна вважається геніальним? Нині цей прийом використовують досить часто. Фільм має дві часові лінії. Основна, що має форму журналістського розслідування, – «що ж значило останнє слово схибленого мільйонера «трояндовий бутон?». І лінія, що розвертається серією флешбеків і геніально епізодами розповідає про увесь життєвий шлях Кейна, від маленького хлопчика до божевільного медіамагната, якого пожерло власне багатство. Кожного разу, коли ви побачите схожу структуру у фільмі, згадайте Манка. А просто зараз ви можете побачити цю саму структуру, власне, у однойменному фільмі Девіда Фінчера.
Але і це ще не все. Давайте відверто. Коли, як не зараз, кожен із нас відчув на собі владу отаких самих кейнів, які тонуть у своєму багатстві, збиваючи капітали на ФЕЙКАХ, маніпулюючи свідомістю обивателів, спрямовуючи цих обивателя то проголосувати за популіста, що обіцяє одночасно і знизити податки, і підняти зарплати вчителям, то підсовуючи їм конспірологію про чіпування і вишки 5G, то спрямовуючи натовп на штурм Капітолію. Актуально? Краще сказати – ВІЧНО. А додайте ще дружину-«ляльку», з якою поза камерами цей «володар світу» не знаходить навіть спільної мови.
Як підготуватися до перегляду фільму «Манк», щоб отримати повне задоволення від перегляду?
- ● Передивитися «Громадянина Кейна»
- ● Почитати про історію студії MGM (Metro-Goldwyn-Mayer) з левом на логотипі (згадайте «Тома і Джеррі»)
- ● Почитати про Манка, Меріон Девіс і магната Хьорста (aka бутон троянди 18+).
- ● Почитати про Манка і Гітлера. Як у нацистській Німеччині ставилися до творчого доробку Манка, і як він рятував жертв Голокосту.
На що звернути увагу при перегляді фільму «Манк»? На Гері Олдмана. Він неперевершений! І для цього йому не потрібні тонни гриму, як для ролі Черчілля. А ще на Аманду Сайфрід. Яка, як виявилося, може в серйозне кіно, а не лише в мами-мії.
Цікава деталь. Роль дружини Манка грає Таппенс Міддлтон, а Орсона Веллса – Том Бьорк, і вони вже зустрічалися на одному знімальному майданчику – в мінісерії «Війна і мир» їхніми ролями були Елєн і Долохов відповідно. В ролі секретарки Манка виступила донька співака Філа Коллінза Лілі.
Підсумок по «Манку». Картина неймовірна. Однак, не всі змусять себе підготуватися до її перегляду. Але той, хто це зробить, отримає нереальні враження.
9. В планах
В цьому списку бракує однієї картини – «Батько» з Ентоні Хопкінсом і Олівією Колман. Фільму автор статті не бачила, і дуже чекає на можливість його подивитися. А фільм точно вартий уваги, знятий молодим французьким режисером за ним же написаній п'єсі, яка отримала купу театральних нагород. Власне, цього досить, щоб чекати на прокат стрічки.
Резюме
Звичайно, це не повний і не вичерпний список картин, що братимуть цьогоріч участь в перегонах за золотою статуеткою Академії. Але варто з чогось починати стежити за «Оскаром», то чому б і не з цих стрічок? І тоді вже в квітні можна буде казати: «Він / вона завжди був/ла моїм фаворитом». Або так: «А я давно кажу, що цей фільм – крутий!».
Підтримати нас можна тут - Підтримати проект
