Книги з воронами і про них

18.05.2019

Переглядів: 2707

http://chytay-ua.com/

Quoth the Raven "Nevermore"

E. A. Poe "The Raven"

Мало до яких птахів у людства таке суперечливе ставлення, як до вОронів і ворОн. З одного боку, вони – символи смерті, лиха і нещасть, війни і погибелі, поганих новин і страшних бід. «Накаркав?» – закидають тому, хто передбачив щось нехороше.

Водночас, ворони – це символ мудрості і довголіття. В казках та легендах ці птахи часто стають помічниками героя або дають йому мудрі настанови. Хоча, і з казками не так просто: тут ворони допомагають як героям, так і лихим персонажам. Саме ці сварливі чорні птахи часто живуть у Баби Яги. 

Ну і ще одна сторона «воронячої медалі» – віра в те, ще ворони здатні передбачати майбутнє і бачити минуле. Це віщі птахи.  Звідси недалеко і до уявлень про те, що вони – втілення самої долі або фатуму, свого роду спостерігачі, яким вже все відомо. 

Діаметрально протилежні прояви «воронячої» натури проявляються навіть в тому, що ця птаха умудряється перебувати на всіх трьох рівнях світового дерева, яке ще називають Деревом Життя.  

Ворони можуть літати, а отже, зв’язані з небом. Водночас, їхнє чорне пір’я та звичка харчуватися падаллю, тобто, «мертвим їдлом» безапеляційно відносять цих пернатих до підземного світу, царства темряви та лихого начала в цілому. Ну і оскільки ворони однаково добре почувають себе і в небі, і на землі, до того ж гніздяться на гілках дерев (іншими словами, посередині), то в багатьох культурах вони вважаються посередниками між світом мертвих і світом живих. Особливо часто такі трактування зустрічаються в індіанців Північної Америки та в корінних народів Північно-Східного Сибіру і Далекого Сходу Росії.

Зустрічаються ворони і в міфологіях інших народів, зокрема, індійській, китайській та шумерській.

Один із найдавніших літературних творів людства, «Епос про Гільгамеша», створювався на основі шумерських оповідей упродовж півтори тисячі років, починаючи з XVIII—XVII ст. до н. е. Під час своїх мандрів Гільгамеш зустрічає Утнапіштіма, який розповідає йому історію всесвітнього потопу. На пошуки сухої землі Утнапіштім випускав голуба, який кружляв довкола і повертався ні з чим, та ворона, який одного разу так і не повернувся, оскільки знайшов землю і залишився на ній. Таким чином, неповернення птаха вважалося доброю звісткою.

Трохи по-іншому це описується в старозавітній історії про Ноя, який, як і Утнапіштім, єдиний врятувався від Великого Потопу. Спершу Ной випускав на пошуки землі ворона, який одного разу не вернувся. Вважається, що Ной прокляв птаха за те, що той знайшов мертве тіло і їв його. З тих пір всі ворони стали чорними. І вже після цього голубка принесла до ковчега гілочку оливи. 

Однак, і в Біблії є добра згадка про воронів: саме вони годували в пустелі пророка Іллю.

Трохи по-іншому пояснюється чорне забарвлення воронів у грецькій міфології. Цей птах був вісником Аполлона, який мав стежити за коханою бога Коронідою. Однак, Короніда все ж зрадила Аполлона. Овідій в «Метаморфозах» пише, що сонцеликий бог прокляв ворону, яка принесла йому звістку про це. Білий до того птах став чорним, і всі його нащадки теж.

Однак, і прокляття іноді не спрацьовують, тож білих ворон-альбіносів можна зустріти і в природі, і в книгах. Такою, зокрема, є Текела, біла ворона, одна з учасниць Гри в романі Роджера Желязни «Ніч у самотньому жовтні». Її ім’я є відсилкою до фіналу роману Едгара Алана По «Повість про пригоди Артура Гордона Піма», де тубільці перелякано викрикують «Текелі-лі! Текелі-лі!». Насправді ж ворони-альбіноси – це велика рідкість. Вони сильно виділяються серед своїх родичів, тож певною мірою фразеологізм «біла ворона» походить саме від таких «неправильних» птахів.

Загалом же, ворони часто потрапляють на сторінки книг, а деякі навіть стали всесвітньо відомими. Перший тут, звісно, «Ворон» Едгара Алана По, птах, що повторює «Більш ніколи» (Nevermore).

Це одна з найвідоміших поезій у світі. Йдеться в ній про ліричного героя, який важко переживає втрату коханої. Несподівано опівночі в його вікно стукає ворон – зловісний чорний птах. І як би не випитував герой про долю Ленор, як би не намагався дізнатися, де зараз її душа і чи судилося коханим знову зійтися – ворон відповідає лиш одне: «Невермор». 

Актор Крістофер Лі читає поему «Ворон» Едгара Алана По

Не менш відомі за таємничого ворона По і круки Гуґін та Мунін (Думка і Пам’ять). Вони супроводжують верховного бога скандинавської міфології Одіна і згадуються у Старій та Новій Ведах. Птахи сидять на плачах Одіна і доповідають йому про все, що робиться в світі людей.  

Згадуються Гуґін та Мунін і в книгах Ніла Ґеймана. В першу чергу, це, звісно, «Скандинавська міфологія» та «Американські боги», однак, і Морфею, головному герою графічного роману Ґеймана «Пісочний чоловік» (The Sandman), теж служать ворони.

Джеймс О’Барр також звертається до ворона. Оригінальна серія коміксів «Ворон» вийшла у 1989 р. Рок-музиканта Еріка Дрейвена та його наречену жорстоко вбили. А проте, помста сильніша за смерть. В супроводі ворона Ерік повертається, аби помститися (тут птах виступає водночас і посередником між світом живих та мертвих, і втіленням помсти). Це жорстока і кривава історія, сповнена туги, відчаю і – всупереч сьому – щирого кохання.

Не менш популярним за комікс став фільм 1994 року, знятий за його мотивами. Він досі вважається класикою готичного кіно, а відчуття приреченості, відчаю і втрати посилюється розумінням того, що Брендон Лі, виконавець ролі Еріка Дрейвена, загинув на зйомках стрічки. В прокат фільм вийшов вже з присвятою актору, який для багатьох назавжди залишиться Вороном. 

Дебютна книга британської письменниці Сюзанни Кларк «Джонатан Стрейндж та містер Норрелл» вийшов у 2004 р. Дія роману відбувається в альтернативній Англії XIX ст. у період Наполеонівських воєн. В цей час на вулицях Лондона спокійно розгулюють чарівники і чиновники, а перемозі під Ватерлоо герцог Веллінгтон багато в чому завдячує саме магу, який перебуває в нього на службі. 

Тим, хто приніс магію в Англію і зробив її наймогутнішою, був Король Ворон. І кажуть, скоро він повернеться знову… А його птахи-передвісники вже зовсім поруч!

Одна з найвідоміших легенд, що стосуються Лондонського Тауеру, – передбачення про те, що якщо його покинуть ворони, то погибель настане не тільки Короні, а й всьому Британському Королівству. Звідки походить таке повір’я, достеменно невідомо, однак, століттями у Тауері живуть 6 «основних» воронів і щонайменше 1 «запасний». Тут є офіційна посада доглядача воронів (Ravenmaster), в обов’язки якого входить доглядати і годувати птахів, а також робити все, аби вони почували себе зручно і безпечно. 

Протягом останніх 13 років таку посаду обіймає Крістофер Скайф, який у книзі «Доглядач воронів: Моє життя з воронами у Лондонському Тауері» розповідає про те, чого навчився і чого його навчили славнозвісні тауерівські птахи. Дізнатися про них трохи більше можна на сторінці доглядача воронів у Facebook.

 

«Шістка воронів», «Королівство шахраїв» Лі Бардуґо – це фентезійна дилогія, головні герої якої – злодії, шахраї та вбивці, що належать до банди «Покидьків». У кожного з них є свої причини і мотиви. А ще персонажів об’єднує незвичайна дружба, небезпеки, божевільні крадіжки і схеми й тату з вороном та кубком. 

Особливо зв'язок з воронами відчуває лідер «Покидьків» Каз Бреккер. Хлопець не просто так назвав свій заклад «Воронячим клубом» та замовив ціпок з головою ворона. Ці птахи близькі йому ментально і часто супроводжують Бреккера небезпечними вулицями Бочки. 

Ворони – сміттярі. Вони прибирають падаль. Ворони пам’ятають людські обличчя. Вони пам’ятають людей, які їх годують, які добре до них ставляться. І тих, хто погано ставиться, теж пам’ятають. Вони не забувають. Розповідають одне одному, за ким доглядати, а кого остерігатися.

Повість німецького письменника Міхаеля Енде «Диявольськигеніальноалкогольний пунш бажань» переконливо доводить, що ворони здатні багато на що, навіть врятувати світ! Саркастичний, розумний,  завбачливий і гострий на язик ворон Якоб Кракель на пару з котом Мауріціо ді Мауро зривають жахливі плани злого чарівника і відьми, за що їм, власне, варто і подякувати!

Казкова повість німецького дитячого письменника Отфріда Пройслера «Маленька Відьма» знайомить з вороном Абраксасом, який, незважаючи на своє «демонічне» ім’я, дуже любить хазяйку і всіляко допомагає їй. А як же інакше? Маленькій Відьмі лише трохи більше ніж сотня років – ще геть дитина!  

Ворони також зустрічаються в книгах Стівена Кінґа (Золтан і не тільки у «Темній вежі»; в «Чорному домі» Кінґа і Страуба), в «Пісні льоду і полум’я» Джорджа Мартіна, у «Натюрморті з воронами» Лінкольна Чайлда та Дугласа Престона, у манзі Масаші Кішімото «Наруто»… 

Звісно, є ворони і в українській літературі. Три страшних ворони в містерії Шевченка «Великий льох», довірлива ґава в байці Леоніда Глібова «Ґава і Лисиця». В казці Лесі Українки «Біда навчить» ці птахи постають втіленням розуму і мудрості: «Розум, молодче, по дорозі не валяється,— мовив поважно крук,— не так-то його легко знайти! А я тобі от що скажу: поки біди не знатимеш, то й розуму не матимеш.». 

І звісно, «Чорний Ворон. Залишенець» Василя Шкляра. Тут птах радше спостерігач, однак, певною мірою він також уособлює долю і фатум: «На сусідньому дубі давно вже прокинувся старезний чорний ворон… Воронові було вже двісті сімдесят літ, проте він досі не стомився спостерігати за людськими дивацтвами і намагався ставитися до них з розумінням.». І хоча птах в описаних автором подіях участі не бере, а проте, ще не раз стикатиметься з ним отаман Чорний Ворон в холодноярівських лісах. 

poster