Книги з і про бібліотеки

18.09.2020

Переглядів: 649

http://chytay-ua.com/

Я здобув прекрасну освіту в бібліотеці геть зовсім безкоштовно.

Рей Бредбері

 

- Герміоно, ти куди?

- В бібліотеку!

Джоан К. Ролінґ

 

На фронтоні будівлі Науково-технічної бібліотеки «Львівської політехніки» є напис латиною: Hic mortui vivunt, et muti loquuntur («Тут мертві живуть, і німі говорять»). Слова ці, без перебільшення, правдиві. Бо бібліотека – це храм, святилище і місце сили не лише для книголюба. Це обитель знань і світів, колиска історій і найвідкритіша в світі таємниця.

Бібліотеки починалися як місця для обраних, а доступ до них мали найдостойніші (правителі, служителі культів, жреці), котрі користувалися неабиякою шаною, а іноді і владою. Протягом століття після заснування Александрійської бібліотеки (ІІІ ст. до н.е.) її очільник був одночасно і вихователем спадкоємця єгипетсько престолу. Це були сховища мудрості предків і священних текстів, які відігравали важливу роль в культурному та релігійному житті людей, до них тягнулися вчені і мудреці зі всіх округ. 

З часом роль і статус бібліотек змінюється. Вони стають доступнішими і відкритішими, спадає завіса таємничості і зникає благоговіння. Сьогодні це, окрім книгосховища, ще й публічні місця, навчальні зони і лекторії. А ще часто вони стають місцем дії, а то й важливим персонажем книг.

Образ бібліотеки – дуже багатогранний і багаторівневий. Він давно став метафорою на людське суспільство, суспільну ієрархію та й світ і Всесвіт в цілому. І перша книга, яка в даному контекті спадає на думку, – це, звісно,

«Вавилонська бібліотека» Хорхе Луїса Борхеса 

Це оповідання аргентинського письменника та бібліотекаря було опубліковане в збірці «Сад з розгалуженими стежками» (1941 рік). Розповідає воно про світ, що є Бібліотекою, в якій живуть люди. Складається він з нескінченної кількості шестигранних галерей з колодязями посередині, куди після смерті скидають тіла померлих мешканців. З однієї галереї можна перейти до іншої, і так до безконечності. Фактично, Борхесу вистачило зовсім невеликого оповідання, аби описати цілий світ, з його історією, мешканцями, законами, правилами і суперечностями.    

У «Вавилонській бібліотеці» зібрані воєдино всі найулюбленіші борхесівські образи і метафори: бібліотека, що нагадує лабіринт (ще один важливий і улюблений образ-символ для письменника), книги і пошук Тієї Самої, причитавши яку, можна стати подібним до Бога. Бібліотека-світ логічна, чітко структурована і впорядкована, але в ній самій є місце випадковості, хаосу і безладу. 

Умберто Еко «Ім'я рози»

Це перший роман італійського письменника, виданий у 1980 р., який приніс автору світову славу і вважається його opus magnus.

За жанром книга – історичний детектив, однак, навряд чи можна впевнено говорити про жанри, якщо маємо справу з таким інтелектуалом і постмодерністом, як Еко. Його книга – це суміш історичних і літературних запозичень, філософських роздумів, містифікацій, натяків і символів.  

Дія роману відбувається наприкінці 1327 року, коли монах Вільгельм Баскервільський  разом із своїм юним учнем-послушником Адсоном (так, вам не даремно згадався Конан-Дойль) прибув до італійського монастиря. Він має неабиякий детективний талант, тож погоджується зайнятися розслідуванням вбивства, яке трапилося в цій Божій обителі. Всі ниточки, які знаходять Вільгельм з Адсоном, так чи інакше ведуть до бібліотеки. 

Ця книгозбірня – заплутаний лабіринт, сповнений глухих стін, підступних сходів і таємних переходів, розібратися в якому може лише старий сліпий бібліотекар Хорхе з Бургоса – очевидна відсилка Еко на бібліотекаря Хорхе Луїса Борхеса. 

Саме тут зароджуються страшні задуми, здійснюються жорстокі вбивства і, зрештою, розігрується драматичний фінал всієї історії. Це царство книг і володіння Хорхе. В якийсь момент здається, що бібліотека живе власним життям за своїми правилами. Вона не декорація і не місце дії, а повноцінний персонаж, так само важливий, як чума в романі Камю. Складається враження, що бібліотека сама втручається в розвиток сюжету, підігрує то одним, то іншим і, зрештою, має свої плани на ту саму таємничу книгу, яка стала причиною всього.

 «Танго смерті» Юрій Винничук

Роман був названий Книгою року ВВС у 2012 році і на сьогодні вважається найкращою книгою Юрія Винничука. 

Це історія про дружбу, міжвоєнний і воєнний Львів, Шоа, радянську окупацію і смерть. Історія про Львів веселий і мультикультурний, трохи легковажний і завжди охочий до батярства. Про місто, яке ще не знає, яка доля чекає на нього в приреченому на Велику Війну світі. 

Події відбуваються паралельно: в 30-40 і 80-2000 роки. В наші дні дослідник-сходознавець Ярош натрапляє на записи, з яких дізнається про походеньки одного з чотирьох друзів, через долі яких Винничук, власне, і показує другу, значно важливішу сюжетну лінію. 

Орест Барбарика мав працю у знаменитому Оссоленіумі – національній бібліотеці Польщі, заснованій графом Оссолінським 1817 року у Львові в приміщенні колишнього монастиря сестер ордену кармеліток взутих і подарованій громаді міста. 

І хоч та бібліотека фактично не відіграє жодної ролі для розвитку сюжету, але прописана вона настільки детально, виразно і гротескно, що просто мусимо згадати про цю книгу! 

Отже, перш за все, бібліотека жива. Це простір динамічний і непередбачуваний, тут є загадкові «закриті фонди», у яких навіть можуть пропадати люди, а під підлогою хлюпоче морська вода, пробиваючись інколи в приміщення запахами моря і вологими водоростями. Тож не дивно, що головна бібліотекарка одразу рекомендує Орестові як новому співробітникові «пильнуватися і рухатися суворо за стрілками, ніколи не збиваючись з маршруту, інакше можете потрапити туди, звідки вже повернення нема». Іноді тут можна наткнутися на директора, який, як вважають більшість співробітників, вже давно помер.

Бібліотека схожа на поїзд-привид, де стелажі – вагони, що перевозять безліч давно померлих авторів, а книги тут поводяться, як їм заманеться: вони ходять, літають, можуть нападати на людей, як хижі птахи, і спаровуються, як метелики. 

Десь серед книг захована і легендарна колекція вин ще з австрійських часів, а попід самою стелею де-не-де висять шинки, ковбаси і шпондерки. І годі вже розібрати, чи то бібліотека й справді така незвична і існує у власному часопросторі, чи то бібліотекарі все ж знайшли і значно скоротили ту легендарну винну колекцію.

Однак за описами Оссоленіуму важко не побачити іншу книгозбірню – ту, про яку йшлося в попередній книзі, ту, яка живе (а вона саме живе) в старому італійському монастирі, витворена уявою Умберто Еко. 

Важко втриматися, аби не сказати, що то просто борхесівська бібліотека мандрує книгами.  

«Варта! Варта!» Террі Пратчетт

Тут Пратчетт знайомить свого читача з такою дивовижею, як бібліотекар-орангутанг, який оголосив бібліотеку Незримого Університету своїм королівством, і є єдиним, хто може хоч якось дати їй раду. 

Ця бібліотека – сховище найбільшої, найдревнішої, найдивнішої і найпотужнішої магії, яка просочується з таких самих книг. І книги тут поводяться зовсім не так, як належить це робити вихованим і пристойним фоліантам. Деякі з них доводиться навіть приковувати ланцюгами, аби нікого не покусали чи не витворили чогось ще цікавішого. 

Ця бібліотека не дуже зважає на закони фізики і повністю ігнорує як час, так і простір, завдяки чому бібліотекар може блукати і в минулому, і, можливо, заглядати в майбутнє, і переміщатися дивними і невивченими переходами-порталами між всіма книгосховищами Дискосвіту.  

Звісно, таке місце не може не приваблювати злодіїв, шахраїв та відчайдухів, після чого, як правило, Пратчетту доводилося писати нову книгу, аби розказати, до чого призвело чергове несанкціоноване вторгнення в бібліотеку або викрадення забороненої книги. 

Маркус Зузак «Крадійка книжок»

Цей роман, написаний у 2005 році, зробив австралійського письменника, вихідця з німецько-австрійської сім’ї, світовою літературною знаменитістю.  

Його книга не про книги і точно не про бібліотеки. Вона про втрату, смерть, війну, фашизм і силу йому протистояти; про дітей, найбільші в світі таємниці, дружбу і очі кольору неба. 

Але в цьому романі просто надмір книг! Лізель краде їх, рятує, переховує і навіть пише. Багато з них – з бібліотек, тих, які спалювали на вулицях за їхній зміст і національність авторів, з бібліотеки мерової дружини, з бібліотеки душі Ганса і спогадів Макса. 

Всім цим книгам потрібен прихисток, і ним стає Лізель, така собі маленька бібліотека для заборонених і страчених, котра в свою чергу отримує найвдячнішого в світі читача – Смерть. 

А ще «Крадійка книжок» – це сховище, де можна знайти найдивніші, найоригінальніші порівняння і метафори. Це розкішна мова, де сонце скапує в тарілку супу, ліктями можна заритися в стіл, а погода сьогодні димчатого кольору.

 «Бібліотечна поліція» Стівен Кінґ

Не кожна бібліотека буває корисною для здоров’я, особливо якщо її придумав Його величність король жахів. Доведено це повістю «Бібліотечна поліція», що входить до збірки «Чотири після півночі» 1990 року. 

Якось Сем взяв в бібліотеці книги, але не встиг їх повернути, хоча на необхідності зробити це вчасно особливо наголошувала головна бібліотекарка і погрожувала бібліотечною поліцією, якщо цього не буде зроблено. Сем, як чесна людина, котра втратила книги, йде зізнаватися в такому страшному злочині, та несподівано з’ясовує, що пані, з якою він розмовляв, вже 30 років як мертва. Далі без спойлерів, але пам’ятайте: книги все ж варто повертати вчасно. Воно вам треба попасти в таку кінґівську історію?  

***

… Якщо виділити вже написане і подивитися на кількість знаків, то виявиться, що автор давно вичерпав навіть власноруч встановлені ліміти... Тому про інші книги коротко: 

Віктор Янкевич "Вбивство в бібліотеці на Ринку, 9". Тому що в книзі з такою назвою просто не може не бути бібліотеки, особливо якщо за справу береться бібліотекарка з детективним хистом.

Карлос Руїс Сафон «Тінь вітру» (хоча, доречно, мабуть, вказати весь цикл «Цвинтар загублених книжок»). Тому що саме тут, в бібліотеці з такою інтригуючою назвою, 11-річний Даніель знаходить книгу, хранителем якої має стати. 

Станіслав Лем «Соляріс». Прибувши на станцію, аби вивчати загадковий і незбагненний Океан, який покриває планету Соляріс, доктор психології Кріс Кельвін знайомиться з історією її відкриття та дослідження, сумлінно користуючись науковою бібліотекою на борту.

Марина Єщенко «Бібліотекарки не виходять заміж». Якщо вам здається, що бібліотека – це скучно, одноманітно і нецікаво, то вам здається) 

Сюзанна Кларк «Джонатан Стрейндж і містер Норрелл». У містера Норрела, головного британського мага, була прекрасна бібліотека магічних книг. Джонатан Стрейндж, учень і суперник містера Норрела, вирішив, що деякі книги йому потрібніші, і забрав їх, «забувши» повідомити власника. Ні, не ця крадіжка стала причиною ворожнечі між двома великими магами (точніше, не основною причиною), але містер Норрел до останніх сторінок про неї не забуває!

«Гаррі Поттер» Джоан К. Ролінґ. Навряд чи трійця юних чарівників дожила хоча б до середини другої частини, якби Герміона за першої-ліпшої нагоди не бігала в бібліотеку. Її роль в екранізації поттеріани «зіграла» одна з філій Бодліанської бібліотеки Оксфордського університету.

Оксана Пелюшенко

Редактор рубрики «Книги», відповідальна за PR, Твіттер, смаколики і вазони в офісі.

Сторінка автора в Facebook

author photo