Фільми про космос

Космос у фільмах…. Кілька днів авторка тексту так і сяк перебирала в голові рядки, з яких варто почати розповідь. Але так і не придумала. 

З одного боку, варто почати з того, що будь-яке кіно про космос так чи інакше є метафорою земних проблем і актуальної повістки. З іншого – вони досить швидко застарівають, бо саме такі картини найбільше залежать від спецефектів і великих бюджетів. А тому зазвичай навіть найдорожчі проекти за пару десятиліть виглядають смішно (винятки є, але їх можна порахувати по пальцях, навіть не руки, а просто кількома пальцями). 

Є навіть один із видів guilty pleasure – дивитися зараз ретрофільми десь так столітньої давності про космічні подорожі і щиро сміятися з жерстяних банок, які відігравали роль космічних шатлів. 

З іншого боку, вся історія дослідження космосу у 20 столітті – це про протистояння військових блоків і мілітаристичних машин. Якщо ви щиро вірите, що холодна війна скінчилася разом із Горбачовською Perestroyka – то ви однозначно помиляєтеся. Холодна (хоча визначення досить умовне) війна триває. І має свої уособлення в найнезвичайніших місцях. Згадаємо наприклад, про "Армагеддон" режисера-піромана Майкла Бея, у якому на космічній орбіті літає рашн Sputnik із напівп'яним астронавтом у шапці-вушанці. Нагадайте, чи була у нього балалайка? 

Ну і як тут не згадати ще про одне. Про радянську тоталітарну машину, молоха, який пожирав талановитих і обдарованих. Монструозний режим павуком висмоктував життя, залишаючи після себе рядки в підшивках відкритих справ ("під час допиту зізнався, що працює на розвідку задля знищення Совєцького Союзу"). А перед очима стоїть алюмінієва пом'ята табірна кружка Корольова. 

Та і саме свято під кодовою назвою "День космонавтики" святкується виключно у країнах колишнього радянського блоку (а чи дійсно – колишнього?). Як і щодо усього пострадянського святкового спадку, стосовно Дня космонавтики теж є альтернативні погляди, які мають на увазі припинити жити з СРСР у голові. 

Але! Досить вже про мілітаризм, умовно холодні війни і вождів! Пропоную подорож...ні, не в космос, а добіркою, яку, на думку автора, треба подивитися. Адже ніщо краще не сприяє спілкуванню, ніж обговорення кінострічок. Так, баталії вітаються. Так, різні погляди на ту саму картину – це цікаво!

Рубрика: Нетлінна класика

Кіно-культ

"Космічна одіссея 2001 року" (2001: A Space Odyssey) від головного режисера всіх часів Стенлі Кубріка, знята понад 50 років тому. Ну серйозно, як можна починати говорити про "космічне" кіно і не почати з цієї картини? 

Пів століття пройшло, а фільм і досі сприймається як одкровення. Так, авторка в курсі, що на сьогодні більшість його не бачила, зате абсолютно всі дивилися картини, які "творчо переосмислюють"  Одіссею 2001. Як так вийшло? А просто вплив цього полотна є майже в усій фантастиці. Як відсилки до «Механічного апельсина» є повсюди, аж до "Джокера", так і «Космічна Одіссея» всюди. Від симетрії кадру Андерсона до інтер'єрів Бессона у «П'ятому елементі». А червона точка-мінілампочка була взята на озброєння паном Кемероном і перетворилася на око Термінатора.

Якщо вам здалося, що це щось таке віддалене у минулому, золота класика тощо, то ні, творчий здобуток Кубріка переосмислюють навіть у арт-перформансах. Згадали минулорічні інсталяції у вигляді монолітів по всьому світу?

То що ж у фільмі так чіпляє? Чому він після перегляду назавжди оселяється у вашій голові? Тут значною мірою відповідь криється у сюжеті і питаннях, які піднімає кіно. Як тут не запитувати письменника, а за сумісництвом і сценариста фільму Артура Кларка: "Якщо ви повністю зрозуміли 2001, то ми [зі Стенлі К] зазнали поразки. Ми хотіли задати питань на порядок більше, ніж дати відповідей". До речі, є окремий гурток у конспірологів, які десятиліттями "розшифровують" цей фільм, віднаходячи там і рептилоїдів, і точні дати чергового кінця світу. Ну що поробиш, як каже популярна легенда, і відео про висадку на Місяці фільмував Кубрік у павільйоні. 

Ще одна легенда, до речі, каже, що Кубрік ніколи не отримував Оскара. Це неправда. Якраз за «Одіссею» йому призначили нагороду, але в категорії кращі спецефекти. При цьому нагороду виписали саме йому одноосібно (як ви розумієте, над візуальними ефектами таких грандіозних картин працюють сотні людей). Тому Кубрік на підтримку своєї команди навіть не явився на церемонію нагородження. 

А статтю про Оскар 2021 можна почитати тут.

Жахи в космосі

Сер Рідлі Скотт і його "Алієн" (Alien), відомий у нас як перший "Чужий" 1979 року (правильний переклад "Чужинець")

Із десяток років після "Одіссеї 2001" молодий і обдарований амбітний британський режисер Рідлі Скотт видав своєрідну відповідь Кубріку. Похмурий, темний і липкий космічний трилер. Глядачі, йдучи на картину, бачили на афішах яйце (як ми всі знаємо, давній сакральний символ життя) і моторошне гасло: "В космосі ніхто не почує твій крик". Це інтригувало.

В результаті, фільм став хітом, отримав ряд нагород і культовий статус. Художник фільму, швейцарець Ганс Рудольф Ґігер, прокинувся знаменитим. Персонаж акторки Сігурні Вівер дав старт наступним сильним жіночим образам. (Продовження «Чужого» знімав Кемерон, який розвинув сильну жінку в кіно до Сари Коннор вже в його власній кіносерії). 

Рідлі Скотт поливає голову актора Йєна Голма згущеним молоком-гримом

Свого часу Скотт-режисер стартував художником фільмів і реклами. Візуальний стиль його справив вплив на весь подальший кінематограф. Як ви собі уявляєте, наприклад, гладіатора? А чому місто майбутнього після Скотта всі зображають, як у його «Блейдраннері»?

Залишається тільки радіти, що у 70ті роки 20 ст. продюсери не побоялися виділити гроші нікому не відомому режисеру з дивакуватою ідеєю про клаустрофобію і монстра на космічному кораблі. Як бачимо зараз, фільм опинився в двохсотці кращих фільмів всіх часів, а також займає 33 рядок кращих фільмів в історії за версією Empire. 

А щодо самого режисера, то одним ракурсом погляду на космічне кіно він не обмежується. Відносно недавно Скотт зняв абсолютно протилежне за баченням і стилем кіно про космонавта. "Марсіанин" називається. Головну роль виконав американець Мет Деймон, герой і наступного фільму в нашій добірці.

Рубрика: Нолан-геній і кукурудза

«Інтерстелар» (Interstellar) 2014 року від Крістофера Нолана. І я зараз хотіла б пожартувати про чорну діру за шафою твоєї кімнати, але ні. Чорну діру я бачу щодня у своїй сумочці, де все зникає без сліду. 

Для розуміння історії цього фільму звернемося до кар'єри Крістофера Нолана в контексті подій 2010х років. Покінчивши із трилогію про Бетмена, комікси Крістофера не відпускали. Так-так. Комікси можна впустити в свою кар'єру і важко звідти вигнати. Отож після Бетмен-трилогії Нолан ще відпрацьовував на ДіСі комікси, будучи сценаристом і продюсером першого фільму суперечливого всесвіту ДіСі, а саме "Людини зі сталі". Так, вам не почулося. Перший фільм Зака Снайдера (гуглимо #снайдеркат) про Супермена має ноланівський сценарій. 

Отож, Бетмен позаду, «Дюнкерк» попереду. А між ними – фантастика. «Інтерстелар». 

Перше питання до наших адаптаторів. Чому назву не переклали як «Міжзоряний»? Мабуть, щоб звучало більш незрозуміло. 

Отож, «Інтерстелар». Ігри з часом, простором і теоріями від фізика Кіпа Торна. Ну і ще блискучий (між)зоряний склад, у якому знайшлося місце навіть Тімоті Шаламе у ролі сина головного героя. Зараз в це важко повірити, але в «Інтерстеларі» у головного героя було ім'я! І ми навіть відчували його особисту драму і знали, що його хвилює! (Це була відсилка до "Тенета" і його знеособленого Протагоніста). 

Кіно важкувато і затягнуте, коли дивишся його вперше, набагато більше радує і дарує кіноманську насолоду при подальших колах переглядів. Коли вже всі пазли складені і сюжетної інтриги немає, залишається звертати увагу на якість. А вона повсюди. Навіть Мет Деймон в нетиповій ролі виглядає неймовірно переконливо. 

Рубрика: Космос, який ви проґавили

В цій рубриці зібрано фільми, менш відомі широкому загалу, які попри це варті перегляду і сповна віддячать вам за витрачений на них час.

"Пандорум" (Pandorum), 2009 року від німецького режисера Крістіна Алверта із Беном Фостером і Деннісом Квейдом. Назва відсилає до психічної хвороби "пандорум", на яку хворіють астронавти (параноя, шизофренія, агресія і паніка). Екіпаж прокидається після сну, а на кораблі відбувається щось недобре. Це недобре набуває форми трилера з елементами жахів. Фільм жорстко провалився в прокаті, але слави набув потім. І зараз входить в усі топи фільмів про космос. А Бен Фостер завжди є приводом подивитися кіно. 

"Пекло" (Sunshine), 2007 року від британського режисера Денні Бойла за сценарієм Алекса Гарленда. Вже ці два імені повинні вас зацікавити. Але якщо цього не досить – то тримайте ще! Кілліан Мьорфі, Кріс Еванс, Роуз Бірн і Марк Стронґ. Не переконало? Фільм розповідає про місію, яка повинна розпалити сонце, що згасає (а якщо не вдасться, то людству каюк). Картина важка і захоплююча. 

"Місяць 2112" (Moon) 2009 року від британського режисера Данкана Джонса із Семом Роквелом в головних ролях. Чому в головних, а не в головній? Бо він грає кілька персонажів одночасно. Починається фільм тихо і спокійно, а під кінець переростає в потужну драму про самотність і піднімає складні моральні дилеми. Фільм дивитися варто хоча б тому, що колись, сидячи в кріслі і ведучи світську розмову про кіно, ви зможете сказати: «А ти знаєш, що у режисера «Місяця 2112» ще й батько був артистом, мабуть чув про такого – Девідом Боуї звали». А син зняв якісне кіно про космос. 

Рубрика: Космічна мелодрама

"Пробудження" (Passengers) режисера Мортена Тильдума 2016 року. Фільм розказує про історію, що сталася на космічному кораблі, якому летіти сто років, і всі пасажири сплять весь цей час. Раптово один із них прокидається з невідомої причини. Проблема в тому, що до кінця польоту 90 років, а це значить, що його життя так і мине в самотності. Що робити? Героя осяює думка: а що буде, якщо розбудити ще когось? 

Моральна дилема, стокгольмський синдром у сюжеті фільму прикриті любовною історією. Головних героїв грають Кріс Пратт і Дженіфер Лоуренс. Фільм дуже красивий, недарма він номінувався на кращу музику і роботу художника. Сам Тильдум теж починав як художник, тому увага на візуал не випадкова. 

Режисер Мортен Тильдум (норвежець) вам може бути знайомий за фільмом "Гра в імітацію" про те, як Алан Тюнінг зіграний Бенедіктом Камбербетчем, розгадав код Енігма під час Другої світової і одночасно з цим став чи не найвідомішою жертвою цькування. 

Рубрика: Батьки і діти в космосі

«Вище суспільство» (High Life), 2018, режисерка Клер Дені. Здавалося б, що в 2018 році можна сказати нового на тему чорних дір і замкненого простору космічного корабля? Як виявилося, багато що можна сказати, якщо маєш оригінальне свіже бачення. А саме такою є француженка Клер Дені. І хоча вона і має поважний вік, всередині Дені та сама затята кінореволюціонерка, яскрава представниця авторського кіно Франції. 

І якщо ви вже собі уявили якесь низькобюджетне кіно французькою мовою з невідомими франкомовними акторами – то це помилка. Оскільки Жюльєт Бінош на невідому акторку не схожа. А решта касту взагалі англомовна. Та і фільм одразу знімали англійською. 

Про що ж він? Група злочинців із пожиттєвими вироками відправляється в місію до чорної діри, щоби… не зовсім зрозуміло, щоби що…, але то і не важливо по ходу фільму. Адже те, що відбувається на кораблі, пробирає до мурашок. Ми стежимо за усім очима головного героя, злочинця, який методом маніпуляцій із біоматеріалом руками пришелепкуватої лікарки стає батьком. Це варто бачити. 

Що люди зазвичай уявляють, коли чують про вирощування немовляти? Безсонні ночі, плач, сльози, тихий крик і повільна втрата глузду. Авторка статті, коли все це побачила на екрані, та ще й у фільмі про космос, була вражена і ошелешена. Режисерка перетворює на таку собі "мамку" героя-чоловіка, який від злочинів, несумісних з подальшим життям, очищується батьківством. 

Фільм вивертає стереотипи. Комом стоїть у горлі і лишає після себе непередавані емоції. А головного героя грає знаковий актор для свого покоління, Роберт Паттінсон. Епізоди з малою дитиною вдалися настільки круто почасти тому, що дитя у кадрі є його хрещеницею, донькою його друзів-музикантів. 

Рубрика: Космічний байопік, або Ракурс вирішує все

«Перша людина» [на Місяці] (First Man) від Демієна Шазелла, 2018 рік.

Як можна розповідати про космічне кіно і не завершити тему людьми. Фільмом про Людину. Першу людину, яка поставила відбиток свого взуття на Місяці. Саме так, це фільм про Ніла Армстронга, астронавта. 

Розповідь про це кіно обов'язково повинна включити в себе три аспекти. 

Перший: особистість самого Армстронга. Тут два моменти. Фільм ґрунтується на книзі 2005 року Джеймса Гансена "Перша людина: життя Ніла Армстронга". Чому до того про нього фільмів не знімали? Відповідь у його особистості. Він був аж занадто стриманою людиною, замкненою в собі, на публіці поводився беземоційно, про його особисте життя ніяких пліток не було. Нема зачіпок для драми. Але це лише на поверхні. 

Другий аспект фільму. Режисер. Демієн Шазелл неповторний, має своє бачення і здатний знайти цікавий сюжет, що пронизує до середини там, де інші його не бачать. Тож за драматичну основу оповіді взято особисту трагедію астронавта. А це дійсно трагедія, з якою не кожна людина впорається – смерть малої дитини від онкології. Моторошно. Це не Алієн на Ностромо – набагато жахливіше. Тож драматична основа знайдена там, де її, вочевидь, не всім було видно. 

Третій і головний аспект для розуміння фільму – це глибоко особистий погляд на життя відомої людини, показаний візуально через неповторний стиль Шазелла-режисера (про іншу його незабутню стрічку дивитися тут). 

От як ви собі уявляєте сцену висадки на Місяць? Збоку? Підлетів корабель і приземлився? Е ні. Шазелл всю сцену показує очима Армстронга зсередини корабля. І так всюди. Сімейні конфлікти показано настільки влучно і з таких планів, що ви просто не зможете не відчути себе третім учасником подій (після Ніла і його дружини). 

Історія фільмів про космос неможлива без таких історій, як у "Першій людині". Публіка, до речі, сприйняла фільм спершу прохолодно. Адже очікували екшн у стилі Майкла Бея, а отримали суворе кіно про життя. Але потім фільм своє догнав високими оцінками. І що дуже вражає, що такий нетиповий фільм отримав Оскара за візуальні ефекти. А ще номінації на нагороди були у екранної жінки астронавта у виконанні Клей Фой (грала Єлизавету в перших сезонах "Корони"). А от Райан Гослінг, як завжди, пролетів астронавтом повз усі номінації, попри те, що його гру критики і досі хвалять. 

На цьому наша космічна кіноподорож закінчується. Авторка правда намагалася, як і в статті про архітектуру в кіно, завершити все прив'язкою до "Зоряних війн", але ця кіношна казкова епопея варта окремої статті. Просто пам"ятайте, що найголовніше при перегляді фільмів про космос – помітити те головне з реального сьогодення, про яке розповідає автор, використовуючи космічний сетинг.