- «Ідем, ВОГи покидаємо», - сказав ротний як тільки виліз з машини та підійшов до нас з Капралом.
- «Ідем. Я за дроном та батареями», - відповів я.
- «А я поки їх підготую», - сказав Капрал та пішов за інструментами.
ВОГ - осколковий гранатометний боєприпас калібром 30 міліметрів, який так полюбляють скидати на голови кацапів українські військові. Він легкий і більшість цивільних дронів можуть спокійно доставити його в необхідну ціль. Ще один з його плюсів - він легко розбирається та зводиться. Для цього не треба бути сапером, а лише раз чи два глянути, як це робиться. З мінусів - треба завжди мати з собою два газових ключі та бути обережним в рухах, при його зведенні і використовувати запобіжники при транспортуванні. Принцип дії після переробки боєприпасу - він вибухає при легкому дотику до носової частини, де встановлюється пластиковий наконечник зі звичайним гвіздком. Саме тому його можна легко кидати з будь-якої висоти і бути впевненим, що він на 99% спрацює.
- «Значить працюємо сьогодні так: зі мною буде коригувальник з 30-ки. Вони можуть попрацювати мінометом, якщо будуть «жирні» цілі. Якщо просто піхота - покидаємо ВОГи», - пояснив задачу ротний, - «Ігор, розкладай дрон, зараз полетим вхолосту».
Доки я готував дрон до польотів, Капрал коротко пояснив орієнтовні цілі: «…отам, 500 метрів, регулярно працює мінометний розрахунок», «за тією посадкою постійно відпрацьовує танчик», «а там, в дачах, ти і сам знаєш ситуацію, треба приглядатись». Ми працювали недалеко від наших позицій, в невеличкій «будці» для охорони очисних споруд, в якій ледь влізало четверо людей. Коригувальник з 30-ї бригади одразу зайняв місце в кутку з планшетом та чекав, доки ми дамо хоча б орієнтовну точку на карті. Розглядаючи місцевість з висоти, ми навіть почали милуватись природою. Зелені поля, штучні водойми та рідкі посадки створювали надзвичайно гарну панораму. Лише інколи зруйновані будинки або вирви в землі спотворювали цю картину…
Після майже години польотів, ми вже зневірились знайти «жирну» ціль і почали просто літати над посадками, аби побачити хоча б піхоту. Нашій радості не було меж, коли ми помітили орка, який спокійно «прогулювався Бродвеєм», так ми називали дорогу десь в кілометрі від нас, якою любили ходити вороги в повний зріст.
- «Давай повертати пташку. Міняємо батарею і одразу вішаємо ВОГ.», - сказав ротний.
За декілька хвилин наш «Хрущ» був знову в повітрі, завантажений цінним подарунком для представника «русского міра». Враховуючи те, що навколо працювали ворожі РЕБи, зв’язку не було зовсім, а дрон не міг спіймати жодного супутника, доводилось працювати в «режимі аса» - це коли дрон майже некерований і поводить себе як п’яний дід. Хитається зі сторони в сторону, інколи починає падати та здуватись вітром. Але коли нам це заважало? Підлетівши до орка, ми зробили коло над ним, аби визначити куди зносить дрон, а відповідно знесе і ВОГ, та почали прицілюватись, врахувавши поправки на вітер.
Представник країни крадених унітазів явно не зрадів такому подарунку і почав тікати від «Хруща», який успішно його переслідував. Врешті-решт утікач втомився, впав на спину та почав стріляти в наш дрон. Знову прицілившись, ротний натиснув кнопку активації скиду і… нічого не відбулось. Він натис її ще декілька раз, але знову жодної реакції. Тим часом в дрон летіла вже друга обойма набоїв.
- «Ви що, забули включити систему скиду???», - ротний суворо дивився на нас.
- «Ні, точно перевірили два рази», - майже в один голос відповіли ми.
- «А чого він тоді не працює??»
- «Та фіг його знає… Може розрядився?», - озвучив свою версію Капрал.
- «Піз**єц.», - резюмував ротний…
«Хрущ» повертався додому, але здійнявся ще більший вітер і його колихало як дракар вікінгів під час шторму. Тепер треба його не тільки повернути, а і безпечно приземлити, адже на ньому зведений боєприпас, який може вибухнути та рознести дрон на шматки. А може і не тільки дрон.
- «Я вийду та візьму дрон в руки, щоб не садити на землю, а ти повільно опускай його до мого рівня.», - сказав ротний та віддав пульт керування Капралу.
Те, як нам пощастило далі, складно описати. Капрал почав повільно опускати дрон, але на висоті 5 метрів його просто знесло поривом вітру. І знесло його в стіну будівлі прямо над нами. В цей момент ротний вже залітав в нашу будку з криком «Лягай!». Після удару об стіну «Хрущ» остаточно втратив зв’язок з навколишнім світом та впав на землю, прямо біля наших дверей. Чотири дорослих дядьки лежали на підлозі маленької кібітки та чекали вибух…
Пройшла десь хвилина, як ми зрозуміли, що вибуху немає і треба перевірити дрон. Відкривши двері, ми побачили «Хруща», що лежав догори ВОГом зі зламаними пропелерами.
- «Вбити мене хотіли?», - нарешті пожартував ротний, - «Да-да, я так і знав, що ви мене недолюблюєте!»
- «От блін, знову не вийшло», - відповів я.
Сміючись від душі, ми обережно зняли ВОГ та перевели його в безпечний стан. Потім оглянули дрон - лише трішки пошкодився пластик. Недаремно говорили раніше «одна удача йде, іншу веде». А тут їх цілих три: боєприпас не взірвався двічі!, дрон залишився в робочому стані та ще й ніхто не постраждав. Ну як після такого не вірити в удачу?!
Читайте також: #Нотатки військового. «Майже всі дістали сигарети та закурили...»