Літературні подорожі: Музей Марійки Підгірянки

Мандрівка до цього музею починається задовго до розмови з екскурсоводом. Бо такі місця цікаві тим, що про них знають виняткові люди, а їдуть туди ще наполегливіші. Шукаю в гуглі статті, дивлюся відео на ютубі, але гостро відчуваю, що цієї інформації недостатньою. Факти про життя і творчість Підгірянки починали повторюватись, і дивує те, що вона прожила 82 роки, а біографія зазвичай вміщується на кількох сторінках.

Саме тому я вирішила поїхати на маленьку батьківщину авторки, туди, де 29 березня 1881 року народилася Марійка Підгірянка і де зараз знаходиться музей, який зберігає пам’ять про неї.

Івано-Франківська — село Білі Ослави Надвірнянського району — таким був мій маршрут. Я спробувала завчасно попередити про свій приїзд і зателефонувала за номером, який знайшла на сайті. Але ніхто не відповідав. Забігаючи наперед додам, що жоден з номерів телефону музею, який ви побачите в інтернеті, не буде дійсним. І їхала я фактично з настроєм, що поцілую замок на дверях.

Але як казав класик - сміливі маються щастя: там за склом у вікні був номер телефону, написаний від руки. І за кілька хвилин ми домовились про зустріч з людиною, яка береже пам'ять про пані Марійку.

Знайомтесь! Василь Левицький — єдиний і незмінний завідувач музею імені Марійки Підгірянки. Він був ініціатором його створення, займається поповненням виставки новими експонатами, організовує друк нових видань текстів авторки, пише наукові роботи та статті про неї.

Двоповерховий будинок, в якому зараз діє музей — це колишня священицька резиденція, яку збудували понад сто років тому поряд з церквою. Тож тут маленька Марійка не бігала босоніж та й дотепер невідомо, де був будинок її родини, бо він не зберігся до наших часів.

Музей тут заснували 1996 року. Основна експозиція про Марію Ленерт-Домбровську (її справжнє прізвище та за чоловіком) фактично розміщується в одній з п’яти кімнат на першому поверсі. Тому це щось більше схоже на кімнату-музей. Та перебуваючи тут, ви все одно потрапите в етнографічно-краєзнавчу залу. А за бажаннями — в усі решта.

Що по експонатах?

Наша героїня часто змінювала місце проживання, тому особистих речей збереглось мало. Складність їх пошуку ще й у тому, що Білі Ослави — це край, де народилась поетеса і прожила перші шість років, але більше ніколи сюди не поверталась.

Та її особисті речі, все ж таки, тут є.

Це дерев’яний книжковий стелаж. Він з будинку біля Львова, де жила її донька Дарія, а Підгірянка провела там останні дні свого життя.

Шкільний дзвіночок. Мабуть, Марійка його дзенькотом скликала своїх учнів на урок. Зауважте, що у джерелах її називають лагідно Марійка, а не по-вчительськи — Марія Омельянівна. Вона вчителювала більш як 40 років. Діти її любили й вона робила все, аби навчання їм давалось легко та весело. Саме тому вона вигадувала  для своїх учнів коротенькі віршики, загадки та казочки, які легко запам’ятати. Ось один із них:

Скочив котик,
Сів на плотик.
Миє ротик
І животик.
Він біленький
І чистенький, -
Гарний Мурчик
мій маленький.

Портрет Івана Франка. Учнями народної вчительки були діти Анни Франко — доньки Івана Франка. Тож ймовірно портрет вона отримала в подарунок.

А ще тут дуже багато книжок. Пропоную поглянути на всі ці читаночки ось з такого боку. Пан Василь власноруч вишуковував, в якій з них є віршик Марійки Підгірянки. І це скрупульозна робота, бо таких сучасних публікацій не так і багато. А якщо котрогось тексту вже давно не друкували, то він ініціював вихід цієї книги у світ. Найбільша і найповніша збірка прозових та поетичних творів Підгірянки «Для України вірно жиймо», вийшла за фінансової підтримки сина письменниці Маркіяна Домбровського і за допомоги Василя Левицького, який написав передмову.

Особливої уваги також заслуговує виставка, присвячена другу та сучаснику Підгірянки – Юрію Шкрумеляку. Ймовірно, це ім’я вам невідоме, та він є автором понад 30 книг для дітей та дорослих, які свого часу мали своїх читачів. В цьому залі він експонується, бо був ініціатором друку віршів Підгірянки у часописах «Дзвіночок» та «Світ дитини» і навіть платив їй гонорар.

Розповідь про авторку продовжується і за межами музею. Адже поруч стоїть Церква Непорочного зачаття Пречистої Діви Марії й на території храму встановили дзвіницю та кам’яний хрест, на якому викарбувано слова Марійки Підгірянки. І це є дуже рідкісне явище, коли слова світської людини пишуть в таких місцях.

Музеї нині варто цінувати особливо, бо Росія в нас їх забирає, як і багато чого іншого. Понад 10 музеїв росіяни зруйнували за час повномасштабного вторгнення. Тож якщо є можливість поїхати й на власні очі побачити цікаві, але частково забути місця, відчути дух історії, нагадати собі, якою багатою є наша культура, хто ми й ким були наші предки — це треба робити сьогодні.